Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Лютий 19, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Лютий 2019 20:38

Народ так довго живе, як довго живе його національне мистецтво...

Rate this item
(0 votes)

Хто з нас, укра­їн­ців, хо­ча б раз по­бу­вав­ши на кон­цер­ті На­ціо­наль­ної за­слу­же­ної ка­пе­ли бан­ду­рис­тів Ук­раї­ни іме­ні Гри­го­рія Май­бо­ро­ди, за­ли­шив­ся бай­ду­жим до її ви­сту­пу? Ко­ли бу­ло ство­ре­но цей сла­вет­ний твор­чий ко­лек­тив і як йо­му жи­веть­ся сьо­го­дні?
На ці та ін­ші за­пи­тан­ня ми по­про­си­ли від­по­віс­ти Юрія Ку­ра­ча — ху­дож­ньо­го ке­рів­ни­ка, го­лов­но­го ди­ри­ген­та Ка­пе­ли, до­цен­та На­ціо­наль­ної му­зич­ної ака­де­мії ім. Пет­ра Чай­ков­сько­го, на­род­но­го ар­тис­та Ук­раї­ни.

— Витоки нашого колективу сягають серпня 1918 року, коли бандурист Василь Ємець заснував «Кобзарський хор», який налічував усього 7 осіб, — говорить Юрій Володимирович. — Незабаром він перетворився на Капелу, маючи у своєму складі вже 12 артистів. За часів панування більшовиків на долю колективу випало чимало поневірянь.
Сьогодні, користуючись нагодою, хочу пом’янути незлим і тихим словом артистів, які зазнали репресій сталінського режиму. Зокрема, Гната Хоткевича, Григорія Копана, Андрія Слідюка, Федора Діброву, Івана Бореця. А також їхніх колег, які склали свої молоді голови на фронтах Другої світової: Данила Піка, Миколу Опришка, Івана Булдовського та багатьох-багатьох інших.
У середині 30-х дві капели — Київську і Полтавську — об’єднали в один мистецький колектив, Першу зразкову капелу бандуристів Наркомату освіти України.
Якщо ви пориєтесь в архівах і знайдете там газети того часу, то переконаєтеся, що вже наприкінці 20-х років, напередодні свого 10-літнього ювілею, Капела користувалась у глядачів шаленим успіхом: радянська періодика із захватом повідомляла, що коли «київські кобзарі співають, то у залі нерідко всі встають і співають разом із ними».
Влітку 1941-го, з початком німецько-радянської війни, зі столиці України були евакуйовані практично всі творчі колективи. Парадокс, але у той час, коли у Києві господарювали німці, Капела відновила свою діяльність! Під керівництвом Григорія Китастого. Він створив, за великим рахунком, новий колектив — Капелу бандуристів ім. Тараса Шевченка, гастролюючи окупованою територією.
Та згодом артистів відправили до Німеччини, де вони спочатку каторжно працювали, а потім... виступали перед українцями, насильно вивезеними до Німеччини!.. По закінченні Другої світової війни Капела емігрувала до США: на Батьківщині артистів чекали концтабори ГУЛАГу. Ось такі гримаси долі...
— А яка до­ля спіт­ка­ла тих бан­ду­рис­тів, які, за­ли­шив­шись на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях, усе ж уці­лі­ли?..
— Уже у 1946 році вони увійшли до складу Державної капели бандуристів Української РСР, яку відновив Олександр Міньківський. Із часом оркестровий склад Капели почав поповнюватися бандурами різних типів: бандурою-басом, бандурою-контрабасом, бандурою-альтом, кобзою. А у 1951 році Капелі було присвоєно почесне звання «заслуженої».
Капела плідно співпрацювала з багатьма композиторами, насамперед Г. Майбородою, О. Білашем, В. Кирейком, А. Коломійцем, М. Дремлюгою, Г. Гемберою, К. Мясковим, випустивши чимало платівок і компакт-дисків народних пісень, часто виїжджала з гастролями за кордон, побувавши навіть у капіталістичних країнах: Великобританії, Канаді, Німеччині, Франції, Японії, Іспанії, Швейцарії, Аргентині...
На початку 80-х за видатні творчі досягнення Капела стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. У 1995-му удостоїлася звання видатного українського композитора Г. Майбороди, а 1997-го отримала статус Національного колективу.
— Роз­ка­жіть, будь лас­ка, про сьо­го­ден­ня очо­лю­ва­но­го Ва­ми ко­лек­ти­ву.
— Ми виконуємо кантати Кирила Стеценка «Молітесь, братія», «У неділеньку святую». Поновлено і «Байду» Гната Хоткевича, оркестровий твір Петра Ніщинського «Закувала та сива зозуля» виконуються з попереднім читанням поезії. І вони є нашим золотим творчим фондом.
До нашого репертуару входять пісні, які мають історичне коріння і які відображають наше непросте, а то й трагічне минуле.
Значна увага приділяється виконанню колядок та щедрівок в оригінальному аранжуванні В. Грицишина. Вишуковуються чудові за музикою, але раніше мало знані колядки та щедрівки, застосовується форма віночка щедрівок. Розвиваються малі форми бандурного музикування.
Якщо раніше існував лише один квартет бандуристів, то нині їх — 4. Збагачено інструментальні можливості оркестрової групи Капели, введено ще один баян, тромбон, ударні інструменти.
Капела виконує широкі інструментальні оркестрові полотна, народні пісні виконуються з іще більшою театралізацією — як вокально-виконавською, так і інструментальною. Це властиво таким народним пісням, як «Із сиром пироги», «Їхали козаки».
Останнім часом ми записали 8 програм. У репертуарі колективу — українські народні пісні, старовинні та сучасні думи, твори українських та зарубіжних композиторів, духовна музика.
Із нашим колективом співпрацювали відомі співаки: Іван Козловський, Борис Гмиря, Анатолій Солов’яненко, Дмитро Гнатюк, Діана Петриненко, Марія Стефюк, Ольга Нагорна.
Сьогодні ж із нами виступають Вікторія Лук’яненко, Сусанна Чахоян, тріо бандуристів — народних артистів України Тарас Штонда, Сергій Ковнір і Сергій Магера.
— Як сьо­го­дні по­чу­ва­єть­ся На­ціо­наль­на ка­пе­ла бан­ду­рис­тів? Маю на ува­зі проб­ле­ми, що ма­ють фі­нан­со­во-еко­но­міч­не за­барв­лен­ня...
— Звісно, що вони у нас є. Але у кого, у якого творчого колективу їх сьогодні немає? Держава виплачує мені і моїм колегам більш-менш пристойну зарплату, у нас є непогана база, на якій ми репетируємо.
Зважаючи на те, що Україна сьогодні є воюючою країною, відроджує своє військо, має безліч інших проблем, ми не звертаємо уваги на власні негаразди. Більш того, намагаємось охопити своїми виступами всю Україну — від Галичини до Донбасу.
Ми активно співпрацюємо з різними громадськими організаціями, благодійними фондами. Наприклад, за першої-ліпшої можливості виділяємо для них квитки на концерти, які розповсюджуються серед дітей-сиріт, представників найвразливіших категорій населення, учасників антитерористичної операції тощо.
— До ре­чі, а на Схо­ді Ук­раї­ни піс­ля 2014-го ваш ко­лек­тив бу­вав? Як­що так, то як вас там зу­стрі­ча­ли?
— Так, за час цієї неоголошеної війни ми дали там майже 10 концертів. Нашими глядачами були жителі Краматорська, Авдіївки (прифронтове місто. — Прим. авт.), інших міст і сіл. Серед них я бачив сотні наших солдатів.
До речі, виступали і в розташуванні армійських частин, звідкіля до театру бойових дій рукою подати. І зустрічали нас скрізь на ура, дякували зі сльозами на очах, запрошуючи приїхати ще.
У такі хвилини, скажу вам чесно, розумієш, що ти потрібен людям, що недаремно десятки років свого життя присвятив мистецтву.
Кожен раз, буваючи на сході країни, переконуюсь у брехні, лицемірстві тих, хто каже, що Схід і Захід України є досить різними за ментальністю людей, які там проживають. А ще я зрозумів: Україна має величезний як держава людський потенціал.
— Сьо­го­дні, не­зва­жа­ючи на ро­сій­ську аг­ре­сію про­ти Ук­раї­ни, окре­мі ар­тис­ти, на­сам­пе­ред пред­став­ни­ки шоу-біз­не­су, гас­тро­лю­ють прос­то­ра­ми Ро­сії, ствер­джу­ючи, що во­ни — «го­лу­би ми­ру». Ва­ше став­лен­ня до та­ких гас­тро­ле­рів і чи не за­про­шу­ють і Вас ви­сту­пи­ти пе­ред ро­сій­ським гля­да­чем?
— Ще напередодні цієї гібридної війни ми гастролювали у Санкт-Петербурзі, Москві. Зустрічали нас там дуже привітно, на концертах було багато українців, які проживають там. Сьогодні, звичайно, і мови не може бути про те, щоб ми знову там побували.
Якщо Ви розраховуєте на те, що я буду моралізувати з цього приводу, обурюватися, то Ви помиляєтеся. Відповім так: кожному Господь Бог суддя. Але я не уявляю себе і свій колектив гастролюючим неозорими просторами Росії сьогодні, коли верхівка цієї країни намагається нас загнати у стійло.
— Во­се­ни ми­ну­ло­го ро­ку, ви­пад­ко­во опи­нив­шись в аеро­пор­ту «Бо­рис­піль», був вра­же­ний ви­сту­пом Ва­шо­го ко­лек­ти­ву пря­мо в од­но­му з тер­мі­на­лів. Хто Вам під­ка­зав так зро­би­ти?..
— На Покрову віднедавна святкується і День захисника України, чергові річниці з дня створення УПА. Зважаючи на це, ми вирішили виступити в «Борисполі», загравши там військових пісень початку ХХ століття, які мало хто чув.
Для пасажирів, серед яких були й іноземці, це стало цілковитою несподіванкою. Ну а щодо підказок, то ми їх не потребуємо: наш виступ був продиктований виключно громадянською позицією наших артистів.
— При­сут­ні в аеро­пор­ту бу­ли вра­же­ні цим дій­ством, по­ба­чив­ши ар­тис­тів у ви­шу­ка­них од­но­стро­ях ук­ра­їн­сько­го вій­ська...
— Дякую за добрі слова. До речі, ці однострої нам подарувало Міністерство оборони і ми часто виступаємо в них. Знаєте, вони ще більше надихають нас співати патріотичних пісень, зокрема часів Української Народної Республіки.
— Сьо­го­дні не­рід­ко мож­на по­чу­ти, що бан­ду­ра, коб­за, ін­ші на­род­ні інст­ру­мен­ти своє від­жи­ли, а на­род­на твор­чість, іс­то­рія якої ся­гає си­вої дав­ни­ни, ма­ло ко­го ці­ка­вить, мов­ляв, шоу-біз­нес за­тьма­рив їх...
— Відповім словами вже згадуваного Василя Ємця, який багато десятиліть тому, коли нищився самий український дух, сказав:
«Народ так довго живе, як довго живе його національне мистецтво. Кобзарство — це наше питоме й найбільш властиве нам національне мистецтво... І так довго, як житиме в Україні кобзарство, не страшні для українського народу ні Соловки, ні Колими, ні тюрми, ні тортури, ні самі розстріли новітніх лицарів-кобзарів».
Люди ходять на наші концерти. Найбільше мене радує те, що бачу в залах багато молодих облич. Отже, молодь теж цінує нашу творчість. Охочих працювати у нашому колективі більше, аніж ми здатні прийняти: конкурс на одне місце становить 3–4 претенденти. Великий конкурс і серед тих, хто бажає вивчитись на бандуриста у Національній музичній академії, інших навчальних закладах, де їх готують.
— На­сам­кі­нець, Юрію Во­ло­ди­ми­ро­ви­чу, по­ді­літь­ся пла­на­ми на май­бут­нє. Гра­фік у бан­ду­рис­тів, на­пев­но, є до­сить щіль­ним?
— Лише у січні поточного року ми дали 18 концертів, зокрема у Києві, Харкові, Дніпрі, Кривому Розі, в багатьох містах Галичини.
Щодо планів скажу так. Далеко наперед загадувати не люблю, але збираємося виступити у Києві напередодні дня народження Тараса Шевченка, плануємо знову побувати на Львівщині: ще не встигли повернутися звідтіля, як уже знову маємо запрошення.

Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ,
фото надано автором

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».