І як­що то­ріш­нє свя­то Во­до­хре­ща бу­ло пе­ре­тво­ре­не на «вог­не­хре­ще» ли­ше в ме­жах ки­їв­сько­го уря­до­во­го квар­та­лу, і пе­ред­усім ву­ли­ці Гру­шев­сько­го, то цьо­го ро­ку «вог­не­хре­ще» за­хо­пи­ло біль­шість те­ри­то­рій, де пе­ре­бу­ва­ють ук­ра­їн­ські вій­сь­ко­ві ге­рої.
Чи­ма­ло спос­те­рі­га­чів звер­та­ють ува­гу на те, що до вес­ни кри­за поч­не впли­ва­ти на ро­сій­ську еко­но­мі­ку ще силь­ні­ше. Отож Во­ло­ди­мир Пу­тін на­ма­гає­ть­ся зро­би­ти так, щоб ця еко­но­мі­ка уже най­ближ­чим ча­сом ді­яла ви­ключ­но за прин­ци­пом: все — для фрон­ту.
Аб­сурд­ність по­діб­но­го пла­ну оче­вид­на. При­най­мні, з ог­ля­ду на те, що ро­сій­ське ви­ще ке­рів­ниц­тво ще й до­сі не ви­знає при­сут­но­сті сво­їх зброй­них фор­му­вань на ук­ра­їн­ській те­ри­то­рії. Але в то­му й по­ля­гає сут­ність ни­ніш­ньої по­ве­дін­ки на­ших пів­ніч­них «су­сі­дів»: чим аб­сурд­ні­ше, тим діє­ві­ше...
Пев­но, са­ме та­ким прин­ци­пом по­за­вчо­ра ке­ру­вав­ся мі­ністр за­кор­дон­них справ Ро­сії Сер­гій Лав­ров, ко­ли, роз­во­дя­чи ру­ка­ми й роб­ля­чи ве­ли­кі очі, на­по­ля­гав на­да­ти до­ка­зи ро­сій­ської при­сут­но­сті на Дон­ба­сі. На цей фарс най­влуч­ні­ше від­ре­агу­вав реч­ник ан­ти­те­ро­рис­тич­ної опе­ра­ції Ан­дрій Ли­сен­ко, за­явив­ши бук­валь­но на­ступ­не: «Па­на Лав­ро­ва, ма­буть, ско­ро мо­жуть ви­кли­ка­ти до між­на­род­но­го Га­азь­ко­го су­ду і там на­да­ти йо­му ці до­ка­зи. А він там від­по­ві­да­ти­ме, чо­му він про них ні­чо­го не знав».
Хоч би там як, але офі­цій­на Мос­ква ви­рі­ши­ла роз­по­ча­ти ви­ко­рис­то­ву­ва­ти на­ко­пи­че­ні вій­сь­ко­ві ре­сур­си прос­то за­раз. Роз­ра­ху­нок, во­че­видь, ро­бить­ся на те, що пред­став­ни­ки ук­ра­їн­ської вла­ди не ви­три­ма­ють і по­про­сять ми­ру на будь-яких умо­вах.
Щось по­діб­не, до ре­чі, вже від­бу­ва­ло­ся на­при­кін­ці серп­ня — на по­чат­ку ве­рес­ня ми­ну­ло­го ро­ку. Так зва­ні мін­ські до­мо­вле­но­сті ста­ли мож­ли­ви­ми са­ме піс­ля то­го, як на до­по­мо­гу се­па­ра­тист­ським банд­фор­му­ван­ням від­вер­то при­йшли ро­сій­ські вій­ська і змі­ни­ли до­во­лі успіш­не про­су­ван­ня ук­ра­їн­ських Зброй­них Сил уг­либ під­кон­троль­них бо­йо­ви­кам те­ри­то­рій.
Як зна­ти, мож­ли­во ро­сій­ський пре­зи­дент роз­ра­хо­вує на­віть на по­слаб­лен­ня санк­цій у ре­зуль­та­ті гі­по­те­тич­но­го до­сяг­нен­ня по­діб­но­го «пе­ре­мир’я». Хо­ча, су­дя­чи з остан­ніх по­дій, те­пер йо­му біль­ше до ду­ші прос­то «ви­гра­ва­ти м’яза­ми» пе­ред ці­лим сві­том, фак­тич­но, де­мон­стру­ючи ціл­ко­ви­ту без­кар­ність.
Упро­довж ни­ніш­ньо­го тиж­ня раз по раз з’яв­ля­ли­ся по­ві­дом­лен­ня та ві­део­під­твер­джен­ня про пе­ре­мі­щен­ня ре­гу­ляр­них ро­сій­ських військ уздовж ді­ря­во­го кор­до­ну з Ук­раї­ною. Ще біль­ша ува­га бу­ла й за­ли­шає­ть­ся при­ку­та до ру­ху оку­пан­тів че­рез кор­дон до ни­ніш­ньої лі­нії фрон­ту. Да­ні роз­від­ки під­твер­ди­ли на­ко­пи­чен­ня не­скін­чен­них ко­лон най­різ­но­ма­ніт­ні­шої тех­ні­ки та жи­вої си­ли. За та­ких умов «ДНР» та «ЛНР» оста­точ­но пе­ре­тво­ри­ли­ся ли­ше на не­при­ваб­ли­ві «ви­ві­ски». Ре­аль­но ж усім ке­ру­ють ро­сій­ські вій­сь­ко­ві.
За­га­лом слід від­зна­чи­ти, що на­віть за та­ких умов Зброй­ні Си­ли Ук­раї­ни до остан­ньо­го на­ма­га­ли­ся ви­ко­ну­ва­ти вже зга­ду­ва­ні мін­ські до­мо­вле­но­сті. При­най­мні, ся­кий-та­кий пре­вен­тив­ний удар на­ша ар­мія за­сто­су­ва­ла ли­ше од­но­го ра­зу — 18–19 січ­ня, ко­ли во­рог по­чав ді­яти най­ак­тив­ні­ше на всіх на­прям­ках і осо­бли­во в райо­ні До­нець­ко­го аеро­пор­ту. Біль­шість екс­пер­тів за­пев­няє, що по­діб­на ак­тив­ність стри­ма­ла во­ро­жі вій­ська, зок­ре­ма на кіль­ка днів.
Фор­пост ук­ра­їн­ської ар­мії — До­нець­кий аеро­порт — про­стояв аж до се­ре­ди. Тіль­ки в ніч з 21 на 22 січ­ня на­дійш­ло по­ві­дом­лен­ня, що цей об’­єкт зруй­но­ва­но вщент. Хо­ча го­ло­ва пар­ла­мент­сько­го Ко­мі­те­ту з пи­тань на­ціо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни Сер­гій Па­шин­ський ще на­пе­ре­до­дні за­яв­ляв: «До­нець­ко­го аеро­пор­ту біль­ше не іс­нує, те­пер це — ли­ше міс­це, де то­чать­ся бої. Од­нак я б не хо­тів, щоб за­ра­ди сим­во­лів від­да­ва­ли жит­тя де­сят­ки на­ших бій­ців».
На мо­мент на­пи­сан­ня цьо­го тек­сту з пе­ре­до­вої за­га­лом і з райо­ну ко­лиш­ньо­го До­нець­ко­го аеро­пор­ту зок­ре­ма над­хо­ди­ла су­пе­ре­чли­ва ін­фор­ма­ція. Оче­вид­но, но­вий тер­мі­нал, кот­рий ук­ра­їн­ські вій­ська кон­тро­лю­ва­ли до остан­ньо­го, був зруй­но­ва­ний, і під йо­го за­ва­ли по­тра­пи­ли ук­ра­їн­ські бій­ці. Ба­га­то з них то­ді за­ги­ну­ло, ще біль­ше діс­та­ли по­ра­нен­ня, дех­то по­тім по­тра­пив у по­лон. Зго­дом ми діз­на­ємо­ся біль­ше про ге­ро­їч­ну обо­ро­ну ле­ген­дар­но­го ле­то­ви­ща, а по­ки ж об­ме­жи­мо­ся сло­ва­ми по­дя­ки на­шим во­їнам. Зреш­тою, са­ме їх­ній под­виг до­зво­лив стри­му­ва­ти во­ро­га на цьо­му на­прям­ку від трав­ня ми­ну­ло­го ро­ку— за­га­лом 242 дні!
Так­ти­ку ство­рен­ня «кот­лів» оку­па­цій­ні вій­ська на­ма­гаю­ть­ся за­сто­со­ву­ва­ти й на ін­ших ді­лян­ках фрон­ту. Згід­но з по­ві­дом­лен­ня­ми з пе­ре­до­вої, най­по­міт­ні­ше це в райо­ні Бах­мут­ки на Лу­ган­щи­ні. Тут ци­ми дня­ми ве­ли­ся най­жор­сто­кі­ші бої за 29-й та 31-й блок­по­сти. Пі­сля зни­щен­ня мос­ту че­рез річ­ку Сі­вер­ський До­нець оста­точ­но бу­ло зруй­но­ва­но зв’язок між під­кон­троль­ною Ук­раї­ні Ста­ни­цею Лу­ган­ською та об­лас­ним цен­тром.
Утім, оку­пан­ти не об­ме­жую­ть­ся са­ми­ми ли­ше бо­йо­ви­ми об­стрі­ла­ми. Тра­ди­цій­но бе­ру­чи при­клад зі сво­їх ро­сій­ських ляль­ко­во­дів, се­па­ра­тис­ти за­сто­со­ву­ють та­кож об­стріл ін­фор­ма­цій­ний. Так, за сло­ва­ми го­ло­ви Лу­ган­ської обл­держ­ад­мі­ніс­тра­ції Ген­на­дія Мос­ка­ля, по­за­вчо­ра се­па­ра­тист­ський те­ле­ка­нал «Лу­ганськ-24», який пра­цює на ба­зі за­хоп­ле­ної бо­йо­ви­ка­ми об­лас­ної дер­жте­ле­ра­діо­ком­па­нії в об­лас­но­му цен­трі, про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су да­вав в ефір ру­хо­мий ря­док із за­кли­ка­ми до меш­кан­ців міст Щас­тя та Ста­ни­ця Лу­ган­ська... ви­йти на мі­тин­ги й ви­ма­га­ти від під­роз­ді­лів Зброй­них Сил Ук­раї­ни за­ли­ши­ти ці те­ри­то­рії. Інак­ше, за сло­ва­ми бо­йо­ви­ків, «на­слід­ки об­стрі­лів бу­дуть не­пе­ред­ба­чу­ва­ни­ми».
По­діб­ні по­гро­зи ви­гля­да­ють ци­ніч­но, адже Ста­ни­ця Лу­ган­ська та Щас­тя й так є ти­ми на­се­ле­ни­ми пунк­та­ми, кот­рі бо­йо­ви­ки об­стрі­лю­ють най­ін­тен­сив­ні­ше. Тут ду­же ба­га­то зруй­но­ва­но­го жит­ла та ін­фра­струк­ту­ри, є та­кож люд­ські жерт­ви. А ми­ну­лої но­чі (з 21 на 22 січ­ня), чи то так і не до­че­кав­шись ма­со­вих ви­сту­пів про­ти ук­ра­їн­ської ар­мії, чи з ін­ших при­чин, оку­пан­ти три­чі (!) об­стрі­ля­ли Щас­тя і чо­ти­ри (!!!) ра­зи — Ста­ни­цю Лу­ган­ську. Влас­не, ра­зом з До­нець­ким аеро­пор­том, де за по­ві­дом­лен­ня­ми прес-служ­би АТО, ще вчо­ра зран­ку три­ва­ли бої, цей на­пря­мок за­ли­шає­ть­ся най­на­пру­же­ні­шим.
Але на­віть су­дя­чи з три­вож­них по­ві­дом­лень остан­ніх днів, на­ра­зі в жод­ної зі сто­рін не­має до­стат­ньої чи­сель­ної пе­ре­ва­ги для то­го, щоб пе­ре­хо­ди­ти в ак­тив­ний на­ступ. Хо­ча ук­ра­їн­ські вій­ська, окрім цьо­го, стри­му­ють ще й мін­ські до­мо­вле­но­сті, кот­рі, схо­же, хоч якось ви­ко­ную­ть­ся ли­ше Зброй­ни­ми Си­ла­ми Ук­раї­ни.
Утім, як по­люб­ля­ють го­во­ри­ти вій­сь­ко­ві екс­пер­ти, чу­дес не бу­ває. Для вда­ло­го на­сту­пу вій­ськам по­тріб­но ма­ти пе­ре­ва­гу в озбро­єн­ні та жи­вій си­лі, що­най­мен­ше, втри­чі. Чи го­то­ва Ук­раї­на до пе­ре­хо­ду в та­кий на­ступ, по­ки що ска­за­ти склад­но. На­віть піс­ля ни­ніш­ніх атак оку­пан­тів офі­цій­ний Ки­їв, здає­ть­ся, біль­ше спо­ді­ває­ть­ся на пе­ре­го­вор­ний про­цес і якесь мир­не вре­гу­лю­ван­ня кон­флік­ту.
От тіль­ки зно­ву й зно­ву оче­вид­но, що ба­чен­ня ми­ру в Ук­раї­ні та в Ро­сії — діа­мет­раль­но про­ти­леж­не. Чер­го­вий до­каз то­му про­зву­чав по­за­вчо­ра на за­сі­дан­ні Ра­ди Без­пе­ки ООН, кот­ре при­свя­чу­ва­ло­ся пи­тан­ню вій­ни на Дон­ба­сі.
Зок­ре­ма, го­ло­ва пред­став­ниц­тва США при Ор­га­ні­за­ції Об’­єд­на­них На­цій Са­ман­та Па­уер роз­по­ві­ла, що пре­зи­дент Ро­сії Во­ло­ди­мир Пу­тін про­по­ну­вав Пре­зи­ден­то­ві Ук­раї­ни Пет­ро­ві По­ро­шен­ку «мир­ний» план, щоб звіль­ни­ти Ро­сію від від­по­ві­даль­но­сті що­до мін­ських угод.
На­пе­ре­до­дні біль­шість ро­сій­ських про­па­ган­дист­ських ЗМІ та­кож по­ши­ри­ли ін­фор­ма­цію про те, що По­ро­шен­ко, бу­цім­то, від­ки­нув «мир­ний» план офі­цій­но­го Крем­ля. Звіс­но, при цьо­му ук­ра­їн­ська вла­да бу­ла «на­го­род­же­на» ро­сій­ськи­ми жур­на­ліс­та­ми від­по­від­ни­ми епі­те­та­ми.
На­справ­ді ж ось що яв­ляв со­бою пу­тін­ський «мир­ний план». Ци­ту­ємо Са­ман­ту Па­уер: «Не­що­дав­но пре­зи­дент Пу­тін за­про­по­ну­вав Пре­зи­ден­ту По­ро­шен­ку об­го­во­ри­ти ро­сій­ський мир­ний план для то­го, щоб звіль­ни­ти Ро­сію від зо­бов’­язань мін­ських угод. Ро­сій­ський план пе­ред­ба­чав ле­гі­ти­мі­за­цію те­ри­то­рі­аль­них за­хоп­лень се­па­ра­тис­тів з ве­рес­ня, а та­кож пе­ре­бу­ван­ня ро­сій­сько­го пер­со­на­лу і вій­сь­ко­вої тех­ні­ки на те­ри­то­рії Ук­раї­ни. Ми ба­чи­ли та­кі «мир­ні пла­ни» і ра­ні­ше. Це бу­ло в Аб­ха­зії, Пів­ден­ній Осе­тії і При­дніс­тров’ї».
Та­кож у цьо­му зв’яз­ку по­сол США до­да­ла, що ко­ли Пре­зи­дент По­ро­шен­ко від­хи­лив про­по­зи­ції сво­го аг­ре­сив­но­го ко­ле­ги, «Ро­сія пі­шла на зви­ну­ва­чен­ня Ук­раї­ни в то­му, що це є до­ка­зом не­за­ці­кав­ле­но­сті Ук­раї­ни в до­сяг­нен­ні ми­ру. Да­вай­те цей «мир­ний план» Пу­ті­на на­зи­ва­ти сво­їми іме­на­ми. Це — ро­сій­ський план оку­па­ції Ук­раї­ни»,— на­го­ло­шує Са­ман­та Па­уер.
Вод­но­час во­на ак­цен­ту­ва­ла ува­гу на то­му, що ко­ли Ро­сія дійс­но сер­йоз­но ста­вить­ся до ми­ру, «во­на по­вин­на сум­лін­но ви­ко­ну­ва­ти мін­ські уго­ди і, від­по­від­но до них, ви­вес­ти всю вій­сь­ко­ву тех­ні­ку, вій­сь­ко­вий пер­со­нал, звіль­ни­ти всіх за­руч­ни­ків, у то­му чис­лі льот­чи­цю На­дію Сав­чен­ко, при­пи­ни­ти під­три­му­ва­ти се­па­ра­тис­тів і за­без­пе­чи­ти кон­троль Ук­раї­ни над дер­жав­ним кор­до­ном».
По­ка­зо­во та­кож, що май­же од­но­час­но із за­сі­дан­ням Ра­ди Без­пе­ки ООН, де па­ні Па­уер ви­го­ло­шу­ва­ла свою про­мо­ву, в Бер­лі­ні від­бу­ва­ла­ся зу­стріч мі­ніс­трів за­кор­дон­них справ Ук­раї­ни, Ні­меч­чи­ни, Фран­ції та Ро­сії. Ще пе­ред цим «тет-а-те­том» у, як йо­го на­зи­ва­ють, «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» канц­лер Ні­меч­чи­ни Ан­ге­ла Мер­кель за­кли­ка­ла не по­кла­да­ти на зу­стріч ве­ли­ких спо­ді­вань. Влас­не, піс­ля не­дав­ніх за­яв ро­сій­сько­го мі­ніс­тра Лав­ро­ва, ма­буть, ні­хто осо­бли­во та­ких на­дій і не пле­кав.
По­при це, гла­ва МЗС Ні­меч­чи­ни Франк-Валь­тер Штайн­ма­йєр ствер­джує, що під час пе­ре­го­во­рів у «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» на рів­ні мі­ніс­трів за­кор­дон­них справ бу­ло до­мо­вле­но про лі­нію роз­ме­жу­ван­ня між ук­ра­їн­ською ар­мією та бо­йо­ви­ка­ми на Схо­ді Ук­раї­ни. Прес-ре­ліз ні­мець­ко­го МЗС уточ­нює, що від­ве­ден­ня військ має про­хо­ди­ти вздовж тієї лі­нії, про яку бу­ло до­мо­вле­но у ве­рес­ні в Мін­ську. Але клю­чо­ві де­та­лі, зок­ре­ма на­леж­ність те­ри­то­рії До­нець­ко­го аеро­пор­ту (чи то пак то­го, що від ньо­го за­ли­ши­ло­ся), не уточ­нюю­ть­ся.
Звіс­но, на­віть зга­да­ні до­мо­вле­но­сті — ні­чо­гі­сінь­ко не озна­ча­ють, адже ро­сій­ська сто­ро­на уже без­ліч ра­зів чор­не на­зи­ва­ла бі­лим. Ска­жі­мо, по­лі­тич­ний ди­рек­тор МЗС Ук­раї­ни Олек­сій Ма­ке­єв, кот­рий та­кож брав участь у пе­ре­го­во­рах, ви­сло­вив упев­не­ність у то­му, що Ро­сія го­во­ри­ла «ін­шою мо­вою» та не бу­ла на­лаш­то­ва­на на по­зи­тив у ви­рі­шен­ні кри­зи.
«Три мі­ніс­три го­во­ри­ли про од­не, один (ро­сій­ський) — про ін­ше. Три — на зем­лі, один — на мі­ся­ці. Троє на­лаш­то­ва­ні на по­зи­тив, один — нав­па­ки. Але роз­мов­ля­ти тре­ба, як­що це вря­тує бо­дай од­не жит­тя», — за­зна­чає­ть­ся в по­ві­дом­лен­ні віт­чиз­ня­но­го дип­ло­ма­та.
До ре­чі, у за­яві ні­мець­ко­го мі­ніс­тра Штай­нма­йє­ра та­кож ідеть­ся про те, що уря­дов­ці-пе­ре­го­вор­ни­ки не впев­не­ні у ви­ко­нан­ні до­сяг­ну­тих до­мо­вле­нос­тей. Він за­ува­жив, що зу­стріч на най­ви­що­му рів­ні в Ас­та­ні мо­же від­бу­ти­ся ли­ше у ра­зі, як­що ни­ніш­ні до­мо­вле­но­сті усе ж та­ки бу­дуть ви­ко­на­ні. А сум­ний до­свід зри­ву пе­ре­го­во­рів пер­ших осіб Ук­раї­ни, Ні­меч­чи­ни, Фран­ції та Ро­сії в ка­зах­ській сто­ли­ці, на жаль, уже є. Від­так від­по­віс­ти на за­пи­тан­ня: «Що день при­йде­шній усім нам го­тує?» од­но­знач­но, на жаль, не бе­реть­ся ні­хто. При­най­мні, по­ки що...
Яро­слав ГА­ЛА­ТА
Фо­то ав­то­ра