У центральній жіночій клініці штату Техас, що у місті Х’юстон, уперше за всю історію Сполучених Штатів Америки з’явилося на світ п’ятеро дівчаток-близнят. Діти народилися здоровими і практично не потребують особливого догляду.
П’ятеро чарівних дівчаток-близнят з’явилися в родині Даніель та Адама Басбі. Вони вже придумали своїм новонародженим дочкам подвійні імена — Ава Лейн, Олівія Марі, Хейзел Грейс, Райлі Пейдж і Паркер Кейт. У цьому процесі активну участь узяла й їхня старша дочка — трирічна Блейк.
Ця подія є історичною для медицини США, адже це — перший випадок народження п’ятірні однієї статі за всю історію країни, а у світі подібна подія відбулась останнього разу у 1969 році.

На дум­ку до­слід­ни­ків з Уні­вер­си­те­ту Ка­лі­фор­нії у Сан-Фран­цис­ко, лю­ди пе­ре­жи­ва­ють ду­же ба­га­то стре­со­вих си­ту­ацій. Іно­ді це прос­то що­ден­на су­єта, що зу­мов­лює зрос­тан­ня кор­ти­зо­лу. Він ви­кли­кає по­тяг до їжі, а у жі­нок це по­тяг, як пра­ви­ло, до вуг­ле­во­дів, осо­бли­во со­лод­ких про­дук­тів.

На жаль, улюблена їжа здатна зовсім не піднімати настрій, а стати причиною депресії. Такого висновку дійшли науковці, які серйозно вивчили це питання.
Тож було складено список депресивних продуктів.
Випічка і кондитерські вироби. Солодощі підвищують настрій, але ж ненадовго. Надлишок цукру призводить до втоми і підсилює депресію. Випічка та кондитерські вироби викликають проблеми з кишечником і до того ж провокують закрепи. У результаті — дискомфорт і погане самопочуття. Найбезпечніші борошняні вироби — випічка з борошна грубого помелу (висівок) та хліб.

Се­ред­ній отит у ді­тей є од­нією з най­більш час­тих при­чин звер­нень за ме­дич­ною до­по­мо­гою. При­близ­но 80% ді­тей до до­сяг­нен­ня шкіль­но­го ві­ку пе­ре­но­сять хо­ча б один епі­зод гос­тро­го се­ред­ньо­го оти­ту (ГСО).
Та хі­ба ли­ше ді­ти ста­ють жерт­ва­ми оти­ту? Ма­буть, не­має та­кої лю­ди­ни, яка про­тя­гом жит­тя не зу­стрі­ла­ся б упри­тул із цим під­ступ­ним за­хво­рю­ван­ням. Як бу­ти в та­ко­му ви­пад­ку? Про це ми ви­рі­ши­ли роз­пи­та­ти фа­хів­ця-ото­ла­рин­го­ло­га — кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук, до­цен­та Ан­дрія Ци­ма­ра.

Чин­на по­дат­ко­ва по­лі­ти­ка ни­ні де­мон­струє до­сить ак­тив­ний на­ступ на се­лян­ські ін­те­ре­си. За­про­ва­дже­но но­ві по­дат­ки, які вже на­ступ­но­го ро­ку мо­жуть спо­ну­ка­ти жи­те­лів сіль­ської міс­це­во­сті до со­ці­аль­но­го не­вдо­во­лен­ня.
Фа­хів­ці на­зи­ва­ють по­дат­ко­ві но­вов­ве­ден­ня «мі­ною впо­віль­не­ної дії» і про­по­ну­ють: аби уник­ну­ти її ви­бу­ху, не­об­хід­но не­від­клад­но ухва­ли­ти за­ко­но­про­ект «Про вне­сен­ня змін до По­дат­ко­во­го ко­дек­су Ук­раї­ни що­до опо­дат­ку­ван­ня гос­по­дар­ських (при­са­диб­них) бу­ді­вель і спо­руд», за­ре­єс­тро­ва­ний 1 квіт­ня цьо­го ро­ку під № 2513.
У чо­му суть кон­флікт­ної си­ту­ації і які шля­хи про­по­ную­ть­ся до її роз­в’язан­ня? Про це ін­тер­в’ю з ке­рів­ни­ком на­прям­ку «Роз­ви­ток рин­ко­вої ін­фра­струк­ту­ри» про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» Ми­ко­лою Гри­цен­ком.

Наш спів­роз­мов­ник — ви­знач­ний ук­ра­їн­ський ху­дож­ник, за­слу­же­ний ді­яч мис­тецтв Ук­раї­ни і Поль­щі Ми­ко­ла Ше­лест. Тво­ри майс­тра жи­во­пи­су і гра­фі­ки при­сут­ні на всіх кон­ти­нен­тах: у 50 му­зе­ях Ук­раї­ни, му­зе­ях США, Фран­ції, Ка­зах­ста­ну, Ро­сії, Поль­щі, Япо­нії, а ще — у по­над 40 кра­їнах сві­ту в при­ват­них ко­лек­ці­ях.
Ось як йо­го ха­рак­те­ри­зує ви­дат­ний пись­мен­ник Олек­сій Дов­гий: «Ми­ко­ла Ше­лест — ху­дож­ник від Бо­га. У ньо­му жи­ве при­род­не від­чут­тя ви­со­ко­го мис­тец­тва. Йо­го пиль­ний зір улов­лює тон­кі, не­пе­ре­бут­ні ню­ан­си жит­тя лю­дей і при­ро­ди. Са­ме у цій гли­би­ні він увесь — як ми­тець і як лю­ди­на.
Для то­го, щоб піз­на­ти твор­чість Ми­ко­ли Ше­лес­та, ма­ло прос­то ди­ви­ти­ся ви­став­ку йо­го кар­тин. Тре­ба пе­ред кож­ною по­стоя­ти і по­ду­ма­ти, за­зир­ну­ти вглиб на­пи­са­но­го. І час­то бу­ває так, що кож­но­го ра­зу, ко­ли ося­га­єш світ зоб­ра­же­но­го, зна­хо­диш усе но­ві й но­ві де­та­лі, які зму­шу­ють гли­бо­ко за­ду­ма­ти­ся.
Ми­ко­ла Ше­лест — ху­дож­ник опти­міс­тич­ний, я б ска­зав, со­няч­ний. Усе в ньо­го ові­яне світ­лим, лю­дя­ним став­лен­ням до сві­ту, який йо­го ото­чує».
Ви­став­ка в На­ціо­наль­но­му му­зеї ук­ра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри ста­ла при­во­дом для цієї бе­сі­ди.
А ще — ві­та­ємо ху­дож­ни­ка з 79-ю вес­ною, ба­жа­ємо здо­ров’я і твор­чих звер­шень!

За останні дев’ять років шанувальники кінематографа як у Києві, так і в інших містах України, настільки звикли до проведення навесні під егідою Польського інституту в Києві Днів польського кіно, що нині важко уявити без них культурне життя в нашій країні. І не дивно, адже саме завдяки цій мистецькій акції прихильники кіномистецтва мали унікальну можливість побачити і гідно оцінити близько п’ятдесяти кращих польських кінострічок, створених упродовж останніх десяти років у Польщі.
Кожний з цих кінофестивалів викликав жвавий інтерес як серед молоді, так і серед людей середнього та поважного віку і мав досить відчутний резонанс у культурно-мистецькому житті України. Тому, цілком закономірно, ювілейний десятий показ Днів польського кіно у столиці, а також у Вінниці, Харкові, Луцьку та Одесі привернув увагу всіх, хто цікавиться мистецтвом кіно і особливо кінематографа Польщі.

Цирк має дивувати, саме у цирку творяться справжні дива, які запам’ятовуються на все життя. І Національний цирк України не тільки дивує, а вражає глядачів своїми надзвичайно цікавими, дуже складними, творчими програмами. Особливо останніх два роки, адже готують їх виключно українські артисти і режисери.
Нова програма Національного цирку «Зірки та зіроньки» стала справжнім сюрпризом. У ній беруть участь «ліліпути та гулівери», які подарують глядачам своїми виступами відчуття неймовірного свята.
Акробати на джампінгах під керівництвом заслуженого артиста України Олега Рибченка підготували складні, сміливі трюки, заряджені позитивними емоціями. Справжньою сенсацією став номер Леонори Богатирьової. Такого дива наші глядачі не бачили вже давно. Красива тендітна дівчина під куполом цирку жонглюватиме різноманітними предметами і при цьому ще й вправно виконуватиме акробатичні елементи.

22 ТРАВНЯ — 70 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРІЯ РИБЧИНСЬКОГО (1945),
УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА-ПІСНЯРА, ДРАМАТУРГА

Усі ми, осо­бли­во в ди­тин­стві, під­сві­до­мо тяг­не­мо­ся до осо­бис­то­стей не­ор­ди­нар­них, як­що хо­че­те, зна­ко­вих. І най­ближ­чих за ду­хом— пись­мен­ни­ків, по­етів, ар­тис­тів, фут­бо­ліс­тів (сво­їх у дош­ку, так би мо­ви­ти) на­зи­ва­ємо звич­но і з лег­кіс­тю — Ста­рий Хем, Ке­ша Смок­ту­нов­ський, Ло­бан, Во­ло­дя Ви­соць­кий...

Здається, що й знаменитий нині поет і драматург Юрій Євгенович Рибчинський теж не випадково іменується в нашому поколінні просто — Юра Рибчинський. І в цьому «поплескуванні по плечу» видатного Майстра немає ні грама натужності або прагнення примазатися до його слави й успіху, а лише віддзеркалення глибокої поваги і відчуття спорідненості душ. Словом, його вірші, покладені на музику, точнісінько передають наше спільне бачення світу і людини в ньому, а це дорогого коштує, особливо якщо тебе не сподобив Господь виразити це бачення самому. Рибчинського ж сподобив, і за це йому низький уклін.

Ми­ну­ло тро­хи біль­ше, ніж три мі­ся­ці від­то­ді, як го­ло­вою Дер­жав­но­го кос­міч­но­го агент­ства Ук­раї­ни (ДКАУ) бу­ло при­зна­че­но Оле­га Уру­сько­го. Пер­шим екс­клю­зив­ним ін­тер­в’ю, на яке Олег Се­ме­но­вич по­го­див­ся на по­са­ді ке­рів­ни­ка ДКАУ, ста­ла йо­го до­клад­на й усе­біч­на, від­вер­та бе­сі­да з ко­рес­пон­ден­том «Де­мо­кра­тич­ної Ук­раї­ни».

— Мабуть, Ви, Олеже Семеновичу, вже ґрунтовно ознайомилися із справами галузі, якою в Україні опікується Державне космічне агентство. Оцініть, будь ласка, його нинішній стан та головні проблеми.
— Ситуація у вітчизняній ракетно-космічній галузі нині характеризується кількома факторами. З одного боку, оскільки вона є складовою загального економічного комплексу України, то не може уникнути всіх тих проблем, які переживає економіка країни. З іншого — за ті понад 23 роки, що минули від здобуття Україною незалежності, нашій державі, на жаль, все ж не вдалося завершити необхідні процеси реформування власної ракетно-космічної галузі, й через це вона продовжувала певною мірою залишатися такою, якою існувала протягом кількох десятиліть, коли була однією зі складових ракетно-космічного комплексу тієї великої космічної держави, якою був колишній СРСР. Тому-то після того, як Радянський Союз розпався, орієнтація нашої галузі мала певний перекіс у бік сусідньої держави — Росії.

Більше половини творчих працівників редакцій міських, районних і міськрайонних газет постали перед вибором: або продовжувати роботу і, отже, відмовитися від зароблених пенсій, або звільнятися.
Перехід на пенсію одночасно значної кількості досвідчених і кваліфікованих журналістів місцевих ЗМІ відчутно позначиться на роботі редакцій, висвітленні життя регіонів.
Про це ідеться у зверненні Національної спілки журналістів України до Президента України, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради та народних депутатів, прийнятому на пленумі правління НСЖУ 29 квітня.
Як наголошують члени правління, пенсійне законодавство несправедливе та ставить під загрозу існування багатьох традиційних медіа, адже значна частина творчих працівників у них — саме пенсійного віку.