Від загального до конкретного
Кадровий голод сповна відчувають і на Полтавщині. Хоча регіон вважається аграрним, але промислові підприємства, які ще збереглись і вистояли після втрати російського ринку, куди у переважній більшості вони традиційно збували свою продукцію, нині постійно шукають робітників.
Проте, виявляється, навіть в умовах хронічного безробіття ця справа дуже складна, адже більш-менш досвідчені й навчені кадри масово, як скрізь сьогодні в Україні, подалися до зарубіжжя у пошуках пристойного заробітку. А ті, які ще залишилися, сидять на валізах в очікуванні слушного моменту, щоб і собі податися світ за очі подалі від вітчизняних роботодавців, котрі не хочуть платити гідних зарплат.
Сумно, але якщо за даними соцопитувань у 2016 році за кордон по роботу і на постійне проживання хотіли виїхати 24% жителів Полтави, то нині таких в обласному центрі вже майже 50%...
Влада регіону на такому тлі, схоже, всерйоз перейнялася проблемою підготовки робітничих кадрів для підприємств області. Зокрема, обравши шлях реформування професійно-технічної освіти в області як традиційної кузні робітничих кадрів. У 38 професійно-технічних навчальних закладах Полтавщини нині длубають граніт робітничих професій майже 10 тисяч майбутніх слюсарів, зварників, токарів, фрезувальників, кухарів, перукарів тощо.
Заклади профтехосвіти — профтехучилища, коледжі і ліцеї бачили різні часи — і добрі, і погані. Чимало з них перебували на межі виживання через безгрошів’я, адже держава майже не фінансувала петеушників, деякі навіть закрились, а ще декотрі «оптимізувались», об’єднавшись за вказівкою згори в так звані кластери. Згуртувавшись на базі одного найпотужнішого в районі ПТУ, яке тепер виступає в ролі своєрідного паровоза, що тягне за собою слабаків.
Проте найгірші для профтехосвіти регіону часи позаду, стверджують у Полтавській ОДА. Підтвердження цього — регулярне проведення на Полтавщині інтерактивно-профорієнтаційних заходів під назвою «Форум професійної освіти» та круглих столів з питань розвитку професійної освіти. Участь у яких беруть урядовці та представники обласних департаментів освіти майже з усієї України.
Так, участь у цьогорічному форумі та круглому столі, які пройшли в Полтаві 31 травня, взяв перший заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей.
Можливо, тому в Полтавській ОДА не без гордості заявляють, що за рівнем реформування та стану профтехосвіти регіон по праву вважають кращим в Україні. Що підтверджують, до речі, і в Міносвіти.
Директор Департаменту науки і освіти Полтавської ОДА Олена Харченко поділилася з кореспондентом «ДУ» секретами того, як профтехосвіту на Полтавщині не лише врятували і зберегли в смутні часи, але й підняли на новий сучасний рівень. Зробивши з її закладів надійного постачальника робітничих кадрів для промислових і аграрних підприємств області.
«Ми ще 2016 року розробили регіональний план підтримки профтехосвіти області, який був розрахований на три роки. 2019 року ми знову склали такий план — уже до 2021 року. Він містить дорожню карту з подальшої модернізації мережі закладів профтехосвіти, — пояснила О. Харченко. — Тобто створюються виробничо-освітні кластери: декілька закладів об’єднуються в один і є співпраця з роботодавцем...»
Ключовим напрямком стала не формальна, а реальна співпраця з конкретними роботодавцями, які зацікавлені в притоці на свої підприємства робітничих кадрів.
За словами О. Харченко, таку співпрацю практикують нині практично з усіма роботодавцями регіону, які замовляють спеціалістів за різними напрямками професій. Себто тепер в області готують робітничі кадри в профтехучилищах під конкретне регіональне замовлення.
«Раніше держава визначала, скільки і яких фахівців їй треба. А після переведення фінансування профтехосвіти з місцевих бюджетів ми самі визначаємо регіональне замовлення і потребу у спеціалістах, які мають підготувати в закладах профтехосвіти, — ділиться далі О. Харченко.
А для цього вивчаємо ринок праці, роботодавці дають свої пропозиції, обговорюємо їх на спеціальній раді, до якої входять представники департаменту, керівники підприємств, директори ПТУ, департаментів економіки, фінансів, депутати тощо. І там обговорюємо обсяги регіонального замовлення. Після чого починаємо готувати спеціалістів...»
До речі, про регіональну раду так званих стейкхолдерів (буквально «зацікавлена сторона». — Авт.). Її роботу на Полтавщині високо оцінив і П. Хобзей:
«На ці ради ми покладаємо чималі завдання. Адже коли говоримо про розвиток професійно-технічної освіти, насамперед кажемо про престиж робітничих професій та розвиток економіки. Для нас важливо, щоб у цю раду входили фахівці з економіки, бо ключові питання є саме економічними. І це розуміння треба розвивати.
Ми хочемо, щоб це був такий орган, який дійсно приймає рішення. І він має вирішувати такі важливі питання, як формування регіонального замовлення на підготовку робітничих кадрів у закладах професійно-технічної освіти області», — заявив у Полтаві перший заступник міносвіти України.
Майстри сапок і лопат...
На засіданні круглого столу, який провели в Полтаві за участю першого заступника Міносвіти, неодноразово зазначали, що якісна підготовка в закладах профтехосвіти майбутніх висококласних спеціалістів залежить від багатьох чинників. Серед яких — сучасна матеріально-технічна база. На Полтавщині з цим питанням не все так добре, як хотілось би.
Погоджується з цим і О. Харченко. За її словами, така ситуація склалася через те, що з держбюджету кошти на оновлення матеріально-технічної бази навчального процесу в ПТУ не виділялися протягом багатьох останніх років. Фінансувалася лише зарплата, стипендії та комунальні платежі. Але нині ситуація потроху змінюється:
«Тепер ми самі з обласного і місцевих бюджетів фінансуємо не тільки всі ці основні видатки, а й виділяємо гроші на оновлення матеріально-технічної бази закладів профтехосвіти», — пояснила директорка обласного департаменту освіти і науки.
За швидке оновлення матеріально-технічної бази закладів профтехосвіти виступає і заступник голови Полтавської ОДА Микола Білокінь. У своєму коментарі для «ДУ» він зазначив, що без докорінного оновлення матеріальної сторони навчального процесу профтехосвіта ніколи не встигне за вимогами часу і не зможе готувати конкурентоспроможних спеціалістів на ринку праці.
«Якщо, приміром, у Кременчуці вже є вища школа, де готують зварників, то її випускники заслужено користуються попитом на підприємствах. А якщо подекуди майбутніх працівників аграрного сектора готують на застарілій технічній базі, то кому потрібні такі спеціалісти? — риторично запитує чиновник.
На ланах нині вже працюють трактори і комбайни, якими керують через супутники. У той же час у деяких аграрних коледжах учні, крім сапок та лопат і сільгосптехніки радянських часів, нічого не бачать. Які з них будуть спеціалісти? Ми маємо не тільки оптимізувати профтехосвітні заклади, створюючи вищезгадані кластери. Але й розвивати матеріально-технічну базу, турбуватися про викладачів і майстрів, які навчають учнів ПТУ. Гідно оплачувати їхню працю. І, звичайно, підвищувати вимоги до них. Тоді і з’явиться результат...»
А чому, власне, полтавські чиновники вважають, що заклади профтехосвіти їхнього регіону визнають одними з найкращих в Україні?
«Чому ми кращі в Україні? Тому, що є показники. Зокрема, рівень працевлаштування випускників професійно-технічних закладів. На Полтавщині він становить 82%. Саме стільки випускників закладів профтехосвіти — ПТУ, коледжів та ліцеїв працевлаштовуються після закінчення навчання. Крім того, завдяки удосконаленню матеріально-технічної бази підвищується і якість надання освітніх послуг...» — пояснює О. Харченко.
Правда, далеко не всі в регіоні поділяють оптимізм обласних посадовців, котрі пишаються рівнем профтехосвіти в області і, розповідаючи про здобутки в галузі профтехосвіти, оперують сучасними термінами. Насправді, кажуть песимісти, за висловами на зразок «оптимізація», «виробничо-освітні кластери» тощо приховане банальне скорочення ПТУ, які держава припинила фінансувати, а регіональна влада не в змозі повноцінно утримувати їх з обласного і місцевих бюджетів.
І як доказ нагадують, що до «оптимізації» в 1995 році на Полтавщині було 51 профтехучилище, 2017 року їх залишилося 42, а торік в області працювали 38 ПТУ. 2019 року за планом створення «виробничо-освітніх кластерів» кількість ПТУ «оптимізують» до 34...
Утім, погоджуються опоненти чиновників від освіти, скорочення, очевидно, і справді необхідне. Адже попит на чимало робітничих професій, які виявляються вже непотрібними зі зникненням промислових підприємств, теж падає. Тож чи варто вкладати кошти у те, що непотрібно суспільству?
«У профтехосвіти, звичайно, є майбутнє. Як же ми без робочих рук будуватимемо економіку держави? Профтехосвіта вже змінюється! Вона вже зайняла своє місце в новій українській школі і наше завдання — готувати тих фахівців, яких нині потребує економіка...» — переконана О. Харченко.
