Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Жовтень 24, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

Четвер, 12 Липень 2018 19:35

Моя професія – створювати мелодії...

Rate this item
(0 votes)

13 ЛИП­НЯ — 80 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ МИ­РО­СЛА­ВА МИХАЙ­ЛО­ВИ­ЧА СКО­РИ­КА (1938), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КОМ­ПО­ЗИ­ТО­РА

Народився майбутній класик 13 липня 1938 року у Львові в родині українських інтелігентів. Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем.

Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька-Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет).

Перше знайомство з музикою отримав у сім’ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.
З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім’я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат Мирослава Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалось емігрувати до Австралії.
До систематичних занять музикою Мирослава заохотила Соломія Крушельницька. За її порадою він починає вчитись у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії).
Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам’ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування. Разом зі Скориком у ці роки навчалися: Тамара Назарко-Коноварт, Ліда Крих, Дарія Криворучко, у майбутньому відомий хормейстер Борис Кокотайло, Оксана Панасюк та інші.
У 1947 році після посилення репресій родину Скориків було репресовано та вислано до Сибіру (до Анжеро-Судженська Кемеровської області) за неправдивим наклепом.
На засланні Мирослав Михайлович продовжує свою освіту. Вчиться грі на фортепіано в учениці Сергія Рахманінова Валентини Канторової, навіть виїжджає на різні конкурси. Також опановує гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.
Лише після смерті Сталіна у 1953 році репресії послабилися. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право виїзду у будь-яке з міст СРСР). Батькам композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові.
Переїхавши до Львова, Скорик оселився у сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу у консерваторію. У цей час відбулося знайомство зі Всеволодом Задерацьким.
У 1955–1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). У цей період Мирослав Михайлович проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського наукового товариства. Грав у студентському оркестрі, у 1963 році організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні.
Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики Сергія Прокоф’єва», отримав науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.
У 1964 році створює музику до стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Кінострічка стає відомою і автор музики — також. Тож слава Скорика-композитора бере початок із шістдесятих років. Він першим вніс в українську легку музику ритми джазу і року.
Окрім серйозної музики — кантат та концертів, які вивчаються сьогодні в усіх музичних закладах України, Мирослав Скорик є автором музики до фільмів, серед яких і вже згадані «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського, а також «Царівна» Ольги Кобилянської, «Кам’яний хрест» Лесі Українки.
Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, в яких він радикально оновлює традицію «радянської ліричної пісні» та вводить ритми рок-н-ролу і блюзу — «Не топчіть конвалій», «Зоряна ніч» та інші.
У середині шістдесятих років композитор звертається до жанру балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка «Каменярі». Але найбільшу популярність у його доробку здобув «Карпатський концерт» для оркестру (1973), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.
У 1968 році Мирослав Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського.
Завдяки старанням композитора протягом сімдесятих — початку дев’яностих років побачили світло сцени українські опери «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксоляна» Дениса Січинського, а також «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка, «Отче наш» Максима Березовського для камерного оркестру.
Разом із тим продовжує писати музику для театру і кіно. З музики до фільму «Високий перевал» режисера Володимира Денисенка походить його знаменита «Мелодія», що стала своєрідною візитною карткою нової української музики. Класичні та романтичні традиції й ідеали отримують в інструментальних концертах М. Скорика — Першому та Другому фортепіанному концерті, Віолончельному концерті нове індивідуальне і розмаїте втілення.
Про сучасну естрадну музику в Україні Мирослав Михайлович, на жаль, не дуже високої думки: «Не можу назвати практично жодного естрадного композитора, який був би мені цікавий. Більше того, нині пісні пишуть переважно самі виконавці. Усе-таки раніше був чіткий розподіл: композитор писав музику — виконавець виконував. Адже не кожен співак може бути композитором. Їхні пісні досить примітивні, у них дуже коротке життя».
Втім, на його думку, впродовж останніх 30 років в Україні з’явилося дуже багато яскравих композиторів, котрі пишуть дуже цікаву музику. Приємно, що тепер у нас немає поділу на лівих і правих. Хоча іноді штучно зчиняється ґвалт: «Ці — авангардисти, а ті — не авангардисти!» Дурниці! Просто нині кожен може писати так, як він хоче, висловлювати свою думку. А судитиме вже публіка. І критики, що інколи не дуже бажано, бо не завжди критики щось тямлять. Але так було за всіх часів.
Мирослав Скорик — один з організаторів Міжнародного музичного фестивалю «Контрасти», який щороку проходить у Львові. Попри дуже напружений життєвий ритм композитор продовжує активні творчі пошуки.
Світова прем’єра опери українського композитора Мирослава Скорика «Мойсей», поставлена Львівським державним академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької, поза сумнівами, стала однією з найпомітніших подій у культурному житті України впродовж останнього часу. Ця опера була поставлена на сценах Львова, Києва, Варшави, Нью-Йорка.
Мирослав Михайлович має численні відзнаки. 2008 року він був удостоєний звання Героя України з врученням ордена Держави — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національного музичного мистецтва, багаторічну плідну композиторську, педагогічну і громадську діяльність. Є кавалером ордена «За заслуги» 1–3 ступеня.
Ще за радянських часів був нагороджений орденом «Знак Пошани» (СРСР, 1971), став народним артистом України (1988). Його творча плідна праця була відзначена також Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка (1987).
Твори Мирослава Скорика регулярно виконуються в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії.
Часто композитор виступає як диригент і піаніст із виконанням власних творів, бо ж у тому сенс його життя, адже невипадково він сам говорить: «Моя професія — створювати мелодії...» Тож нехай народжуються все нові й нові мелодії Скорика на радість усім нам і на довгі роки авторові!

Підготував Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».