За підсумками саміту Україна розраховує отримати реальну матеріальну військово-технічну допомогу від країн НАТО для модернізації своїх Збройних Сил. Поки що окремі країни — члени НАТО висловили готовність направити в Україну нелетальну зброю. Було б непогано, щоб це були сучасні засоби електронної розвідки, супутникового зв’язку, засоби захисту життя військових на полі бою.
Менш оптимістично виглядають перспективи швидкого вступу України до НАТО. Звичайно, можна одночасно з парламентськими виборами 26 жовтня провести референдум щодо вступу України в НАТО. Цілком можливо, що відповідь громадськості на це питання буде позитивною. Але проблема у тому, що НАТО досі не має практики прийняття до своїх лав країн, у яких є неврегульовані територіальні суперечки. Про це у контексті відносин України і НАТО недвозначно заявляє Німеччина.
НАТО також висловило готовність до посилення співпраці з Молдовою і Грузією, що теж є додатковим подразником для Кремля. У свою чергу, НАТО демонструє занепокоєння російською військовою присутністю у Придністров’ї. Не менш важливим завданням для НАТО стає підготовка до вступу незалежних держав, які утворилися на Балканах після розпаду Югославії.
Крім того, актуальним залишається питання організації координації в процесі завершення виведення військ країн — членів НАТО з Афганістану. Це дуже непросто зробити, зважаючи на внутрішньополітичну невизначеність у Кабулі, де четвертий місяць не можуть підбити підсумки президентських виборів.
Загалом нагальним для НАТО є розвиток співпраці з такими державами, як Австралія, Нова Зеландія, Республіка Корея та Японія. Тобто Північноатлантичний альянс не відмовляється від амбіцій перетворитися на військово-політичний блок не тільки Північної Атлантики, а й усіх демократичних держав світу.
Саме у конфронтаційних тонах витримані російські коментарі з приводу саміту НАТО. Кремль робить вигляд, що не розуміє причин прийняття рішення альянсу щодо розриву офіційних контактів із Росією. Це рішення називається конфронтаційним кроком, який лише заважатиме формуванню стабільної системи колективної безпеки в Європі.
Утім, країни — члени НАТО звинувачують саме Росію у свідомій руйнації європейської системи безпеки та агресивній політиці щодо України. Свідченням цього стала фактична відмова Росії від дотримання Договору про звичайні збройні сили в Європі, який був підписаний 1990 року. У відповідь Польща та балтійські країни — члени НАТО наполягають на створенні у Східній Європі нових постійних баз НАТО.
Зокрема, ці бази мають гарантувати безпеку розгортання європейської системи протиракетної оборони. Проте Німеччина поки що не налаштована на створення саме постійних військових баз вздовж західних кордонів Росії. На вістрі такої конфронтації опиняється Калінінградська область.
Фактично повторюється логіка періоду історії холодної війни, коли переозброєння однієї зі сторін миттєво викликало аналогічний крок іншої сторони та накручувало далі спіраль конфронтації і гонки різних видів озброєнь.
Аналогічна логіка починає домінувати й на руїнах сучасної європейської системи безпеки, адже одним із ключових рішень Уельського саміту НАТО стала рекомендація країнам-членам збільшити національні витрати на оборону. Контролювати виконання цього рішення буде новий генсек організації колишній норвезький міністр закордонних справ Йєнс Столтенберг.
Ан­дій МА­РТИ­НОВ