Ін­на За­ліз­нюк, май­стер на­род­ної твор­чо­сті, ди­зай­нер одя­гу в сти­лі ет­но, пе­да­гог, на­ро­ди­лась на Жи­то­мир­щи­ні в сім’ї справж­ніх ша­ну­валь­ни­ків ук­ра­їн­сько­го на­род­но­го мис­тец­тва. Дів­чин­ку з дитинства ото­чу­ва­ла аура на­род­но­го мис­тец­тва, яка з ро­ка­ми пе­ре­рос­ла у ве­ли­ке за­хоп­лен­ня тво­ри­ти сво­їми ру­ка­ми пре­крас­ні на­род­ні ви­ро­би.
Во­на — не­змін­ний і один з най­ак­тив­ні­ших учас­ни­ків ви­ста­вок на­род­но­го мис­тец­тва всіх рів­нів, вно­сить гід­ний вклад у спра­ву збе­ре­жен­ня, роз­вит­ку і про­па­ган­ди на­род­но­го мис­тец­тва.
Ін­на За­ліз­нюк від­зна­чає­ть­ся над­зви­чай­но ак­тив­ною гро­ма­дян­ською по­зи­цією, під час ре­во­лю­цій­них по­дій бу­ла ко­ор­ди­на­то­ром лі­нії «Жит­ло для Єв­ро­май­да­ну», по­да­ру­ва­ла ле­ген­дар­но­му ко­за­ко­ві Ми­хай­ло­ві Гав­ри­лю­ку ви­ши­ту влас­но­руч ви­ши­ван­ку. Й ни­ні є ак­тив­ним учас­ни­ком во­лон­тер­сько­го ру­ху, спря­мо­ва­но­го на за­хист ці­лі­сно­сті Ук­раї­ни.

Від­від­ува­чі На­ціо­наль­но­го му­зею ук­ра­їн­сько­го на­род­но­го де­ко­ра­тив­но­го мис­тец­тва бу­ли за­ча­ро­ва­ні ро­бо­та­ми за­слу­же­но­го ху­дож­ни­ка Ук­раї­ни Сер­гія Сав­чен­ка.

Сергій Олександрович народився у 1949 р. в Одесі; у 1974-му закінчив Одеське художнє училище. На початку 1980-х приєднався до гурту одеських нонконформістів. Починаючи з 1990-х бере активну участь у багатьох виставках, фестивалях, бієнале в Україні та за кордоном.
Художник є одним із засновників одеської «Просвіти», «Південної громади», Народного руху України. Він належить до числа засновників творчих об’єднань «Мамай», «Човен», НАМ (Національна асоціація митців), є почесним членом Києво-Могилянської академії.
В експозиції представлено роботи оригінальної графіки — живопис на папері у форматі вільної змішаної техніки та природні об’ємні форми — таракуци (різноформні гарбузи) у техніці поліхромного розпису.

Художній проект Олени Голуб, представлений нею в галереї «Майстерня» (Будинок художника), має красномовну назву «Вторгнення». Буремні події останніх місяців надихнули мисткиню на створення самобутньої серії картин, що є її принциповим протестом проти лиха війни, спричиненого людською агресією, жадібністю та нерозсудливістю.
Олена Голуб, художниця й теоретик мистецтва, прагне розширити його можливості, залучаючи винаходи сучасних напрямів. Її творчий метод зрушує акцент із візуальної на інформативну складову художнього зображення. Тому зі станкової графіки та живопису мисткиня перейшла до цифрових носіїв і мішаної техніки. Географічну й стильову віддаленість зображуваних фрагментів вона моделює на площині аркуша або екрана монітора, створюючи ментальні конструкції.

Милуючись роботою полтавських килимарок, М. В. Гоголь казав, що їхні квіти нагадують птахів, а птахи нагадують квіти. Казкові квіти-птахи продовжують жити на решетилівських килимах, що й можна побачити на виставці творів заслуженого майстра народної творчості України, викладача Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, кавалера ордена «За заслуги» ІІІ ступеня Олександра Олексійовича Бабенка, яка відбувається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
Творчість автора багатогранна: килимарство, гобелен, художня вишивка, малярство на склі, монотипія, акварельний та олійний живопис. На виставці представлено кращі роботи О. Бабенка, виконані з вовни в техніці ручного килимарства, ескізи до творів, авторські вишиті рушники.

Для ша­ну­валь­ни­ків твор­чо­сті чу­до­вої акт­ри­си, на­род­ної ар­тист­ки Ук­раї­ни Ади Ро­гов­це­вої но­вий те­ат­раль­ний се­зон став справж­нім свя­том. Не­що­дав­но ре­пер­ту­ар Ки­їв­ської ака­де­міч­ної май­стер­ні те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» по­пов­ни­ла ви­ста­ва «Схо­же на щас­тя» за п’єсою П’єра Паль­ма­да та Кріс­то­фа Дю­тю­ро­на «Вті­кач­ки», в якій най­ві­до­мі­ша су­час­на ук­ра­їн­ська ви­ко­на­ви­ця грає од­ну з го­лов­них ро­лей.

«Усіма ролями я намагаюся алегорично перевірити головний девіз свого життя — за будь-яку ціну зберігати людську гідність. А раз я жінка, то ще й гідність жіночу. У новій ролі у мене є можливість поговорити про вірність і невірність, про цілеспрямованість, про те, що в жодному разі не можна поступатися своєю честю та гордістю. Життя змінює лише обстановку навколо мене, а характер мій не змінюється», — розповіла Ада Миколаївна.
Напевне, у різні періоди життя будь-яка людина дасть іншу відповідь на запитання: «На що схоже щастя?» Але скільки б не було людині років, які б характер та уподобання вона не мала, проте майже кожна з упевненістю відповість, що самотність — це нещастя.

«Ко­лек­тив ДП «Ан­то­нов» і всі, ко­му не бай­ду­жа до­ля віт­чиз­ня­но­го авіа­бу­ду­ван­ня та пер­спек­ти­ви йо­го роз­вит­ку, спо­ді­ваю­ть­ся, що ке­рів­ниц­тво Ук­раї­ни та уряд по­при всю ни­ніш­ню за­йня­тість тур­бо­та­ми, по­в’яза­ни­ми з по­ді­ями в Кри­му та на схо­ді на­шої дер­жа­ви, все ж за­хис­тять від не­пра­во­мір­них на­па­док од­не з най­біль­ших і най­по­туж­ні­ших у на­шій кра­їні й ши­ро­ко ві­до­ме у сві­ті дер­жав­не під­при­єм­ство». Так за­вер­шу­вав­ся опуб­лі­ко­ва­ний у «Де­мо­кра­тич­ній Ук­раї­ні» 29 серп­ня 2014 ро­ку ма­те­рі­ал під за­го­лов­ком «Ан­то­нов­ці ство­рю­ють но­вий лі­так і за­хи­ща­ють під­при­єм­ство».
На жаль, опи­са­на у цій стат­ті си­ту­ація во­се­ни от­ри­ма­ла три­вож­не про­дов­жен­ня, яке ни­ні по­ро­джує низ­ку не­без­під­став­них за­пи­тань.

Кому вигідне таке неподобство?
Нагадаємо читачам, що в тій серпневій публікації нашої газети йшлося не лише про складання дослідного зразка нового транспортного літака Ан-178, а й перш за все про намагання певних сил тим чи іншим чином взяти під свій контроль флагман українського авіабудування.

Екс­пер­ти Фон­ду Фрід­рі­ха На­ума­на в рам­ках спіль­но­го про­ек­ту з ком­па­нією Berlin Economics, яка впро­довж ба­га­тьох ро­ків кон­суль­тує уряд Ук­раї­ни та Нац­банк із ши­ро­ко­го ко­ла пи­тань еко­но­міч­ної по­лі­ти­ки та роз­вит­ку фі­нан­со­во­го сек­то­ра, про­ве­ли мас­штаб­не до­слі­джен­ня у сфе­рі ук­ра­їн­сько­го ма­ло­го та се­ред­ньо­го біз­не­су.

Команда міжнародних експертів аналізувала статистичні дані урядових та неурядових дослідних організацій, спілкувалася з політиками, урядовцями, науковцями, бізнесменами, податковими юристами, бізнес-асоціаціями, експертами фінінституцій та міжнародних організацій. І зробила висновки, що малі та середні підприємства (МСП) відігравали важливу роль у процесі перетворень в Україні починаючи з 1990 року.
Але впродовж десятиліть сектор МСП отримував недостатньо уваги від держорганів. Економічні та правові умови діяльності малого і середнього бізнесу гірші, ніж у світі. Немає послідовної державної політики розвитку МСП. Вона обмежувалася запровадженням стимулів та пільг для мікропідприємств. Така політика не враховує потреб, проблем і перешкод, з якими стикаються орієнтовані на зростання компанії.

Ни­ні во­лон­те­рів, кот­рі, до­по­ма­га­ючи ук­ра­їн­сько­му вій­ську, де­мон­стру­ють взі­рець пат­ріо­тиз­му та не­ба­че­ні ді­ло­ві ри­си, скрізь зга­ду­ють доб­рим сло­вом. Як са­мі бій­ці на пе­ре­до­вій, так і їх­ні рід­ні, кот­рі ро­зу­мі­ють, що без цих не­бай­ду­жих і муж­ніх лю­дей по­дії на схо­ді кра­їни роз­гор­та­ли­ся б за най­гір­шим сце­на­рі­єм.

Бойові дії, які, вочевидь, розтяглися в часі, продемонстрували українському суспільству безпорадність військового керівництва в забезпеченні бодай мінімальних потреб армійських підрозділів. Не кажучи вже про тих, хто воює у складі добровольчих батальйонів, де патріоти виживають виключно завдяки допомозі волонтерів.
Дивно, але тим, хто протистоїть сепаратистам, бракує всього: зброї, боєприпасів, пального, харчів, одягу тощо. Але найсильніше ятрять душу повідомлення про погане медичне обслуговування військовиків, котрих поранили та скалічили на полі бою.
Через нестачу ліків, перев’язувального матеріалу, незадовільні побутові умови у військових госпіталях вони часто не отримують медичної допомоги в повному обсязі. Волонтери й тут підставили свої плечі, поклавши на себе тягар забезпечення медичних закладів, де лікують жертв так званої гібридної війни...

На дум­ку аме­ри­кан­сько­го екс­пер­та Мар­ка Сей­па, За­хід по­ви­нен зро­би­ти вис­нов­ки з пе­ріо­ду хо­лод­ної вій­ни для ство­рен­ня ефек­тив­ної стра­те­гії стри­му­ван­ня Ро­сії. Він по­пе­ре­див, що Мос­ква вкот­ре ста­ла «ви­раз­ною за­гро­зою бі­ля во­ріт НАТО».

Подібні заяви і заклики супроводжуються суперечками про зони впливу між Заходом і Росією та першими кроками держав НАТО, таких як Польща, спрямованими на зміцнення східного флангу альянсу. Ставка у геополітичній грі стала надзвичайно високою — йдеться про формат системи безпеки на європейському континенті та долю самого альянсу.
У статті для видання Defense One Марк Сейп звертає увагу НАТО на необхідність висновків із періоду холодної війни, щоб «зупинити російську агресію». Експерт Атлантичної ради (Atlantic Council) підкреслив збільшення Росією витрат на армію у ситуації зменшення кількості солдатів в європейських державах. Москва у зв’язку з українською кризою відправила на свій східній кордон 130 тисяч солдатів, 1200 танків і 700 військових літаків. Відповіддю Заходу на такі дії Кремля повинно бути збільшення військової присутності НАТО у Центрально-Східній Європі.

Він став ле­ген­дою ще за жит­тя по­при сер­йоз­ні пля­ми у йо­го шпи­гун­сько­му жит­тє­пи­сі. На ра­хун­ку од­но­го з най­кра­щих аген­тів Із­ра­їлю— і най­біль­ший про­вал в іс­то­рії Мос­са­ду.

На почесному місці у тель-авівському домі колишнього офіцера Моссаду Майка Харарі, який помер два місяці тому, висить у рамі беретта з глушником. Він отримав цей пістолет від колег, коли після 37 років служби вийшов на пенсію. Саме такі пістолети до середини 70-х років були основною зброєю ізраїльської закордонної розвідки.
Беретта Харарі була винятковою — з неї він убив першого терориста з палестинського «Чорного вересня». Але як згадує ізраїльський журналіст Ронен Бергман, 87-річний Харарі не погодився сфотографуватися на її фоні, коли у квітні нинішнього року дав своє останнє інтерв’ю. «Ми ніколи не були вбивцями, робили лише те, що мусили для захисту Держави Ізраїль», — заявив він.