По­ки прос­тим укра­їн­цям час від ча­су — пе­ре­важ­но пе­ред чер­го­ви­ми ви­бо­ра­ми — на­в’язу­ють дис­ку­сію що­до про­да­жу зем­лі, во­на фак­тич­но вже ста­ла то­ва­ром: оці­не­на і має «ті­ньо­вих» влас­ни­ків. При­най­мні, сот­ні гек­та­рів так зва­них зе­мель сіль­сько­гос­по­дар­сько­го при­зна­чен­ня, кот­рі з ро­ку в рік об­роб­ля­ють од­ні й ті са­мі міс­це­ві або за­їжд­жі ла­ти­фун­дис­ти. Їх­ні ла­ни, які прос­тя­гаю­ть­ся ген за об­рій, скла­де­ні, на­че паз­ли, із со­тень зе­мель­них па­їв се­лян, кот­рі ті пе­ре­да­ли в орен­ду, а те­пер де­да­лі час­ті­ше чу­ха­ють по­ти­ли­цю і за­мис­люю­ть­ся над тим, чи вдасть­ся в ра­зі по­тре­би за­бра­ти свою зем­лю?
Прак­ти­ка пер­ма­нент­них битв на зе­мель­но­му фрон­ті свід­чить, що по­вер­ну­ти пай, на­віть піс­ля за­кін­чен­ня до­го­во­ру орен­ди, або пе­ре­да­ти йо­го в ко­рис­ту­ван­ня ін­шо­му фер­ме­ру се­ля­ни­но­ві ду­же не­прос­то. Як не­прос­то ни­ні й от­ри­ма­ти зем­лю для ве­ден­ня осо­бис­то­го гос­по­дар­ства тим се­ля­нам, у ко­го її за­ма­ло або вза­га­лі не­має.

Ко­опе­ра­ція в сіль­сько­му гос­по­дар­стві і ра­ні­ше роз­ви­ва­ла­ся над­то по­віль­но, а за­раз прак­тич­но зу­пи­ни­лась. І це не­зва­жа­ючи на не­од­но­ра­зо­ві уря­до­ві кам­па­нії, спря­мо­ва­ні на роз­ви­ток об­слу­го­ву­ючих ко­опе­ра­ти­вів і під­трим­ку про­ек­тів тех­ніч­ної до­по­мо­ги. Так, за да­ни­ми Мі­ніс­тер­ства аг­рар­ної по­лі­ти­ки та про­до­воль­ства, з 1 квіт­ня 2014 ро­ку до 1січ­ня 2015-го кіль­кість за­ре­єс­тро­ва­них об­слу­го­ву­ючих ко­опе­ра­ти­вів на­віть ско­ро­ти­ла­ся з 1027 до 1022, а кіль­кість чин­них — з 666 до 613, або на 8%.

Ак­ту­аль­ність те­ми у по­точ­ний мо­мент
Слід зауважити, що саме розвиток кооперативів може бути порятунком для села, де більшість населення фактично не має роботи (хоч що б нам із цього приводу говорила статистика), бо саме сприяння самозайнятості населення є найдешевшим способом пом’якшення (а в перспективі і вирішення) кричущих соціальних проблем українського села. Навіть зараз, коли на території країни ведуться воєнні дії, це питання залишається актуальним, бо людям у селі якось треба жити.

Онов­ле­на ре­дак­ція Енер­ге­тич­ної стра­те­гії Ук­раї­ни до 2030 ро­ку бу­ла ухва­ле­на Каб­мі­ном 24 лип­ня 2013 ро­ку і од­ра­зу по­тра­пи­ла під ґрун­тов­ну кри­ти­ку. Про­від­ні віт­чиз­ня­ні та іно­зем­ні екс­пер­ти кон­ста­ту­ва­ли, що цей до­ку­мент більш схо­жий на на­бір оці­нок га­лу­зе­вих сег­мен­тів енер­ге­ти­ки, ніж на чіт­ку ком­плекс­ну стра­те­гію, яка має міс­ти­ти не ли­ше ре­ко­мен­да­ції, а й кон­крет­ні пла­ни дій та ме­ха­ніз­ми їх впро­ва­джен­ня.

Енергетична стратегія має бути документом, що спрямований на міжгалузеву кооперацію задля ефективного, надійного задоволення потреб економіки та людей необхідними видами енергії, а не бути винятково галузевою. Енергетичний комплекс України має пройти трансформацію. Це обумовлено не лише галузевими чинниками, а й соціально-економічними перетвореннями з урахуванням фактора безпеки у зв’язку з військовою агресією.
Фахівці Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова розробили «Нову Енергетичну стратегію України до 2020 року: безпека, енергоефективність, конкуренція» (НЕС) у контексті Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», яка передбачає в рамках визначеного вектора розвитку втілення реформи енергетики та програми енергоефективності.

Уже пе­ре­ва­ли­ло за 10 го­ди­ну ве­чо­ра, ко­ли канц­лер Ні­меч­чи­ни Ан­ге­ла Мер­кель си­ді­ла в кон­фе­ренц-за­лі го­те­лю «Хіл­тон» у Бріс­бе­ні (Авст­ра­лія). Її спів­бе­сі­дни­ком був не­при­ми­ри­мий пре­зи­дент РФ Во­ло­ди­мир Пу­тін. Адже за остан­ні три мі­ся­ці від­бу­ло­ся більш ніж 40 те­ле­фон­них дзвін­ків і ряд без­кі­неч­них зу­стрі­чей. І от Ан­ге­ла Мер­кель, як про це по­ві­дом­ляє Financial Times, при­го­ту­ва­ла­ся ще до од­нієї спро­би по­ро­зу­мі­ти­ся.

Майже дві години президент Росії викладав довгий перелік звинувачень, висунутих Заходу. Він (Захід), мовляв, вважає себе і переможцем у холодній війні, і розширив ЄС та НАТО аж до російських кордонів, і ігнорує міжнародне законодавство, вдаючись до безвідповідальної політики в Іраку, Афганістані й Лівії.
Врешті-решт, Меркель удалося повернути розмову ближче до нагальної проблеми — Сходу України, щоб зрозуміти, чого власне добивається Путін, а далі й опрацювати якийсь проект угоди. Коли ж, нарешті, пропозиція надійшла, Меркель була шокована. Путін заявив, що Києву слід вчинити із сепаратистами так само, як Росія з Чечнею, коли та захотіла відділитися: підкупити їх автономією й грошовими виплатами.

Ве­ли­ко­бри­та­нія пе­ре­би­рає лі­дер­ство се­ред дер­жав, які ве­дуть гос­тру роз­мо­ву з Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним.

Найбільш знаковою ініціативою прем’єра Девіда Камерона стало відрядження в Україну 75 британських інструкторів із завданням навчання українських військовиків. До цього часу, крім мініатюрної Литви, жодна країна, в тому числі Польща, не насмілювалася безпосередньо підтримати українську армію.
«Це не поставка зброї, але все одно має той самий результат: зміцнює Збройні Сили України», — вважає Девід Кларк, директор Російського фонду в Лондоні.
Це не єдина ініціатива Камерона відносно Москви: прем’єр оголосив, що в разі, якщо російські терористи продовжуватимуть порушувати домовленості з припинення вогню на Донбасі, Лондон почне форсувати принципове загострення санкцій Євросоюзу проти Москви.
«Я сподіваюсь, що Євросоюз відповість на таку агресію новими санкціями, включно з секторальними санкціями, які сильно б’ють по російській економіці. Але якщо це виявиться неможливим, будемо шукати інші рішення», — застеріг Камерон.

Сін­га­пур, який цьо­го ро­ку від­зна­чає 50-річ­чя за­сну­ван­ня, став ра­єм для біз­не­су і тор­гів­лі, і з дня на день ста­не сві­то­вою фі­нан­со­вою сто­ли­цею.

Самі сінгапурці на 90% завдячують своїм успіхом працьовитості і витривалості. Віднедавна до цього додалися вміння жити задоволено і тішитися добробутом, які в інших частинах світу залишаються мрією. Сінгапурці стали нью-йоркцями ХХІ століття — різні за етнічним походженням, індивідуально вмотивовані, вони наповнили невеликий клаптик землі енергією та ентузіазмом. Так почувалися американці, коли сто років тому економічно почали переважати Європу.
У жодному іншому місці світу немає такої значної концентрації дорогих автомобілів. Серед таксі переважають «Мерседеси» і «БМВ», також є «Майбахи».
Сінгапурські казино мають більший прибуток, ніж у Лас-Вегасі, і змагаються вже тільки з конкурентами з Макао. За даними уряду, в Сінгапурі мешкає найбільший відсоток мільйонерів у світі, а кожне шосте домашнє господарство володіє статками понад мільйон доларів.
Останніми роками громадянство Сінгапура отримують дедалі більше багатіїв зі США та Європи. Сінгапур уже півстоліття знижує податки і нині пропонує ставки, тільки трохи вищі від чинних у Гонконзі — податок з особистих доходів становить 20%, а корпоративний — 17%. Це робить острів податковим раєм, а в поєднанні з відкритістю на закордонні інвестиції — також і корпоративним.

Пізно вночі, 27 лютого 2015 року, в центрі Москви було вбито відомого російського опозиційного діяча Бориса Нємцова. Офіційне слідство розглядає кілька версій скоєння злочину. Перша пов’язана з його опозиційною політичною діяльністю, друга — з «мусульманським слідом», позаяк Нємцов відкрито виступав на підтримку карикатур на Пророка. Також пропонуються до розгляду версії бізнесові та особистої неприязні. Висувається й конспірологічна версія причетності до організації вбивства Бориса Нємцова тієї «фракції» російських спецслужб, яка невдоволена стилем і наслідками правління Володимира Путіна та наполягає на жорсткішому курсі. Опосередкованими аргументами на користь цієї версії висувається гіпотеза про нібито підготовку Нємцовим спеціальної доповіді щодо становища в Україні.
Гучне вбивство відбулося відразу після того, як на опозиційній радіостанції «Эхо Москвы» Борис Нємцов виступив на підтримку української льотчиці Надії Савченко, яка голодує у в’язниці. Також символічно, що чеченський президент Рамзан Кадиров ще до початку слідства звинуватив в організації вбивства Бориса Нємцова західні спеціальні служби.

В Ес­то­нії 1 бе­рез­ня 2015 ро­ку від­бу­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. На по­пе­ред­ніх ви­бо­рах, які про­хо­ди­ли 2011 ро­ку, пе­ре­мог­ла «Пар­тія ре­форм», яка при­ве­ла кра­їну до зо­ни єв­ро. Ес­тон­ські ви­бо­ри від­бу­ваю­ть­ся за про­пор­цій­ною сис­те­мою з п’я­ти­від­сот­ко­вим про­хід­ним бар’­єром.

Особливістю естонських виборів є той факт, що достроково можна було проголосувати на спеціальному сайті. За цими даними, перемогу святкує правляча «Партія реформ» та її коаліційний партнер — соціалдемократи. На другому залишається «Партія Центру» на чолі з Едгаром Савісааром — першим прем’єрміністром Естонії після відновлення її незалежності, але наразі за цю партію голосують представники російськомовної громади Естонії, які мають естонське громадянство.

1 бе­рез­ня 2015 ро­ку прой­шли пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Та­джи­кис­та­ні. На пер­ший по­гляд, зва­жа­ючи на той факт, що Та­джи­кис­тан є пре­зи­дент­ською рес­пуб­лі­кою, ви­щі збо­ри не ма­ють ви­зна­чаль­но­го впли­ву на ухва­лен­ня стра­те­гіч­них рі­шень. Але міс­це­вий пар­ла­мент за­ли­шає­ть­ся міс­цем не­прос­то­го по­го­джен­ня ін­те­ре­сів між різ­ни­ми ре­гіо­на­ми Та­джи­кис­та­ну та від­по­від­ни­ми кла­но­ви­ми гру­па­ми еліт. Не­хту­ван­ня ци­ми інст­ру­мен­та­ми на по­чат­ку 90-х втяг­ну­ло кра­їну в гро­ма­дян­ську вій­ну, яка три­ва­ла до осе­ні 1994 ро­ку та кош­ту­ва­ла де­сят­ків ти­сяч за­гиб­лих і збит­ків, від яких еко­но­мі­ка Та­джи­кис­та­ну не мо­же огов­та­ти­ся й до­сі.

Не менш цікавими таджицькі вибори є з точки зору своєрідної діагностики електоральних настроїв у Центральній Азії, адже в березні — квітні президентські вибори мають відбутися в Узбекистані та Казахстані. Крім того, стабільність у Таджикистані є принциповою з точки зору активності як сусідніх афганських талібів, так і умовно віддалених територіально, але не ідеологічно ісламістів «Ісламської держави Іраку та Леванту».

Пе­си­міс­тич­ні прог­но­зи що­до різ­но­ма­ніт­них проб­лем, по­в’яза­них із ви­ко­нан­ням Мін­ських до­мо­вле­нос­тей, пов­ні­стю ви­прав­до­вую­ть­ся. Ро­сія до­кла­дає мак­си­мум зу­силь, аби за­бло­ку­ва­ти про­цес роз­гля­ду в Ра­ді Без­пе­ки ООН ук­ра­їн­ської іні­ці­ати­ви що­до на­прав­лен­ня в зо­ну кон­флік­ту ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту.

В ідеалі він має бути представлений поліцейською місією Європейського Союзу. Але, аби призупинити схиляння Євросоюзу на бік України, Росія намагається використовувати всі важелі впливу. Найбільш випробуваним таким інструментом залишається газ. Україну «Газпром» звично звинувачує у відмові від передоплати обсягів газу, законтрактованого на березень. Українська сторона відмовляється оплачувати обсяги газу, який постачається без українського контролю самопроголошеними «ДНР-ЛНР». Слушність такої позиції української сторони визнається Європейською комісією.
За участю Євросоюзу 2 березня 2015 року пройшли переговори щодо умов постачання газу. Їхньою метою було запобігання загрозі чергового припинення постачання газу в Україну й транзитом до Євросоюзу. Насправді Кремль зацікавлений у зриві цих поставок, аби повернути ситуацію до переговорів про інтенсивну побудову газопроводу «Південний потік» у територіальних водах Туреччини. Цей проект ще має остаточно поховати європейсько-американський проект газопроводу «Набукко», який мав орієнтуватися на туркменські та іранські поклади газу.