Свій 81-й те­ат­раль­ний се­зон Ки­їв­ський на­ціо­наль­ний ака­де­міч­ний те­атр опе­ре­ти за­вер­шив гран­ді­оз­ним га­ла-кон­цер­том. 
За дві з по­ло­ви­ною го­ди­ни гля­да­чі ма­ли мож­ли­вість здійс­ни­ти му­зич­ну по­до­рож, яка по­ча­ла­ся з урив­ків із кла­сич­них опер Г. До­ні­цет­ті та Дж. Рос­сі­ні і за­кін­чи­ла­ся мю­зик­ла­ми Е. Веб­бе­ра, Дж. Стай­на, В. Вайл­дхор­на та му­зи­кою з по­пу­ляр­них кі­но­філь­мів.

Напередодні концерту художній керівник театру, народний артист України Богдан Струтинський зустрівся з представниками ЗМІ і розповів про досягнення театру у минулому сезоні.
«Цей театральний сезон був дуже насиченим. Ми зробили три прем’єрні вистави: мюзикл «Звуки музики» Дж. Роджерса, балет «Моцарт underground...» та драматичну моновиставу «Любовний монолог» за мотивами п’єси Габріеля Гарсії Маркеса. З ініціативи Національної оперети в цьому році був започаткований потужний Міжнародний мистецький фестиваль «Карпатський простір».

Іван Драч — зна­ко­ва пос­тать, Ге­рой Ук­раї­ни, ла­уре­ат Шев­чен­ків­ської пре­мії. Йо­го пе­ру на­ле­жать де­сят­ки по­етич­них збі­рок, за на­пи­са­ни­ми сце­на­рі­ями зня­то низ­ку куль­то­вих філь­мів, зок­ре­ма «Про­па­ла гра­мо­та», «Кри­ни­ця для спраг­лих», «Ка­мін­ний хрест».
Він три­ва­лий час очо­лю­вав Ки­їв­ську спіл­ку пись­мен­ни­ків, у 1989 ро­ці був об­ра­ний го­ло­вою На­род­но­го ру­ху Ук­раї­ни, а зго­дом — і на­род­ним де­пу­та­том Ук­раї­ни. Іван Фе­до­ро­вич ке­ру­вав то­ва­ри­ством «Ук­раї­на», Сві­то­вим кон­гре­сом укра­їн­ців та Кон­гре­сом ук­ра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції, був мі­ніс­тром. 
А по­ча­ла­ся на­ша роз­мо­ва зі спо­га­дів про ди­тин­ство.

У лю­то­му 2016 ро­ку Ка­бі­нет Мі­ніс­трів про­дов­жив дію на­ціо­наль­ної про­гра­ми енер­го­ефек­тив­но­сті до кін­ця ни­ніш­ньо­го ро­ку. 
По­ста­но­ву про ви­ді­лен­ня кош­тів з держ­бюд­же­ту на част­ко­ву ком­пен­са­цію ви­трат із мо­дер­ні­за­ції влас­ної сис­те­ми енер­го­пос­та­чан­ня опри­люд­ни­ли на уря­до­во­му сай­ті. 
Фак­тич­но дер­жав­ні бан­ки на­ступ­но­го мі­ся­ця ма­ли від­но­ви­ти кре­ди­ту­ван­ня на­се­лен­ня.

На цю програму з держбюджету передбачалося виділити майже 894 млн грн. Торік програмою енергоефективності, яка діє з травня 2015 року і була спрямована на зниження споживання енергоресурсів населенням і відповідно зменшення його витрат на комунальні послуги, скористалися майже 100 тисяч українських сімей. Їм держава компенсувала понад 300 млн грн.
Проте в подальшому на значну активізацію населення щодо енергоощадності влада не надто сподівалася.

На по­чат­ку цьо­го тиж­ня — в по­не­ді­лок, 11 лип­ня, — у Ве­ли­кій Бри­та­нії на аеро­дро­мі у Фарн­бо­ро від­крив­ся й ни­ні пра­цює один із най­біль­ших і най­ві­до­мі­ших у сві­ті Між­на­род­ний авіа­цій­но-кос­міч­ний са­лон, який за тра­ди­цією про­во­дить­ся там раз на два ро­ки. 
Се­ред ба­га­тьох йо­го учас­ни­ків є і флаг­ман авіа­бу­дів­ної га­лу­зі Ук­раї­ни — дер­жав­не під­при­єм­ство «Ан­то­нов».

Основним експонатом, який представлений ДП «Антонов» на Міжнародній виставці, як розповіли кореспонденту «Демократичної України» у прес-службі підприємства, став новий багатоцільовий транспортний літак Ан-178.
Ця машина (вона оснащена двома турбореактивними двигунами і має вантажопідйомність 18 тонн) може випускатися у різних варіантах не лише для цивільних вантажних перевезень (саме такий експонується на салоні).

Ракети-носії «Антарес» призначені для доставки вантажів на МКС (Міжнародну космічну станцію). Головним розробником «Антареса» є американська корпорація Оrbital. Основні конструкції першого ступеня цієї ракети розроблено в Україні — у КБ «Південне», а виготовляються вони в тому ж місті на Дніпрі, у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова», — в кооперації з низкою інших українських підприємств, серед яких — харківський «Хартрон-АРКОС», столичний «Київприлад», чернігівські «Рапід» і «Чезара», «Хартрон-ЮКОМ» із Запоріжжя.
Зокрема, до конструкцій першого ступеня ракети-носія, котрий має діаметр 3,9 метра, належать такі складові, як баки пального (ним є гас) і окислювач (рідкий кисень), пневмогідравлічна система, хвостовий відсік, системи контролю заправлення палива та управління його витрачанням, система контролю температур, елементи систем управління і вимірювання тощо.

Вла­да не­од­но­ра­зо­во обі­ця­ла на­вес­ти лад на дер­жав­ній мит­ни­ці, але да­лі слів спра­ва не ру­ха­ла­ся. Про це свід­чать чи не що­ден­ні ко­руп­цій­ні скан­да­ли і про­цві­тан­ня кон­тра­бан­дної ма­фії на віт­чиз­ня­них мит­них пе­ре­хо­дах.

В уряді запевняють, що все буде інакше і перші результати змін народ побачить уже незабаром. А поки всі, хто колинебудь перетинав українські митні переходи, особливо у статусі підприємця, можуть поділитися не надто приємними спогадами.
Кілометрові черги на кордоні, які можна скоротити за кілька десятків євро. Зволікання з розмитненням вантажів. Махінації із заниженням митної вартості товарів. Додаткові перевірки на розсуд митника.
Зловживань, які можуть набити кишені митним інспекторам, чимало. Та особливо славиться українська митниця лояльним ставленням до контрабандистів.

На сьо­го­дні на Пол­тав­щи­ні за пла­ном де­ко­му­ні­за­ції пе­ре­йме­но­ва­но 52 на­се­ле­них пунк­ти та сот­ні ву­лиць. 
Об­лас­на вла­да від­зві­ту­ва­ла про фор­маль­не за­вер­шен­ня ор­га­ні­зо­ва­но­го нею про­це­су «роз­лу­чен­ня» пол­тав­ців із то­та­лі­тар­ним ми­ну­лим, про яке на­ро­ду на­га­ду­ва­ли ра­дян­ські пам’­ят­ни­ки, на­зви міст і ву­лиць то­що.

Тему декомунізації, наче перегорнуту сторінку історії, нині вже майже не висвітлюють місцеві ЗМІ і волають не згадувати в офіційних колах. А між тим у глибинці — на рівні районів і селищ, усе ще не вщухають скандали, пов’язані з перейменуваннями, та вочевидь простежується тенденція до спроб повернути старі назви...
Причому процес перегляду результатів декомунізації зайшов настільки далеко, що в регіоні заговорили про «повзучу» рекомунізацію, себто про спроби територіальних громад повернути попередні назви окремим населеним пунктам та вулицям міст і селищ.

Лі­ван, який має спіль­ний кор­дон із Си­рією, зно­ву опи­нив­ся на ме­жі гро­ма­дян­ської вій­ни: 1,5 міль­йо­на бі­жен­ців з-за кор­до­ну спри­чи­ни­ли кри­зу в ос­лаб­ле­ній еко­но­мі­ці і по­си­ли­ли со­ці­аль­ні проб­ле­ми. 
До то­го ж во­ни не праг­нуть до Єв­ро­пи, бо мрі­ють про по­вер­нен­ня на бать­ків­щи­ну.

«Бомба? Ніби щось вибухнуло, але не переймайся. Якщо вибуху не було, то нема про що говорити», — заспокоює кельнер журналіста в одному з готелів у центрі Бейрута. Кілька годин раніше під одним із банків, за десять хвилин ходьби від готелю, в якому якраз відбувалася розмова, вибухнула бомба. Але на кельнера, як і на багатьох ліванців, вона не справила враження. Вони давно звикли до постійного стану загрози, контролю безпеки і блокпостів з озброєними до зубів солдатами в центрі міста.

Фі­ліп­пі­ни ма­ють сво­го Трам­па — це Род­рі­го «Ро­до» Ду­тер­те, на тлі яко­го на­віть аме­ри­ка­нець ви­гля­дає до­сить блі­до. До то­го ж Трамп ще му­сить ви­гра­ти пре­зи­дент­ські ви­бо­ри, а фі­ліп­пі­нець — уже пре­зи­дент.

Безплатна комп’ютерна гра «Дутерте воює зі злочинцями» з’явилась у березні, і її вже розмістили у себе на смартфонах 800 тисяч громадян. Втілюючись у Родріго Дутерте, гравець пробирається вулицями метрополії, вбиває бандитів і корумпованих поліцейських. За усунення чергових противників гравець дістає бонуси: стрілецьку зброю та гранати.
Два місяці тому герой цієї програми виграв президентські вибори з величезною перевагою у 6 мільйонів голосів і з 30 червня керує стомільйонною країною у ПівденноСхідній Азії, яка складається з 7 тисяч островів, населених кільканадцятьма етнічними групами.

Цьогорічний Рамадан перевищив звичний рівень терористичної активності в багатьох країнах світу. Надзвичайні заходи безпеки, які країни Євросоюзу запровадили після минулорічного напливу біженців із країн Близького Сходу, а також на час проведення чемпіонату Європи з футболу у Франції, обмежили потенціал терористів на Старому континенті.
Після відомої червневої атаки терориста «Ісламської держави» на гейклуб в американському місті Орландо спецслужби США також максимально мобілізувалися. Тому провали у системі безпеки виявилися можливими лише від традиційних викликів безпеці, особливо на тлі нинішнього етапу президентської виборчої кампанії у Сполучених Штатах.
Минулотижнева стрілянина в Далласі стала відгуком на немотивовані вбивства білими поліцейськими афроамериканців. Тож не дивно, що свою підвищену активність терористи «Ісламської держави» скерували на традиційні сфери докладання зусиль в Іраку та Сирії, а також відзначились у великих мусульманських державах, таких, як Бангладеш та Індонезія.