У шістнадцять років Валентина вже стала студенткою Театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого. Саме тут здобула важливі теоретичні знання, без яких неможлива акторська професія. Після закінчення рік працювала у театрі Віталія Малахова, а в 1988-му доля звела молоду артистку з Іриною Кліщевською, яка тоді створювала Театр «Колесо».
Цей творчий колектив майже відразу став неначе другою домівкою. «Коли мене запитують, який театр мені найбільше подобається, то я відповідаю — звичайно ж, «Колесо». Інакше я б не служила тут стільки років», — зізналася пані Валентина.
Першими роботами стали ролі Ліки у виставі з однойменною назвою за п’єсою А. Зурабова та Лізетти («Любити, палати та бути таким, як раніше...» за поезією Беранже). На щастя, ці вистави досі залишилися в репертуарі театру. Мені не довелося бачити прем’єр, проте якщо порівнювати з показами десятирічної давнини, то з упевненістю можна сказати, що артистка практично не змінилася. Така ж часом лірична і поетична, емоційна, завжди приваблива і чарівна.
Після цього майже щороку були нові ролі: Бет (І. Жаміак — «Азалія»), Нова Служниця (Ж. Ануй — «Генерали у спідницях»), Зіна (П. Саксаганський — «Шантрапа»), Донья Анхела (П. Кальдерон — «Дама-примара»), Фелісіте (Я. Стельмах за Г. Флобером — «Емма»), Наталка (Н. Жилінська, І. Кліщевська — «Вечорниці») та інші. Актриса довела, що вона однаково достовірно може створювати як комедійні, так і драматичні образи.
У В. Бойко немає неулюблених ролей, кожен персонаж чимось їй близький. А коли вона відчуває, що це не її типаж, то відверто про це говорить режисерові. Та все ж найбільше подобається грати у класиці. Особливо близькими стали ролі Сонечки у «Снах Родіона Раскольникова» за Ф. Достоєвським та Наталії Петрівни у «Місяці на селі» за І. Тургенєвим. До речі, остання вистава і нині є однією з кращих у репертуарі театру.
І хоча в «Колесі» не так часто відбуваються прем’єри, однак більшість вистав залишається в афіші на роки, а часто навіть на десятиліття. І виявляється, що цікаво грати одну й ту ж роль по сто і більше разів. Адже кожен раз відкриваєш у ній щось нове, так само як і іншими стають колеги по сцені.
По-новому талант Валентини Бойко проявився в останніх її роботах. Це — співробітниця високого рівня одного з престижних офісів Ангеліка («Push Up 1-3» («Під тиском 1-3») Р. Шіммельпфенніга), користолюбна Батіста («Приборкання норовливої» Францобеля) та представниця нерозумного людства, яке знищує Землю, Ада («Портрет планети» Фр. Дюрренматта). Навряд чи ці образи можна назвати позитивними, та у виконанні Валентини Бойко вони викликають певну симпатію і надовго запам’ятовуються.
«Кожен місяць доводиться виконувати ролі не менш ніж у п’ятнадцяти виставах. І коли граєш на відстані витягнутої руки до глядача, то це накладає особливу відповідальність, адже від нього не приховаєш жодної дрібниці. Якщо ж відчуваєш контакт із тими, хто по той бік сцени, то це значить, що ти свою справу робиш добре», — розповіла виконавиця. А ще додала, що мріє, аби в репертуарі театру з’явився спектакль за оповіданнями А. Чехова.
В Україні багато талановитих акторів, які не відзначені почесними званнями, проте для них це не головне. Найважливіше — визнання глядачів. Утім, хотілося, щоб і держава звертала більше уваги на таких артистів, як Валентина Бойко, бо вони заслуговують на це.
Åäó­àðä έ×À­ÐÅÍ­ÊÎ
Ôî­òî ³ç ñàé­òà òå­àò­ðó