Чо­му ве­ре­ду­ють кад­ри?
Не виняток у цьому сенсі й інформація про рівень безробіття в Україні. Так, на Полтавщині в обласному Центрі зайнятості не без гордості кажуть, що нині в регіоні спостерігається найнижчий рівень безробіття.
Це твердження підкріплюється цифрами: на офіційному обліку перебуває майже 14,5 тисячі тих, хто шукає роботу, а кількість вакансій за останній час збільшилася на 19% — до майже 58 тисяч. Отже, здається, вибір є навіть у найвередливіших безробітних: засукай рукава і працюй...
Так, вибір справді є. А от скористатися ним полтавські безробітні не поспішають і продовжують місяцями оббивати пороги центрів зайнятості. Часто безрезультатно, хоча скрізь сьогодні можна побачити оголошення про пошук працівників.
Парадокс між пропозицією і попитом на ринку праці області можна було днями наочно спостерігати і на традиційному ярмарку вакансій, який укотре проводили в Полтаві для тих, хто шукає роботу.
Поперше, журналістів здивувала чимала кількість полтавців, що ще задовго до початку заходу зібралися біля зали одного з Будинків культури, де мали ярмаркувати безробітні.
Подруге, впадали у вічі стенди із сотнями вакансій, на які шукали претендентів, та кількість представників кадрових відділів та агентств, котрі теж прийшли ярмаркувати з надією підібрати кадри для своїх підприємств.
Шукати роботу на ярмарок прийшли як молодь, так і полтавці передпенсійного віку. Ярмаркуючі заполонили простору залу, тіснилися біля стендів з оголошеннями про набір спеціалістів, протискувалися до столиків, за якими сиділи кадровики підприємств.
Запитань було багато — від умов праці до змісту соціального пакета. Але найчастіше запитували про зарплату, яку пропонували на підприємствах. Оце, схоже, і ставало вирішальним чинником при прийнятті рішення тими, хто ярмаркував, щодо працевлаштування.
На жаль, запропонувати пристойну зарплату, на яку можна нині якщо не прожити, то бодай вижити, роботодавці не поспішають. Тож у більшості випадків на цьому співбесіда і закінчувалася...
Керівник Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва розповіла «ДУ», що нині на Полтавщині безробітним на більшості підприємств пропонують стартову зарплату в середньому в сумі від 4700 гривень на місяць.
Звісно, небагато, визнає вона. І уточнює, що це — початкова зарплата, яку потім, безумовно, збільшуватимуть залежно від умов праці, стажу, освіти, досвіду роботи тощо.
Натомість ті, хто прийшов на ярмарок по роботу, не хотіли чекати кращих часів, а хотіли одразу мати гарантовану пристойну зарплату, яка стартує від 10–12 тисяч гривень на місяць.
Але таку зарплату готові платити далеко не на всіх підприємствах. Навіть у Полтаві, де середня зарплата зараз ледь перевалила за вісім тисяч гривень. Більше платять тільки в промислових Кременчуку та Горішніх Плавнях.

Ро­бо­то­дав­ці теж пла­чуть
Роботодавці, у свою чергу, нарікають не тільки на непомірні апетити тих, хто шукає роботу, але й на те, що високу зарплату необхідно заробити. І хоча кількість безробітних на обласному ринку праці, здавалося б, дає можливість вибору, але вибрати спеціаліста сьогодні дуже непросто. Як і знайти гроші на зарплату.
Один із кадровиків поділився з кореспондентом «ДУ» тим, що навіть зарплату у 4–5 тисяч гривень сьогодні нелегко забезпечити своїм працівникам. Її розмір визначають лише після того, коли реалізують продукцію, що є нелегким завданням.
Ще важче знайти нові замовлення. Тому кадри і розбігаються вже через місяцьдва після працевлаштування. До того ж, нарікав кадровик, кваліфікація працівників погіршується просто на очах.
Крім того, люди за час вимушеного неробства втрачають не тільки кваліфікацію, але й здатність працювати в колективах, підкорятися виробничій дисципліні тощо.
Тому, поділився він секретом, робітників — слюсарів, сантехників, механіків тощо беруть на роботу, як правило, з випробувальним терміном. Це себе виправдовує, бо коли «спеціаліст» починає пиячити на роботі, що останнім часом не виняток, то його звільнять без зайвих формальностей.
Із кадрами більш високого соціального статусу — з вищою освітою теж чимало проблем. Приміром, цей представник підприємства на ярмарку хотів підшукати економіста.
«Їх чимало, і на співбесіду підходять майже безперервно, — поділився він враженням від спілкування з шукачами роботи з вищою освітою. — Але далеко не всі навіть уявляють собі, чим має займатись економістпрактик виробничого підприємства.
Свої послуги, як правило, пропонують економісти банків, яких у Полтаві нині скорочують десятками, бухгалтери різних фірм із перепродажу товарів, учорашні випускники вишів тощо. Але майже всі претенденти не мають бодай невеликого досвіду практичної роботи економістом на підприємстві...»
Поль­ща мо­же не пе­ре­жи­ва­ти...
Великий наплив люду на цьому специфічному ярмарку дехто пояснював тим, що полтавці, котрі маються без роботи і без зарплати, скористалися, можливо, останнім для себе шансом працевлаштуватися вдома. Поряд із сім’ями, батьками, рідними тощо.
Перед більшістю з них уже реально замаячило питання виїзду за кордон на заробітки, якщо вдома не вдасться знайти роботу з пристойною зарплатою. А працювати задурно нині охочих усе менше і менше.
Тим більше що вже відомо від заробітчан, котрі проторували доріжки за кордон у пошуках роботи, скільки насправді там коштує робоча сила. І яка купівельна спроможність тамтешніх зарплат. Навіть у некваліфікованих робітників, місця яких усе частіше займають українці.
Очевидно, що після невдалого ярмаркування чимало відвідувачів заходу таки приймуть для себе нелегке рішення податися за кордон по роботу.
«Так, відтік робочої сили за кордон ми відчуваємо, — погоджується директор Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості Петро Петренко. — Правда, спостерігаємо і зворотний процес, коли заробітчани все частіше повертаються додому.
Це відбувається, коли довідуються, що і на Полтавщині можна знайти роботу з пристойною зарплатою, хай і не такою, як, приміром, у Польщі. Але різниця в однудві тисячі гривень значення вже не має, коли йдеться про повернення до рідних...»
К. Клавдієва теж стривожена відтоком робітничих кадрів за кордон, що дуже активно спостерігається останнім часом. Утім, вона вважає ситуацію ще некритичною. Хоча тенденція простежується тривожна: все більше і більше полтавців пакують валізи і прямують на вокзали...
Проте, як пожартував один зі співрозмовників кореспондента «ДУ», хоча чиновники і заявляють, що помічають тенденцію до повернення полтавців зза кордону, сусідня Польща, приміром, може не турбуватися: резерв кадрів для її підприємств і соціальної сфери на Полтавщині ще є...
А от у Західній Україні, схоже, вже вичерпався. Судячи з того, що в Полтаві днями з’явились оголошення про набір на роботу на підприємства... Ужгорода.
Полтавцям обіцяють стартову зарплату від 10 тисяч гривень, повний соціальний пакет, безплатні проживання, проїзд та компенсацію за харчування...
А тим часом в обласному центрі, де повно безробітних, спеціалісти центрів зайнятості активно втілюють у життя нову форму пошуку кадрів — рекрутинг. Щодня на вулиці виходять представники служби і у жвавих місцях зазивають охочих на роботу на полтавські підприємства.
Як зізнається К. Клавдієва, реальна ефективність від рекрутингу поки не дуже помітна, бо вона радше має пропагандистський характер. Але за допомогою рекрутингу спеціалісти центрів зайнятості інформують полтавців про наявність вільних робочих місць, порядок постановки на облік у центрах зайнятості тощо.
Утім, як можна зробити висновок з ярмарку вакансій, поки місцеві роботодавці не пропонуватимуть пристойних зарплат, вони голодуватимуть на кадри і надалі. Адже зовсім поряд закордонний сусід набагато більше цінує робочу силу з України...

Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ, м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра