Укра­їн­ці то­рік по-сер­йоз­но­му ці­ка­ви­ли­ся при­на­да­ми со­няч­ної Гру­зії. Віт­чиз­ня­них лю­би­те­лів манд­рів там по­бу­ва­ло май­же 127 ти­сяч. По­ло­ви­на з них об­ра­ла від­по­чи­нок на Чор­но­мор­сько­му узбе­реж­жі, 16% гос­тю­ва­ли в ро­ди­чів, стіль­ки ж ро­би­ли тран­зит­ні зу­пин­ки на шля­ху в Ту­реч­чи­ну чи ін­ші кра­їни. Сім від­сот­ків во­яже­рів їз­ди­ли на зу­стріч із при­яте­ля­ми, а на ді­ло­ві за­хо­ди — три від­сот­ки на­ших гро­ма­дян.

Нещодавно в Києві під час презентації туристично-рекреаційного потенціалу Грузії цифри, наведені Георгієм Сігуа — головою Національної адміністрації туризму Грузії, — захопили й надихнули туди вирушати. Уявіть собі: за останні вісім років турпотік від нас до них зріс більше ніж у 10 разів! Уже за перші п’ять місяців нинішнього наших побувало 51 тисяча осіб, що на 27% більше порівняно з аналогічним періодом 2013-го.
Звісно, окрім українських туристів, на грузинські морські й гірські курорти їздили відпочивальники також і з інших країн. Усього торік кількість іноземців перевищила чисельність населення всієї держави.

Не­що­дав­но Мі­ніс­тер­ство сіль­сько­го гос­по­дар­ства США опуб­лі­ку­ва­ло пер­ші оцін­ки пер­спек­тив цьо­го­річ­но­го сві­то­во­го вро­жаю. Пред­став­ле­но да­ні й що­до ви­роб­ниц­тва ос­нов­них зер­но­вих куль­тур в Ук­раї­ні. За оцін­ка­ми аме­ри­кан­ських екс­пер­тів, 2014-го у сві­ті бу­де зі­бра­но 2 млрд 459 млн т зер­но­вих. Це на 1% мен­ше, ніж то­рік. Ук­раї­на мо­же от­ри­ма­ти 54,3 млн т та­кий по­каз­ник гір­ший за ми­ну­ло­річ­ні ре­зуль­та­ти.

Американські прогнози не стали сюрпризом для вітчизняних експертів, адже у них схожі очікування. Торік наші аграрії, незважаючи на складні погодні умови, що вплинули на строки посівної та збирання врожаю, вдруге за останні три роки отримали більший урожай зернових, ніж у 1990 році. Той, за експертними оцінками, вважався найбільш успішним за радянських часів. Рекордний минулорічний урожай — 63 млн т забезпечив зростання експортного потенціалу до 33 млн т зернових.
Обсяги базової культури — зерна — невпинно зростають у нашій країні. Якщо за 2008–2010 роки його середнорічний валовий збір сягав 46,2 млн т, то за 2011–2013 роки вже становив 54,3 млн т. Тож збільшення дорівнювало 17,5%. Зерновими і зернобобовими культурами торік засіяли 15,8 млн га.

Гро­ма­дя­ни, які пе­ре­їжд­жа­ють із Кри­му, До­нець­кої та Лу­ган­ської об­лас­тей до ін­ших ре­гіо­нів Ук­раї­ни на тим­ча­со­ве про­жи­ван­ня, мо­жуть ста­ти на об­лік до Дер­жав­ної служ­би за­йня­то­сті, пред­явив­ши ли­ше по­свід­чен­ня осо­би. Ни­ні пе­ре­се­лен­цям мо­жуть за­про­по­ну­ва­ти 50,4 тис. ва­кан­сій.

Про це заявила міністр соціальної політики Людмила Денісова.
«Уряд розуміє, що проблема працевлаштування є дуже актуальною для громадян, які вимушені покидати свої помешкання і роботу через ситуацію, яка склалася в Криму та на сході країни. І сьогодні ми маємо можливість надати їм робочі місця, які зараз у нас є, їм лише необхідно звернутися до Державної служби зайнятості», — підкреслила урядовець.

Три­ва­лий час в Ук­раї­ні об­го­во­рюю­ть­ся про­по­зи­ції, по­кли­ка­ні вдос­ко­на­ли­ти чин­ний За­кон «Про кре­дит­ні спіл­ки». І як­що ра­ні­ше йшло­ся пе­ре­важ­но про мож­ли­ві сис­тем­ні змі­ни, то ни­ні, вра­хо­ву­ючи по­лі­тич­ні та еко­но­міч­ні ре­алії, ви­ник­ла не­об­хід­ність йо­го мак­си­маль­но єв­ро­пе­їзу­ва­ти. Тоб­то зро­би­ти все не­об­хід­не, щоб роз­роб­ле­ний від­по­від­ний за­ко­но­про­ект ін­тег­ру­вав­ся до за­ко­но­дав­ства Єв­ро­со­юзу, яке ре­гу­лює ді­яль­ність сек­то­ра фі­нан­со­вих по­слуг.
Про мож­ли­во­сті, які в цьо­му пи­тан­ні від­кри­ваю­ть­ся пе­ред на­шою краї­ною та віт­чиз­ня­ни­ми кре­дит­ни­ми спіл­ка­ми, роз­по­ві­дає ди­рек­тор вар­шав­сько­го офі­су На­ціо­наль­ної асо­ці­ації кре­дит­них спі­лок Поль­щі («Ка­са Кра­йо­ва») Па­вєл Гже­сік. Не­що­дав­но на за­про­шен­ня про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» він при­їжд­жав до Ук­раї­ни, щоб до­по­мог­ти роз­ро­би­ти під­хо­ди до вдос­ко­на­лен­ня на­ціо­наль­но­го за­ко­но­дав­ства, яке ре­гу­лює сек­тор кре­дит­них спі­лок, у про­це­сі йо­го гар­мо­ні­за­ції із за­ко­но­дав­ством ЄС.

1517 лип­ня 2014 ро­ку мі­ністр за­кор­дон­них справ Япо­нії Фу­міо Кісі­да від­ві­дав Ук­раї­ну і Кир­гиз­стан. Це не­ве­лич­ке дип­ло­ма­тич­не тур­не ке­рів­ни­ка япон­ської дип­ло­ма­тії ста­ло свід­чен­ням по­си­лен­ня ува­ги То­кіо до кра­їн по­стра­дян­сько­го прос­то­ру. При­чо­му Ук­раї­на і Кир­гиз­стан у цьо­му сен­сі є осо­бли­во по­ка­зо­ви­ми кра­їна­ми для Япо­нії, адже на них япон­ці ро­би­ли го­лов­ні став­ки за­ра­ди зміц­нен­ня своєї при­сут­но­сті, від­по­від­но, у Схід­ній Єв­ро­пі і Цен­траль­ній Азії.

Згадані регіони вважаються японськими стратегами особливо цікавими і перспективними як для японських інвестицій та кредитування, так і для політичного впливу. В обох державах японська дипломатія фактично виступає союзницею американського та європейського курсів та відкрито намагається протидіяти російському та китайському впливу. Тому й міжнародний резонанс візиту до Києва та Бішкека міністра закордонних справ Японії Фуміо Кісіда був досить помітним. Зрозуміло, що нас більше цікавлять саме українські аспекти його турне.

Анек­дот ра­дян­ських ча­сів: «Ра­діо «Єре­ван» по­ві­до­ми­ло, що на Крас­ній пло­щі роз­да­ють ав­то­мо­бі­лі. Про­те зясу­ва­ло­ся, що не ав­то­мо­бі­лі, а ве­ло­си­пе­ди, і не на Крас­ній пло­щі, а на Ки­їв­сько­му вок­за­лі і не роз­да­ють, а кра­дуть». Ча­сом по­діб­но діє­ть­ся і з ро­сій­ською іс­то­рич­ною на­укою.

Щоб зрозуміти сенс російських історичних кампаній, належить повернутися назад більше ніж на півстоліття. У січні 1948 року Державний департамент США опублікував збірник документів під назвою: Nazi-Soviet Relations 1939–1941 — Documents from the Archives of The German Foreign Office.
Публікація відразу викликала увагу радянської верхівки, а Сталін зажадав негайної відповіді. Доручення було виконано блискавично і вже в перші дні лютого диктатору було доставлено текст під титулом: «Відповідь наклепникам». Сталін особисто його перекреслив, а потім змінив на «Фальсифікатори історії — історична інформація». Вождь усіх народів додав і свої «п’ять копійок» до тексту.

Дня­ми США офі­цій­но за­кри­ли ба­зу «Ма­нас». По­чи­на­ючи з осе­ні 2001 ро­ку ця роз­та­шо­ва­на на те­ри­то­рії Кир­гиз­ста­ну ба­за ви­ко­ну­ва­ла функ­ції тран­зит­ної зо­ни для пос­та­чан­ня аме­ри­кан­ських вій­сь­ко­вих ван­та­жів із ме­тою за­без­пе­чен­ня ді­яль­но­сті кон­тин­ген­ту НА­ТО в Аф­га­ніс­та­ні.

Весь цей час на території Киргизстану, що взагалі є унікальним явищем, перебували одночасно американська і російська військові бази. Кремль постійно вимагав від Киргизстану визначеності у питаннях його військово-політичної орієнтації.
Проте американці до початку світової економічної кризи були досить щедрими, аби орендувати базу «Манас» доти, доки вона була їм потрібна. Зважаючи на неухильне наближення часу завершення військової частини операції сил НАТО і США на території Афганістану, відпала й потреба подальшого використання зазначеної військової бази.

1516 лип­ня 2014 ро­ку в Бра­зи­лії від­був­ся са­міт БРІКС лі­де­рів Бра­зи­лії, Ро­сії, Ін­дії, Ки­таю, Пів­ден­но-Аф­ри­кан­ської Рес­пуб­лі­ки. Аме­ри­кан­ські екс­пер­ти вва­жа­ють, що ко­жен но­вий са­міт цієї не­фор­маль­ної ор­га­ні­за­ції ли­ше де­мон­струє, як не­прос­то ство­ри­ти пов­но­цін­ний блок з ав­то­ри­тар­них і де­мо­кра­тич­них ре­жи­мів, які ма­ють про­ти­леж­ні еко­но­міч­ні ін­те­ре­си.

Зокрема, Бразилія та Індія досить активно демонструють зацікавлення у зміцненні зв’язків із США та країнами Євросоюзу. Як це не парадоксально, але гучний провал збірної Бразилії по футболу може посприяти поразці лівої Ділми Русефф на чергових президентських виборах наприкінці поточного року. Великі шанси на перемогу на цих виборах мають бразильські праві, які більше орієнтуються на США. Недавня зміна влади в Індії також засвідчує тенденцію послаблення надмірного ентузіазму до проекту БРІКС.

У груд­ні 2009 ро­ку Вер­хов­на Ра­да Ук­раї­ни ра­ти­фі­ку­ва­ла між­на­род­ну Кон­вен­цію про пра­ва ін­ва­лі­дів, прий­ня­ту Ге­не­раль­ною Асамб­леєю ООН у груд­ні 2006 ро­ку, яка на­бра­ла чин­но­сті в трав­ні 2008 ро­ку. Од­но­час­но з Кон­вен­цією був прий­ня­тий і Фа­куль­та­тив­ний про­то­кол до неї. У бе­рез­ні 2010 ро­ку цей між­на­род­ний до­го­вір на­був за­кон­ної си­ли в Ук­раї­ні.
Ми­ну­ло чо­ти­ри ро­ки, од­нак у пи­тан­ні від­по­від­но­сті всім ви­мо­гам Кон­вен­ції Ук­раї­на, на жаль, про­су­ну­ла­ся не над­то да­ле­ко. Не­зва­жа­ючи на взя­ті на се­бе краї­ною зо­бов­язан­ня, укра­їн­ці, які по­до­ро­жу­ють по Єв­ро­пі, до­сі ба­чать ве­ли­ку різ­ни­цю у став­лен­ні до ін­ва­лі­дів там і тут.
Про при­чи­ни та­кої си­ту­ації роз­мір­ко­вує го­лов­ний спе­ціа­ліст Ки­їв­сько­го місь­ко­го цен­тру со­ці­аль­них служб для сімї, ді­тей та мо­ло­ді Ла­ри­са Ос­тро­луць­ка.

— Що ж відбувається в нашій країні насправді? Україна ратифікувала Конвенцію ООН, щорічно, як того вимагає протокол, подає звіти до відповідних міжнародних інстанцій, а результатів практично немає?

Не­що­дав­но по­ба­чи­ла кар­тин­ку, яка й до­сі сто­їть у ме­не пе­ред очи­ма: май­дан­ни­ця з пляш­кою «кок­тей­ля Мо­ло­то­ва» в ру­ках, ди­вить­ся зло з-під ло­ба. Річ у тім, що, ко­ли вран­ці піс­ля по­же­жі на Май­да­ні (го­рі­ли ши­ни, за­йняв­ся на­мет) прий­шли ко­му­наль­ни­ки, щоб при­бра­ти на­слід­ки по­же­жі, і при­вез­ли кран, аби пе­ре­міс­ти­ти на ін­шу ву­ли­цю во­до­мет (із ньо­го в груд­ні по­ли­ва­ли мі­тин­гу­ючих), до них під­біг­ли май­дан­ни­ки з «кок­тей­ля­ми Мо­ло­то­ва» і за­жа­да­ли при­бра­ти кран. Інак­ше, мов­ляв, во­ни йо­го спа­лять. І от ма­дам охо­ро­няє во­до­мет і на­стро­єна пуль­ну­ти «кок­тей­лем» у то­го, хто на­ва­жить­ся йо­го при­бра­ти.

Не знаю, що вона робила в житті в мирний час і який внесок зробила в розвиток країни, але тепер, хоч Президент Петро Порошенко й сказав, що «дехто засидівся на шинах», вона продовжує воювати, бо впевнена у своїй високій місії, вона вважає себе «всім» (за логікою революції: хто був ніким, той став усім). Чи не тому й засидівся Майдан, що люди, котрі «сидять на шинах», упевнені у своєму високому призначенні, не бажають повертатися у своє сіре попереднє життя після того, як вони відчули себе «всім»?