Че­рез три дні — в по­не­ді­лок, 15 черв­ня, у Фран­ції від­криє­ть­ся й про­тя­гом тиж­ня пра­цю­ва­ти­ме най­біль­ший у сві­ті між­на­род­ний авіа­цій­но-кос­міч­ний са­лон, що тра­ди­цій­но раз на два ро­ки від­бу­ває­ть­ся в аеро­дром­но-ви­став­ко­во­му ком­плек­сі в Ле Бур­же не­по­да­лік від Па­ри­жа. 
Се­ред чис­лен­них учас­ни­ків цьо­го са­ло­ну (які збе­руть­ся там із ба­га­тьох кра­їн, щоб і влас­ні но­вин­ки про­де­мон­стру­ва­ти, і на по­ка­за­не ін­ши­ми по­ди­ви­ти­ся, і ді­ло­ві кон­так­ти на­ла­го­ди­ти) бу­де ши­ро­ко­зна­ний у сві­ті лі­дер ук­ра­їн­сько­го авіа­бу­ду­ван­ня — дер­жав­не під­при­єм­ство «Ан­то­нов».

Ук­раї­на має ве­ли­чез­ний екс­порт­ний по­тен­ці­ал аг­рар­ної га­лу­зі. То­рік про­даж зер­но­вих зрів­няв­ся з екс­пор­том ме­та­лу. Ни­ні сіль­гос­пви­роб­ни­ки ви­вез­ли за кор­дон 30,1 млн тонн збіж­жя. Екс­порт­ний по­тен­ці­ал зер­но­рин­ку цьо­го мар­ке­тин­го­во­го ро­ку збіль­шив­ся до 32,9 млн т— це на 2,9% пе­ре­ви­щує по­каз­ник 2013–2014 МР (32,15 млн т). Зок­ре­ма, екс­порт пше­ни­ці прог­но­зу­єть­ся на рів­ні 10,8млн т (+16,4%), яч­ме­ню— 3,65 млн т (+47,8%). Для внут­ріш­ньо­го спо­жи­ван­ня за­ли­шає­ть­ся 5,3 млн т пше­ни­ці (-1,2%), а на кор­мо­ві по­тре­би — 17,7 млн т, що пе­ре­ви­щує на 0,7% по­каз­ни­ки ми­ну­ло­го се­зо­ну.

У світі добре знають нашу країну як надійного постачальника соняшникової олії — вона продає цей корисний продукт у 109 країн, займаючи 59,6% олійного ринку (нині у світі виробляється 15 млн т олії). За п’ятнадцять років було побудовано 30 нових олійнопереробних підприємств загальною потужністю 2 млн 400 тис. т. Торік Україна виробила 4 млн 650 тис. т олії, продала за кордон — 4 млн 200 тис. т, обійшла своїх основних конкурентів — Росію та Аргентину і стала лідером олійного експорту.

Ні для ко­го не сек­рет, що в Ук­раї­ні з ви­ко­нан­ням су­до­вих рі­шень іс­ну­ють чи­ма­лі проб­ле­ми. На­віть за офі­цій­ни­ми да­ни­ми у нас май­же 70% су­до­вих рі­шень не ви­ко­ную­ть­ся. Над ви­рі­шен­ням цієї ка­тас­тро­фіч­ної си­ту­ації всер­йоз за­ду­ма­ли­ся ще 2008 ро­ку. То­діш­ній мі­ністр юс­ти­ції обі­цяв роз­ро­би­ти від­по­від­ний за­ко­но­про­ект і внес­ти на роз­гляд Вер­хов­ної Ра­ди.

Однак із тих пір спливло чимало води, і лише на початку 2015 року нині чинний міністр юстиції Павло Петренко заявив, що його відомство розпочало роботу над законопроектом про запровадження інституту приватних судових виконавців і назвав терміни реалізації задуманої реформи. Ідеться про те, що нова система запрацює вже до кінця цього року. А загалом для впровадження реформи виконавчої служби потрібно півтора-два роки.

Опуб­лі­ко­ва­на в Поль­щі «До­по­відь про ді­яль­ність Аген­ції внут­ріш­ньої без­пе­ки (ABW) у 2014 ро­ці» не от­ри­ма­ла у там­теш­ніх ме­діа на­леж­но­го роз­го­ло­су, про­те екс­пер­ти вва­жа­ють її най­ці­ка­ві­шою з усіх опуб­лі­ко­ва­них. У зв’яз­ку з по­ді­ями в Ук­раї­ні і Ро­сії, осо­бли­во­го зна­чен­ня на­бу­ла контр­роз­від­ка (АБВ) і за­хист кі­бер­прос­то­ру (CERT). До­по­відь чіт­ко й од­но­знач­но фор­му­лює за­гро­зи, дже­ре­лом яких є Ро­сія.

Крім загального характеру зацікавлення чужих служб, у ній названо конкретні приклади впливу чужих спецслужб на громадську думку в Польщі, також через агентів впливу. Доповідь описує нові інструменти, застосовані чужими службами на території Польщі, і малює досить чітку схему дій російської розвідки.

Як­що Во­ло­ди­мир Пу­тін твер­дить, що Ро­сія є сві­то­вою дер­жа­вою, то чо­му ні­хто ни­ні не хо­че ви­ко­рис­то­ву­ва­ти ро­сій­ський рубль, а тим біль­ше вва­жа­ти йо­го ре­зерв­ною ва­лю­тою?

У царські часи лише протягом кількох років рубль був валютою, яка гарантувалася золотом (це диво здійснив у 1897 році міністр фінансів Сергій Вітте, але вже у 1914 році гарантія рубля золотом була скасована).
Надалі було тільки гірше. Після захоплення влади більшовики добралися до монетного двору і почали друкувати паперові рублі в темпі, який швидко призвів до вибуху гіперінфляції. Через кілька років, за часів НЕПу, комуністичні правителі експериментували з одночасною емісією маловартісного паперового рубля (для внутрішнього вжитку) та гарантованого золотом червінця (головно для потреб зовнішньої торгівлі).

У Мексиці 7 червня 2015 року пройшли парламентські вибори. Того дня майже 85 мільйонів мексиканських виборців обирали не лише федеральний парламент, а й місцеві органи влади. Голосування відбулося чітко посередині президентського терміну повноважень Енріке Пенья Ньєто (2012–2018). Однак виборча кампанія дала привід згадати, що 2012 року Ньєто здобував перемогу у жорстких судових дебатах зі своїми опонентами. Крім того, жодна політична партія Мексики від 1997 року не може отримати абсолютної більшості голосів у парламенті. Відтоді загальною для мексиканської політичної системи є тенденція майже суцільної недовіри виборців до існуючих федеральних і регіональних партій.

7 черв­ня 2015 ро­ку тур­ки об­ра­ли но­вий склад пар­ла­мен­ту — на 550 місць у «Ве­ли­ких на­ціо­наль­них збо­рах» Ту­реч­чи­ни пре­тен­ду­ва­ли 31 по­лі­тич­на пар­тія. Аби от­ри­ма­ти де­пу­тат­ські ман­да­ти, пар­ті­ям по­тріб­но по­до­ла­ти де­ся­ти­від­сот­ко­вий бар’­єр. 
Як і на по­пе­ред­ніх ви­бо­рах 2011 ро­ку, ос­нов­на бо­роть­ба роз­гор­ну­ла­ся між трьо­ма по­лі­тич­ни­ми си­ла­ми. 
Йдеть­ся про прав­ля­чу про­пре­зи­дент­ську Пар­тію спра­вед­ли­во­сті і роз­вит­ку Ах­ме­та До­ву­тог­лу, опо­зи­цій­ну лі­во­цен­трист­ську На­род­но-рес­пуб­лі­кан­ську пар­тію Ке­ма­ля Ки­лич­да­рог­лу та уль­тра­пра­ву Пар­тію на­ціо­наль­но­го ру­ху Дев­лє­та Бах­че­лі. Впер­ше на цих ви­бо­рах кур­дів пред­став­ляє Де­мо­кра­тич­на пар­тія на­ро­дів Ту­реч­чи­ни на чо­лі з Се­ла­хіт­ті­ном Де­мі­рта­шем.

На­пе­ре­до­дні цьо­го­річ­но­го са­мі­ту лі­де­рів «ве­ли­кої сім­ки» Ук­раї­ну від­від­али від­ра­зу два її пред­став­ни­ки— прем’­єр-мі­ністр Ка­на­ди Сті­вен Гар­пер та йо­го япон­ський ко­ле­га Сін­дзо Абе. Це не ви­пад­ко­во, адже Ка­на­да та Япо­нія вже є тра­ди­цій­ни­ми і на­дій­ни­ми ве­ли­ки­ми парт­не­ра­ми Ук­раї­ни.

Результати переговорів повністю підтвердили цю тенденцію. Зокрема, Канада готова обговорювати питання створення з Україною зони вільної торгівлі. Не менш важливими є наміри канадського уряду направити в Україну військових фахівців, які допомагатимуть у вишколі українського війська. Канада також на саміті «великої сімки» у баварських Альпах підтримала пропозицію США щодо взаємозалежності між збереженням економічних санкцій проти режиму Путіна і виконанням Росією умов Мінських домовленостей.

7–8 черв­ня 2015 ро­ку у ба­вар­ських Аль­пах бун­дес­канц­лер Ан­ге­ла Мер­кель прий­ня­ла лі­де­рів кра­їн «ве­ли­кої сім­ки». На по­ряд­ку ден­но­му бу­ли всі га­ря­чі пи­тан­ня ре­гіо­наль­них кон­флік­тів. Жва­во об­го­во­рю­ва­ли­ся проб­ле­ми фі­нан­со­вої до­по­мо­ги Гре­ції, про­дов­жен­ня бо­йо­вих дій у Си­рії, по­си­лен­ня «Іс­лам­ської дер­жа­ви Іра­ку і Ле­ван­ту», кон­флікт на Дон­ба­сі.

Не менш важливими стали переговори між Ангелою Меркель і президентом США Бараком Обамою щодо перспектив підписання угоди про створення трансатлантичної зони вільної торгівлі між Євросоюзом і США. Проти цієї перспективи досить активно виступили антиглобалісти з багатьох країн — членів Євросоюзу, тож переговори щодо такої зони вільної торгівлі тривають.

На­ра­зі в Ук­раї­ні є кіль­ка важ­ли­вих ре­чей, до яких, че­рез їх­ню ак­ту­аль­ність та очі­ку­ва­ний для су­спіль­ства ре­зуль­тат, при­ку­та під­ви­ще­на ува­га су­спіль­ства. Як­що не бра­ти вій­ну на схо­ді, яка по­за кон­ку­рен­цією в цьо­му пе­ре­лі­ку, то ад­мі­ніс­тра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­на ре­фор­ма по­сі­дає чіль­не міс­це, адже у ра­зі її успіш­но­го про­ве­ден­ня укра­їн­ці жи­ти­муть в ін­шій кра­їні — з но­ви­ми ад­мі­ніс­тра­тив­ни­ми і внут­ріш­ні­ми те­ри­то­рі­аль­ни­ми кор­до­на­ми та но­вою струк­ту­рою ре­гіо­наль­ної вла­ди.
Ре­фор­ма, вже по­до­лав­ши тео­ре­тич­ну час­ти­ну сво­го шля­ху, ко­ли її бать­ки роз’­яс­ню­ва­ли на­се­лен­ню прин­ци­пи її про­ве­ден­ня та зна­чу­щість для дер­жа­ви, ни­ні пе­рей­шла в прак­тич­ну пло­щи­ну — під­го­тов­ку до ре­аль­но­го доб­ро­віль­но­го об’­єд­нан­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. Але, як мо­вить­ся, ви­хо­дить, мов у при­каз­ці: де два укра­їн­ці — там три геть­ма­ни...