22 СІЧНЯ — ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ ТА СВОБОДИ 
Варто нагадати, що ці дві частини одного народу були поділені між різними імперіями: УНР створено в листопаді 1917 року на теренах колишньої підросійської України; ЗУНР проголошена на західноукраїнських землях у листопаді 1918 року одразу після краху Австро-Угорської імперії.
У виголошеному Універсалі Соборності УНР, зокрема, зазначалося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня Трудовий Конгрес майже одностайно ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став тризуб.
А наведені на початку слова про день проголошення Акта Злуки належать видатному українському громадсько-політичному діячеві, дипломату Лонгину Цегельському (1875–1950). Проте ой як довго довелося чекати, доки збудеться його пророцтво! У підручниках радянських часів про Акт Злуки навіть не згадувалося. Про нього нагадали лише 1990-го, коли понад три мільйони українців утворили живий ланцюг від Києва до Львова і знову об’єднали два береги Дніпра. А за рік Україна стала незалежною. Пізніше день проголошення Акта Злуки став державним святом, і від січня 1999 року офіційно відзначався як День Соборності України. У грудні 2011 року Указом Президента України Віктора Януковича встановлено День Соборності України та Свободи, який відзначається щорічно 22 січня.
У ці дні весь український народ з вдячністю згадує тих наших видатних попередників, які стояли біля витоків української державності, словом i зброєю захищали рідну землю. Згадує славетних князів Володимира і Ярослава, визвольну війну доби козаччини, сурмачів свободи — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, титанічну працю мислителів і державників — Михайла Драгоманова і Михайла Грушевського, безпосередніх творців Акта Злуки: Лева Бачинського, Володимира Винниченка, Федора Швеця та багатьох інших.
Хотілося б особливо відзначити, що українська історична наука, вивчаючи шлях, яким ішла Україна до ухвалення Акта Злуки, «зазирнула» в далеке минуле. Завдяки цьому вдалося повернути із забуття імена багатьох справжніх патріотів. Тепер ми знаємо і про легендарного правителя Божа (в історичних джерелах його ще іноді називають Боз, Бус), який ще в ІV ст. за новим літочисленням боронив свій народ від чужинців із Сходу та Заходу, завадив готам (германським племенам) утвердити своє панування на землях праукраїнців.
Із тих фактів, які наводять дослідники про цього правителя, в уяві вимальовується портрет талановитого і мудрого полководця (в окремих працях зазначається, що військові здібності воїнів-антів успадкувало українське козацтво). Причому, боронячи рідну землю, Бож подавав особистий приклад мужності і не ховав своїх синів від небезпеки, котрі завжди були на передових, найнебезпечніших позиціях. Разом із батьком вони прийняли мученицьку смерть від ворога. І не в бою, не в полоні, а в дні, коли їхнє військо тріумфувало після перемоги над ворогом.
Що ж сталося? Як Бож потрапив до рук переможених ворогів? Про це, зокрема, читаємо у праці «Велика Скіфія», яку написав український історик і економіст Григорій Василенко: «Віроломний володар готів, розбитий дружиною князя Божа, не сподіваючись одержати перемогу силою зброї, замислив злочин. Прийнявши видимість покори і зробивши вигляд, що бажає миру, запросив князя Божа на банкет у знак відновлення дружби. Повіривши, що непокірний васал одумався і бажає стати слухняним, князь Бож як слов’янин, будучи великодушним, довірився шляхетності васала і, прийнявши запрошення, прибув до табору готів з вельможами. Їх схопили й розіп’яли на хрестах...
Вінітарій, маючи намір настрахати слов’янське населення, вирішив вибрати місцем страти князя і його вельмож Бусову гору, яка височіла над околицями. Щоб обложеним у городищах людям було видно немилосердя готів, щоб знали, що чекає на непокірних, хрести були упоставлені на вершині гори».
Дізнавшись про загибель князя Божа, читаємо далі, для боротьби з ворогом зійшлися воїни з усієї України: венеди, анти, волиняни, русини з Карпат (білі хорвати). Вирішальна битва відбулася у 382 році на лівому березі річки Стугни (права притока Дніпра) і закінчилася перемогою над військом готів.
За переказами, саме урочище Божа Гора поблизу села Синява Рокитнянського району Київської області стало місцем загибелі Божа. На цьому місці 1996 року встановлено пам’ятний знак із написом: «Народу антів — предкам українців від жителів Рокитнянщини».
Багато раніше невідомого чи приховуваного відкривається щодо ситуації в ході підготовки Акта Злуки, на час його підписання. Так, аналізуючи мапу — першу настінну карту соборної УНР, на якій відображені території компактного проживання українців, історики та дослідники на основі архівних матеріалів виділили так звані клини, де формувалась українська армія. Малиновий клин — це Північний Кавказ, Сірий — Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений — Південна частина Далекого Сходу (головне місто — Владивосток), Жовтий клин — Нижнє і Середнє Поволжя.
За отриманими даними, площа Зеленого клину була удвічі більшою від території України. А кордон тодішньої України відображений на карті «Соборна Україна», яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду «Україна-Русь», був значно довший, ніж сучасний.
Розглядаючи загальні причини, чому тоді, в 1919-му, Україна не змогла відстояти свою незалежність, чому окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав, фахівці називають внутрішні і зовнішні чинники. Це тяжке економічне та воєнне становище, відсутність зовнішньої підтримки. Усі історики збігаються на думці в тому, що згубну роль відіграла відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів.
Суспільство, констатують автори багатьох праць, було розділено за політичними інтересами, а влада — за розбіжностями у стратегії та військовій орієнтації. Зокрема, наводиться такий факт: у той період у нашій країні діяло шість різних армій — українська, більшовицька, біла, Антанти, польська, анархістська.
А без відчуття національної єдності марно сподіватися на будь-які здобутки в утвердженні державності, поліпшенні життя народу. Тож сприймімо як звернення до кожного з нас слова великого державника Ярослава Мудрого, який казав синам: «І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим».

Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ