«Сім мішків гречаної вовни»
У хід пішли найрізноманітніші засоби, але передусім — відверта брехня. Брехня про Україну, про її владу, про геополітичну роль самої Російської Федерації, про поваленого президента Януковича... Принцип побудови більшості інформаційних повідомлень, пов’язаних із нашою державою, російські пропагандисти будують за геббельсівським принципом: чим цинічніше збрешеш, тим скоріше повірять.
За прикладами далеко ходити не треба. Тільки на проведеній 4 березня прес-конференції Володимир Путін наговорив стільки нісенітниць, що вистачить до кінця його нескінченного (?) перебування при владі. Як кажуть у народі, наговорено було «сім мішків гречаної вовни»... Один із найбільших «шедеврів» зводиться до того, що російський президент оголосив про якесь неймовірне перезавантаження України як держави. Вочевидь, його американський колега Барак Обама аж надто довго носився з ідеєю про перезавантаження відносин між Росією та США. От Путін і узявся тепер перезавантажувати все що заманеться.
Отже, російський президент вважає, що після перемоги в Україні нинішньої революції в нас утворилася... абсолютно інша держава. З якою ні він, Путін, ні будь-хто з російських чиновників «ніяких угод не підписували». Так глава Росії відреагував на не надто й сміливу журналістську репліку про те, що з 1994-го РФ офіційно є гарантом незалежності та територіальної цілісності України. Такий статус Росія разом із США та Великобританією отримала після того, як Україна першою у світі погодилася добровільно віддати свою ядерну зброю.
Виходить, Путін не визнає нинішню Україну навіть правонаступницею тієї України, котра існувала в 1994-му, і гарантом її територіальної цілісності бути більше не бажає. Своєрідний хід, нічого не скажеш. От тільки цікаво, коли кремлівські технологи вигадували його, чи подумали вони про те, що в такому разі Україна сміливо може заявити про небажання сплачувати будь-які борги перед самою Російською Федерацією? А що — раз ми віднині інша країна, значить, не ми й брали в Росії кредити і не ми постачали на свою територію, скажімо, природний газ...
Зрозуміло, що так можна дійти до цілковитого абсурду. Але, схоже, що Володимир Путін саме до нього й прямує — з кожним днем усе впевненіше. Бо іншим, не меншим «шедевром» зі згаданої прес-конференції стало запевнення російського лідера в тому, що нині на території Криму немає російських військових.
Виявляється (за Путіним), що тисячі бійців у військовій формі, що вже другий тиждень безперешкодно переміщуються в Криму,— це «загони самооборони». А те, що їхня форма просто як дві краплі води схожа на форму російських збройних сил, так це ні про що не свідчить. Президент РФ навіть порадив усім охочим завітати до воєнторгів і спокійно придбати таку самісіньку форму.
Між іншим, подібну нісенітницю цілком очікувано підхопили й члени путінської команди. Приміром, міністр оборони РФ Сергій Шойгу наступного після президентських одкровень дня «щиро» дивувався: де журналісти й усі інші громадяни бачили в Криму російських військових?

Мирні акції, мирна війна...
Над подібними заявами можна було б лише сміятися, якби не йшлося про реальну загрозу розгортання військових дій. Українські військові протягом тижня, відколи почалася російська інтервенція, виявляють просто-таки чудеса витримки. І надзвичайно обурюються, коли хтось із колег-журналістів ще й досі іменує російських військових «невідомими особами».
З одного боку, така витримка зараз є чи не єдиним засобом боротьби. Адже не раз доводилося чути, що російські військові тільки й чекають, коли хтось з їхніх українських колег не стримається і, скажімо, зробить перший постріл. Для розгортання на території Кримської автономії повномасштабних воєнних дій його може виявитися цілком достатньо...
З іншого боку — така тактика уже сьогодні починає нагадувати тактику київського Майдану від 1 грудня минулого року до 19 січня року нинішнього, коли громадяни мирно вимагали від влади якихось змін. Нагадаємо, те стояння не призводило до жодних результатів, окрім того, що в протестувальників потроху уривався терпець.
Так відбувається і тепер поблизу військових частин, розташованих у Криму: час іде, а мирна війна триває. Дякувати Богові, вона не переходить у гарячу фазу, але, на жаль, і йти з півострова окупаційні війська поки що не збираються.

Хитрий «референдум»
Дехто зі спостерігачів прогнозує, що російські війська так чи інакше намагатимуться залишитися в Криму, принаймні до 16 березня, адже Верховна Рада АРК на своєму засіданні в четвер у закритому режимі ухвалила рішення про перенесення дати референдуму про статус Криму на 16 березня.
Про це журналістам у Сімферополі біля будівлі ВР повідомив заступник голови парламенту Сергій Цеков.
У постанові говориться, що ВР АРК ухвалює увійти до складу РФ як суб’єкт РФ, призначити на 16 березня 2014 року загальнокримський референдум, включаючи місто Севастополь, на який винести такі альтернативні питання: перше — возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта РФ, друге — відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і статусу Криму як частини України.
Питання, що отримало більшість голосів, вважається таким, що висловлює пряме волевиявлення населення Криму, говориться в постанові. «За» проголосували 78 депутатів ВР Криму зі 100.
Як повідомлялося, Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконними рішення Верховної Ради Криму щодо проведення референдуму з питання розширення повноважень автономії.
Крім того, Окружний адміністративний суд Севастополя зупинив дію рішення Севастопольської міської ради про невизнання нової української влади і приєднання до загальнокримського референдуму.
Натомість «ИТАР-ТАСС» повідомив, що Державна Дума готова розглянути законопроект про можливості приєднання Криму до Росії. Як заявив лідер «Справедливої Росії» Сергій Миронов, це може статися вже наступного тижня.
Він нагадав, що ще 28 лютого вніс законопроект про спрощений порядок прийняття до складу Росії частин інших держав. «Законопроект написав для Криму, кажу відкритим текстом», — підкреслив депутат.
Він також висловив упевненість, що «наші брати у Криму хочуть відновити історичну справедливість і виправляють помилку, яку свого часу допустило радянське керівництво в особі Хрущова, коли Крим був відданий Україні».
От і виходить, що військові без розпізнавальних знаків, але з відвертим російським акцентом будуть робити все задля «найдемократичнішого» проведення цього самого референдуму.
Робити це силовики вміють — вони це чудово довели, коли забезпечили правильне голосування за той-таки референдум серед кримських депутатів. Однак про захоплення Верховної Ради АРК, що передувало фактичному владному перевороту на півострові, уже й так було говорено-переговорено...

Провал «русской весны»
Необхідно зауважити, що в постанові Ради Федерації РФ, котра дозволила Володимиру Путіну вводити війська, жодним словом не йдеться про Кримський півострів. Документ гласить, що президент Росії може вводити війська на територію всієї України. Вочевидь, саме тому керівництво РФ цілісінький тиждень невтомно працювало над тим, щоб забезпечити підстави для своєї «миротворчості» й на інших територіях нашої держави.
Цей процес навіть отримав патетичну назву «русская весна». Прокотилася вона в кількох східних та південних областях — Харківській, Луганській, Донецькій, Одеській, Миколаївській... Однак найбільших лих наробила на Харківщині та на Донеччині. У колишній столиці Української РСР борці за приєднання до Росії залишили по собі понад сотню побитих харків’ян — переважно активістів тамтешнього Євромайдану. А на батьківщині нещодавно скинутого президента кілька разів «змінювалася влада». Захоплення приміщення Донецької облдержадміністрації перетворилося цього тижня мало не на правило поганого тону.
Проте як знати, чого в таких діях проросійськи налаштованих донбасівців та зайд із прикордонних областей Росії виявилося більше: негативу чи позитиву? Бо чи міг хтось іще місяць тому подумати, що на вулиці Донецька вийде десятитисячний мітинг із величезними державними прапорами, котрий патріотично вигукуватиме: «Слава Україні!»? А позавчора під вечір Донецьк був саме таким. Більше того, в неділю тут планується провести ще потужніший мітинг за цілісність України.
До такого результату призвело бажання тутешнього проросійського активіста Павла Губарєва провести референдум за приєднання Донбасу до РФ. Більше того, під час одного з вдалих захоплень приміщення облдержадміністрації цей «народний губернатор» (визначення самого Губарєва) закликав ввести до Донецька російські війська.
До речі, цей примітивний на перший погляд факт заслуговує на дуже прискіпливий аналіз. Заклик від Губарєва прозвучав 3 березня, вдень. А ввечері того ж дня Російська Федерація оголосила про термінове скликання Ради Безпеки ООН. Спостерігачі здивувалися: навіщо? Адже за два дні перед тим Радбез уже збирався з ініціативи України (після рішення про фактичне оголошення війни від Росії). І на ньому російський представник Чуркін жодним чином не визнав неправомірності дій своєї держави.
Загадка розкрилася з перших хвилин засідання від 3 березня: той-таки Чуркін повідав світу, що ввести війська в Україну російського президента попросив... Віктор Янукович. І зробив він це буцімто ще 1 березня.
Нестиковок у цьому нагромадженні фактів — сила-силенна. Якщо повалений президент України закликав Володимира Путіна піти війною на власний народ ще в перший день весни, то чому пан Чурків не сказав про це саме 1 березня, на тому засіданні Радбезу, що його ініціювала Україна?..
Відповідь, скоріше за все, ховається в тому факті, що ніякого звернення від Януковича тоді ще не було в природі. Цілком імовірно, що «легалізувати» своє агресивне рішення росіяни вирішили саме після звернення Павла Губарєва. Але оскільки його постать для подібних доленосних вердиктів явно замала, то довелося витягати «з нафталіну» Віктора Януковича. Благо на той час він уже заявив про себе на повний голос п’ятничною прес-конференцією в Ростові.

* * *
Нині Україна переживає найтяжчі часи з моменту проголошення Незалежності. Але водночас саме сьогодні завдяки Україні весь світ згуртувався перед загрозою з боку Росії. То тут, то там лунають побоювання щодо можливості розв’язання третьої світової війни. Страх перед нею тим більший, чим сильніше усвідомлення світових лідерів у агресивній і подекуди неадекватній поведінці російського президента.
Але навіть за таких умов дипломати багатьох держав намагаються всадити за стіл переговорів представників України та РФ. Загалом це — правильно. Проте автор цих рядків знову не може обійтися без до болю знайомої аналогії. Чи не нагадують вам ці заклики недавні події в Києві, коли хто тільки не намагався спонукати до перемовин Віктора Януковича та опозиційних лідерів? Тоді з того нічого не вийшло, однак позитивний результат боротьби не забарився. Як то буде цього разу, коли Україні протистоять настільки потужні геополітичні виклики?

Ярослав ГАЛАТА