— Що змусило? Війна. Не люблю пишномовних слів. Тому скажу так: на фронт їжджу з перших днів війни. Мене досі дивує, як ми тоді, у 2014му, зуміли вистояти перед російською військовою машиною.
Ні запасів на складах, ні навіть форми у достатній кількості ЗС не мали. На передовій наші хлопці були в джинсах та шльопках — це факт! Армійська логістика не працювала взагалі.
Ми закуповували все, чого потребували бійці: радіостанції, спальні мішки, бронежилети, захисні шоломи. Згодом удалося налагодити власне виробництво бронежилетів і протягом кількох місяців хлопці отримали їх більше двох тисяч. Під свою опіку ми взяли кілька бригад, зокрема я, наприклад, почав опікуватися 79ю аеромобільною.
— Але ж для надання цієї допомоги потрібні були чималі кошти. Звідкіля вони взялися у Вас?
— Звідтіля, звідкіля й у інших волонтерів того часу: їх нам жертвували прості українці, серед яких, правда, були й заможні люди. Перераховували хто скільки міг: від кількох гривень до кількох тисяч американських доларів. Загалом тоді вдалося зібрати понад 10 мільйонів гривень, які всі до останньої копійки витратили на бійців і офіцерів українського війська.
— Сьогодні Ви є радником Президента України і помічником міністра оборони. Скажіть, за майже 5 років не оголошеної проти нас війни українське військо змінилось, як стверджують можновладці? Чи це, як кажуть їхні опоненти-опозиціонери, звичайне окозамилювання — намагання видати бажане за дійсне?
— У Вас є вдома телевізор?
— Звичайно.
— Якщо Ви його вмикаєте, то, мабуть, не могли не бачити сюжетів про передачу армії зброї, військової техніки. А таких сюжетів за час ведення бойових дій на Донбасі ТБ показало сотні. То це що — окозамилювання, брехня? Чи марево?
Скажу так: за час цієї так званої гібридної війни Збройні Сили отримали десятки тисяч танків, автомобілів, гармат, мінометів, ракетних комплексів, які капітально відремонтовані чи пройшли глибоку модернізацію.
При цьому чимало озброєнь і техніки надійшли в армію прямо з підприємств обороннопромислового комплексу, тобто є абсолютно новими.
Наприкінці листопада поточного року Повітряні сили отримали винищувачі, вертольоти, які оснащені сучасним озброєнням, навігаційним обладнанням і здатні виконувати завдання за будьякої погоди.
Починаючи з 2014 року авіапарк Повітряних сил поповнився більш як 100 винищувачами, бомбардувальниками, що дозволило значно підвищити рівень бойової спроможності нашої військової авіації.
Восени українські артилерійські підрозділи поповнилися модернізованими «Ураганами» — це 220мм ракетні системи залпового вогню.
— Так вони ж старі, як цей світ...
— Так, не нові, але це надзвичайно грізна зброя: за 20 секунд один «Ураган» здатний зробити залп із 16 реактивних снарядів, вражаючи цілі на відстані до 35 кілометрів.
Думаєте, у Москві не знають про ті зміни, що відбуваються в нашій армії? Знають. І це, окрім політикодипломатичних кроків нашої влади, теж є стримуючим фактором для агресора, який знає про ті втрати живої сили, які він понесе у разі широкомасштабного наступу.
Зміни відбуваються не лише у озброєнні військових. Приміром, торік на полігоні «Широкий Лан», що на Миколаївщині, розпочалося будівництво польового табору, до складу якого увійде 11 казарм, їдальня, медичний центр та інші об’єкти. В казармах будуть спальні приміщення, туалетиумивальники, душові, пральносушильна та кімната відпочинку особового складу.
Подібних фактів можна навести десятки, а то й сотні: лише сліпа чи політично заангажована людина може їх не помічати.
— Ви особисто задоволені бюджетом МО, затвердженим парламентом? Він не стане вкотре бюджетом проїдання? Адже близько 80 мільярдів передбачається на утримання ЗС, тобто харчування, грошове забезпечення, обмундирування — речі, звісно, потрібні, але які не мають безпосереднього відношення до підвищення бойової спроможності армії.
— Ні, не задоволений: за сьогоднішньої ситуації, коли біля українського кордону скупчено величезне російське військове угруповання, цієї суми замало. Але нагадаю, що ще не так давно 80% армійського бюджету витрачалося на зарплати, а на бойову підготовку, придбання нової техніки менше 20%.
Сьогодні ж на зміцнення боєздатності ЗС іде майже 40% армійського кошторису. Ми можемо змінити цю пропорцію, різко збільшивши бюджет Міністерства оборони, але наша економіка цього не витримає.
— Останні події, пов’язані із захопленням 3 наших кораблів, зайвий раз довели важливість вітчизняних ВМС. А у нас навіть Концепції їх розвитку немає...
— Така концепція є. Проте її реалізація впирається насамперед у відсутність відповідного фінансування. Наприклад, цього року планували відновити будівництво багатоцільового бойового корабля класу «корвет», ухваливши відповідне рішення Кабінету Міністрів і навіть передбачивши певні кошти. Але вони так і не з’явилися на єдиному казначейському рахунку, через що згадана проблема так і залишилася проблемою.
Флот — це дуже дорого. Тому ми побудували й продовжуємо будувати маленькі броньовані артилерійські катери. Це те, що можна вмістити у бюджет Міністерства оборони, не розриваючи його геть.
Адже воно вимушене вирішувати чимало й інших проблем, пов’язаних з обороноздатністю країни.
Сьогодні Україна розраховує на допомогу партнерів, зокрема США, щодо надання кораблів вітчизняним ВійськовоМорським силам. Так, вони не є новими, але вони цілком придатні для виконання завдань, пов’язаних із безпекою держави.
— Ви, пане Юрію, є ще й радником Президента України — Верховного головнокомандувача. Отже, попри всі труднощі маєте доступ до нього. Принаймні можливість донести до Петра Олексійовича правдиву інформацію. Ви це робите?
— Звичайно.
— А не боїтеся, що вона може не сподобатись йому?
— Скажу відверто: як активний користувач «Фейсбука» Порошенко всю цю інформацію отримує зі сторінок мого «Фейсбука». А там я не лише пишу, а й викладаю відповідні знімки.
Я, до речі, радник на громадських засадах. Кажучи іншими словами, за свою діяльність не отримую зарплати, не маю свого кабінету, службової машини і секретарки.
Я — вільна людина, яка нікому нічого не винна і може доповідати Верховному головнокомандувачу будьяку правду, інколи і дуже гірку.
Чи не боюся президентського гніву? Ні, не боюсь. Заради правди скажу, що його ніколи й не було, навіть у найтрагічніші дні і місяці війни, коли було багато загиблих і доля держави, здавалося, висіла на волосині.
Зауважу, що у Президента України є достатньо джерел, з яких він отримує будьяку інформацію: СБУ, Головне управління розвідки, зовнішня розвідка. Так що все він добре знає.
— Час від часу на полігонах стаються різні «НП», в результаті яких гинуть військовослужбовці. Великий резонанс викликали вибухи при стрільбі з мінометів вітчизняного виробництва «Молот».
— На превеликий жаль, нам не вдається уникати подібних «НП». Однією з їх причин є те, що цю зброю чи не найчастіше використовують. При цьому ще й користуються застарілими боєприпасами.
Наприклад, в останньому випадку використовували боєприпас 1973го року виробництва, старший за мене, гарантійний термін зберігання якого становить 25 років.
Фахівці категорично стверджують, що не існує навіть теоретичної можливості пороховими вишибними снарядами розірвати трубу міномета. Щоразу те саме — або позаштатне спрацювання підривача міни, або подвійне заряджання. Це або порушення правил використання міномета, або порушення правил використання боєприпасів.
— А що скажете про харчування військовослужбовців? Міноборони так і продовжує економити на солдатських шлунках?
— Я би так категорично не стверджував: реформування системи харчування військовослужбовців почалося кілька років тому і активно триває. Зауважу, що харчування в багатьох армійських колективах відбувається за принципом шведського стола і вони мають можливість обирати страви на власний розсуд.
Наприклад, у меню з’явилися фрукти та навіть солодощі, можна обрати печені курячі крильця, смажену картоплю, салати та соуси, молочні продукти. Я впевнений, що не за горами той день, коли всі без винятку наші військовики харчуватимуться так, як харчуються їхні колеги в арміях країн НАТО. Принаймні не гірше.
Наступного року планується перевести на нову систему харчування ще майже 90 армійських частин. Зокрема, ті, що входять до складу десантноштурмових військ, а також механізовані і танкові. До речі, у 2019му плануємо також відмовитись і від пайків старого зразка.
— У якому стані перебуває наш оборонно-промисловий комплекс?
— Десятки підприємств ОПК через усілякі приватизації та акціонування — туди заходив найчастіше російський капітал — після цього зупинялися, починали просто «вирізатися».
Це стосується всіх підприємств оборонного комплексу, які, на жаль, тоді потрапили під приватизацію чи туди допускали приватний капітал. Практично всі вони були знищені. Так, діючи через своїх емісарів, Кремль прибирав Україну як конкурента на ринку озброєння. А ще — готувався до війни.
Починаючи з 2014 року на залишках ОПК почало розгортатися виробництво військової техніки та озброєнь. Це дуже й дуже болісний процес, але, судячи з результатів їхніх випробувань, ОПК відроджується.
Інтерв’ю провів
Сергій ЗЯТЬЄВ