Перша — міський голова райцентру Карлівка (Полтавська область) Олександр Наконечний на своїй сторінці у Фейсбуці днями розмістив своє фото, яке спровокувало справжній скандал, адже градоначальник представ перед ФБ-спільнотою у... нацистській формі часів Другої світової війни. Більш того, очільник громади райцентру підняв руку у нацистському привітанні.
Іншою подією, яка розворушила почуття полтавців, став зліт військово-патріотичних клубів із Києва, Харкова, Лубен тощо у Полтаві. Реконструктори подій Другої світової війни у формі бійців і командирів Червоної армії, гітлерівського вермахту, американських союзних військ тощо предстали перед очима сотень полтавців, котрі в День музеїв 18 травня прийшли до Полтавського філіалу військово-історичного музею України — Музею важкої бомбардувальної авіації.
Там їх зустрічали десятки переодягнених в однострої Червоної та гітлерівської армій чоловіків та жінок, котрі свій вільний час присвячують відтворенню історичних подій минулої світової війни.
Реконструкція цього разу викликала підвищений інтерес у гостей свята, більшість з яких мимоволі виявилися втягнутими у політичні пристрасті, які ще зовсім недавно — 9 травня вирували у містах України. І, зокрема, пам’ятали епізод, коли в одному з обласних центрів поліцейські затримали літню жінку, яка на акцію Безсмертного полку прийшла у радянській армійській формі з червоною зіркою.
Тож, роздивляючись членів військово-історичних клубів, дехто з полтавців обурювався тим, що стільки люду у формі із забороненою радянською та нацистською символікою вільно гуляють територією Музею у присутності поліції.
Інші, котрі дізналися про скандал із карлівським градоначальником, закидали таким у відповідь, що, мовляв, «їм» — чиновникам можна фотографуватись у нацистській формі, а людям, котрі бережуть історію своєї країни, — ні...
Справді, чи змінилося щось у діяльності військово-історичних клубів, яких в Україні десятки, після того як державою прогуркотів процес декомунізації на виконання, зокрема, Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки»?
Як почуваються нині їхні активісти, котрі роками збирають зброю, техніку, обмундирування тощо червоноармійців та гітлерівців, які навіть у музеях нині волають прибирати подалі від очей відвідувачів?

Під чиїм прицілом військово-патріотичні клуби?
Володимир Солодовников, член харківського технічного клубу «СамоходЪ», активісти якого вже багато років реставрують техніку та зброю Другої світової війни і відтворюють бойові баталії, розповів кореспонденту «ДУ», що процес декомунізації таки позначився на діяльності клубу. Хоча, не погоджується він, теза про те, що активісти сьогодні ідуть із клубів із політичних мотивів та під тиском національно-патріотичних сил, не витримує критики.
«Так, членів технічного клубу дещо поменшало, — каже реконструктор, — але не через декомунізацію, а через те, що люди просто вмирають... До процесу декомунізації ми ставимося з розумінням, але від свого хобі не збираємося відмовлятися...»
До речі, зізнався В. Солодовников, віднедавна харківські реставратори, аби не дратувати затятих прихильників боротьби з історичним минулим, почали збиратися не в центрі Харкова, а на аеродромі. Але й там, зізнається авіатор, не все проходить гладко.
«Якось працівник СБУ додивився, що в мене ремінь командирський із зіркою. Чому? Звідки? Ви знаєте, що... Я не образився на нього, бо він виконував свій службовий обов’язок, — констатує В. Солодовников.
Ображатися треба на тих, хто в цій ситуації всіх постриг під один гребінець. Довелося знімати ремінь і замінити його польовим, в якого замість зірки — оцинкована солдатська пряжка...»
Активіст технічного клубу «СамоходЪ» переконаний, що дуже часто процес декомунізації все ще використовують навмисне для розпалювання ворожнечі між українцями. Ситуація доходить інколи до абсурду, переконаний В. Солодовников.
«Для розпалювання ворожнечі можуть найняти якусь дівчину за 500 гривень, котра одягне футболку з написом «Мій дід Гітлер»... Таку, до речі, я бачив недавно в Києві. Ходила вулицями. Потім, напевно, відпрацювала гроші і пішла дудлити пиво, — іронічно усміхається реставратор.
Онуку в школі «ортодокс» каже, що його дід не воював, бо Україна участі у «тій» війні не брала. Онук каже, що дід воював, має нагороди, служив у Радянській армії тощо. А йому відказують, що діда нібито примусово мобілізували комуністи і змусили воювати проти Німеччини, яка нині є другом України...»
Тому, констатує В. Солодовников, члени військово-патріотичних клубів прагнуть не лише зберегти історію нашого народу, але й проілюструвати, перш за все для молоді, її сторінки. І не марно: на презентації клубу завжди приходить багато молоді, яких цікавить історичне минуле країни, в якій вони народились і живуть.
Активіст ГО «Київський клуб «Червона зірка» Леонід Бондар, уродженець райцентру Оржиця, що на Полтавщині, теж не приховує того, що у зв’язку з прийняттям Закону про декомунізацію багато хто став із пересторогою ставитися до назви їхнього клубу.
«Раніше ми проводили дуже багато заходів по території всієї України. І навіть допомагали колегам із колишніх союзних республік, які межують з Україною, проводити такі патріотичні заходи... Але з початком війни у 2014 році багато чого змінилося в діяльності активістів-реконструкторів, — каже Л. Бондар.
Багато членів клубу першими відгукнулися на біду і самі брали участь у бойових діях у зоні АТО як добровольці. Дехто з них загинув... Чи можна їм дорікати за те, що вони захоплювалися реконструкцією, носили форму бійців і командирів Радянської армії? — риторично запитує Л. Бондар.
Чимало активістів нашого клубу й нині займаються волонтерством. Історію, на жаль, сьогодні пишуть і переписують буквально всі кому не ліньки. Часто навіть нічого не відаючи про її головні віхи...
А щоб такого не було, потрібно ще змалечку вчити наших дітей тому, що є історія нашої країни, якою її бачать сучасні «історики», а є незаперечні історичні факти...»
Л. Бондар каже, що приєднався до військово-історичного клубу, щоб жити історією тих років, відтворювати їхні події, наочно демонструвати молоді, як творилася наша історія, як за Батьківщину боролися наші діди і батьки тощо.
«Що в цьому поганого? Члени клубу — прості люди, далекі від політики. Вони в житті працюють — робітники, стоматологи, слюсарі, студенти тощо, а у вільний час знаходять розраду для душі в клубі. Задля збереження пам’яті про всіх, хто захищав свою країну...
Так, спочатку це була одна країна — СРСР, зараз — Україна. І в кожний час і період історії громадяни захищали свою країну. І не можна нині говорити про те, що ті, хто воював у складі Радянської армії, були окупантами...
Вони чесно виконували свій солдатський і громадянський обов’язок. І про це не варто забувати. Одягаючи форму командира Червоної армії, я лише хочу показати подвиг моїх дідів і прадідів...»
Не вбачає загрози для процесу декомунізації з боку військово-історичних клубів і Андрій Чернявський із Зінькова (Полтавська область). Він так само, як і Л. Бондар, активно бере участь у діяльності ГО «Київський клуб «Червона зірка».
У Законі про декомунізацію, пояснює чоловік у формі червоноармійця, чітко прописано, де і яким чином усе ж можна використовувати символіку, яку заборонили. Сьогодні частина людей, не вивчаючи закону, не замислюючись, боячись узяти на себе відповідальність за стан справ у країні, просто рубає з плеча за принципом: аби чого не вийшло...
Виступи активістів військово-історичних клубів у Полтаві, які демонстрували зразки військової форми і бойову техніку часів Другої світової війни, побачили сотні жителів і гостей обласного центру. Про ідеологічну складову реконструкцій подій минулої битви народів говорили мало, адже переважав непідробний інтерес до побаченого та людей, котрі присвячують свій вільний час цікавому заняттю.
Реконструктори охоче спілкувалися з глядачами, вичерпно розповідали про історичні факти, які лягли в основу виступів активістів, наголошували на тому, що не можна приховувати історичної правди. Навіть якщо вона декому не подобається.
Історія є історія, і переписувати її сторінки на догоду ідеології — справа не тільки не вдячна, але й небезпечна. Тому вони і намагаються у найменших деталях, правдиво відтворювати події часів війни, яка забрала мільйони людських життів.
А історія зі скандальним фото карлівського міського голови, як з’ясувалося, не має жодного стосунку до військово-історичних клубів. У чому поспішили переконати тих, хто вимагав покарати держслужбовця, «друзі» О. Наконечного.
Сам градоначальник райцентру розповів кореспонденту «ДУ», що жодного відношення до реконструкторів епізодів Другої світової війни він не має. Форми гітлерівського вермахту ніколи не одягав. І, тим більше, нікого не вітав нацистським жестом.
Як потрапило на його сторінку у соцмережі це скандальне фото, О. Наконечний і гадки не має. Припускає, що це справа рук його політичних опонентів. Тому вже звернувся до СБУ з проханням розслідувати цю справу. А свою позицію щодо скандальної фотографії виклав у спеціальному зверненні до жителів райцентру на офіційному сайті Карлівської міськради.
До речі, коли готувався цей матеріал, стало відомо, що Конституційний Суд України розгляне відповідність законів про декомунізацію законодавству України...

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
Фото автора