Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Листопад 17, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 02 Листопад 2018 09:48

Наставник, писменник, учений

Rate this item
(0 votes)

8 ЛИСТОПАДА — 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДМИТРА МИХАЙЛОВИЧА ПРИЛЮКА (1918–1987), УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА

8 лис­то­па­да 2018 ро­ку на дер­жав­но­му рів­ні в Ук­раї­ні від­зна­чає­ть­ся пам’­ят­на да­та — 100 ро­ків від дня на­ро­джен­ня Дмит­ра При­лю­ка (1918–1987), жур­на­ліс­та, пись­мен­ни­ка, пуб­лі­цис­та, вче­но­го, пе­да­го­га, за­сно­вни­ка ук­ра­їн­сько­го жур­на­ліс­ти­коз­нав­ства.
Ви­ни­кає за­пи­тан­ня: чо­му? За які та­кі за­слу­ги? Спро­бу­ємо з’ясу­ва­ти.

Народився Дмитро Прилюк 8 листопада 1918 року в селі Божиківці Деражнянського району Хмельницької області у багатодітній бідняцькій сім’ї. Навчався в школі, де був активістом і в навчанні, і в житті громади.

У 1930–1931 навчальному році у школі утворилася піонерська організація. Дмитро Прилюк був одним із перших піонерів як найкращий учень, а з 8-го по 10-й класи — піонервожатим.
Навчаючись у школі, він дописував до газет. Тож, закінчивши Божиковецьку десятирічку, Дмитро Прилюк за направленням редакції місцевої газети «За соціалістичну перебудову» та райкому комсомолу у 1937 році вступає до Українського комуністичного інституту журналістики в Харкові, який закінчив у 1940 році.
Згодом він був аспірантом на кафедрі, очолюваній на той час визначним українським мовознавцем Л. Булаховським, Харківського державного університету, одночасно редагував багатотиражну газету Харківського комуністичного інституту журналістики.
З перших днів Великої Вітчизняної війни Дмитро Прилюк перебував на Південно-Західному фронті, потім навчався на курсах політичного складу запасу при Військовому окрузі, був заступником командира стройової роти по політичній частині 145-ї особливої бригади 3-ї ударної армії Калінінського фронту, вчився та викладав тактику у Харківському вищому авіаучилищі штабних офіцерів в Алма-Аті.
Після демобілізації Дмитро Михайлович тривалий час працював кореспондентом і редактором вінницьких, полтавських і київських обласних газет. Упродовж досить нетривалого періоду Д. М. Прилюк зріс від кореспондента обласної газети до керівника республіканського друкованого органу «Колгоспне село» (нині «Сільські вісті»).
У квітні 1958 року його діяльність була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора та Малою Золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Завершив Дмитро Михайлович свою суто журналістську кар’єру тоді ж — у 1958 році — у республіканській газеті.
І скрізь, де працював Дмитро Михайлович, його згадували добрим словом через роки й роки, бо був він не тільки редактором, а й чуйним наставником-вихователем.
Певно, саме тому Дмитрові Михайловичу Прилюку й запропонували навчати підростаючу зміну на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Понад чверть століття свого життя віддав Дмитро Михайлович підготовці фахівців-журналістів. Працював виконувачем обов’язків доцента, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедри теорії та практики партійно-радянської преси, завідувачем кафедри журналістської майстерності та літературного редагування.
Протягом 1965–1969 і 1972–1982 років його обирали деканом факультету журналістики. Уже працюючи в університеті, Дмитро Михайлович у 1968 році захистив кандидатську, а в 1977 році — докторську дисертацію «Суспільне призначення журналістського твору».
Водночас Дмитро Михайлович не припиняв журналістської діяльності, тож цілком закономірно за цикл нарисів, надрукованих у газеті «Сільські вісті», у 1976 році був удостоєний Республіканської премії імені Я. Галана.
Незважаючи на велике адміністративне навантаження, Д. Прилюк постійно читав студентам по кілька спецкурсів — «Теорія і практика партійно-радянської преси», «Основи журналістської майстерності», «Майстерність публіциста», «Сатира і гумор у газеті», «Фейлетон», «Газета і життя», «Публіцистична творчість».
З приходом Дмитра Прилюка на факультет і завдяки його старанням журналістський заклад перетворився на потужну і злагоджено функціонуючу структуру з трьома формами навчання (стаціонарною, заочною, вечірньою), у складі якої постало п’ять (замість двох) кафедр, запрацювали такі важливі підрозділи, як фотолабораторія (саме з неї і почалося зміцнення матеріально-технічної бази факультету), відтак навчальні радіо- та телестудія, клас машинопису, кабінет журналістики, навчальна друкарня, з появою якої пожвавилося видання навчально-методичної літератури.
Згодом налагодився випуск факультетської газети «Молодий журналіст» — бойового побратима традиційних стіннівок «Слово — зброя», «Екран новин», курсових «Блискавок» і «Бюлетенів». Окрасою тематичних стендів стали й постійно діючі фотомонтажі та фотовиставки кращих студентських робіт.
У журналістську науку Дмитро Прилюк увійшов як один із кращих її теоретиків і основоположників української школи журналістики. Визначальними віхами на шляхах її становлення стали його фундаментальні твори: двотомний підручник «Теорія і практика журналістської творчості», «Мистецтво писати», «Спостереження і дослідження фактів журналістом» тощо.
Вони сприймалися громадськістю як помітні явища в освітянсько-науковому процесі, мали широкий резонанс, дістали схвалення і високу оцінку у науковців журналістських закладів нашої країни та за кордоном. Їх автор у своїх теоретичних студіях завжди йшов від живої редакційної практики, у тому числі й своєї власної, вміло аналізував надбання вітчизняної журналістики, критично осмислював набутий досвід і вже на основі цього робив наукові узагальнення, виводячи певні закономірності, тенденції, критерії.
Його підручниками і нині послуговуються викладачі та студенти журналістських навчальних закладів України, близького й далекого зарубіжжя.
Відданість Дмитра Прилюка усьому національному, українському пронизувала його педагогіку, прозу, публіцистику (книжки «Одвічне», «Село на нашій Україні», «Де ти, доле?», «Повноколосся», «Земносили», «Роки неспокійного сонця»...), проявлялась у його вдачі, поведінці, ставленні до колег і студентів (завжди тактовному, дружньому, при незмінній вимогливості до себе й оточення), навіть у зовнішньому вигляді (полюбляв ходити у вишиванках, що дуже йому личило).
Дмитро Прилюк устиг за своє життя дуже багато, залишив глибокий і добрий слід на літературній, журналістській, науковій, освітянській ниві. Його заслуги скромно, одним рядком відзначені в Українській Радянській Енциклопедії, в «Історії міст і сіл України». На будинку, де він жив багато літ, установлено меморіальну дошку.
Помер Дмитро Михайлович Прилюк 29 вересня 1987 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».