Однак ситуації, що на перший погляд можуть здатися абсурдними, насправді приховують у собі глибокий філософський зміст. Загальновідома фраза — «Ти живий, поки про тебе пам’ятають» звучить тут більш поетично — «Ти живий доти, доки приходиш до когось уві сні». І кохання необов’язково має закінчитися зі смертю людини.
У виставі ми не побачимо ностальгії за радянським минулим, у той же час це не спроба підійти до нього з критичного боку, а скоріше намагання показати життя таким, яким воно було, з усіма його радощами та болями. Як і в більшості попередніх постановок, Ігор Славинський дещо підсміюється над персонажами, але в той же час ставиться до них із глибокою симпатією.
Залишається подякувати заслуженим артистам України Сергію Бойку, Тамарі Плашенко, акторам театру Федору Ольховському та Олександру Клаунігу за створені ними достовірні образи. Особливо ж запам’ятовується Роман Халаімов, який виконує роль директора філармонії, промовисті рухи цього самородка часом говорять більше, ніж слова.
А виставу «Замовляю любов» напевне можна вважати детективом, адже стосунки між чоловіком та жінкою — це вже детектив. І як стверджує Тетяна Іващенко, це — історія, що може трапитися з кожним. Очевидно, немає у світі жінки, яка б не мріяла про кохання, неймовірне і казкове, не хотіла б бути щасливою і нехай хоча б на мить, але відчути себе коханою, бажаною... Ось уже промайнула за обрієм більша половина життя. Але мрії залишилися. То, можливо, ще не все втрачено? Де знайти кохання? А може, його купити?
І ось Віра Миколаївна (заслужена артистка України Лариса Трояновська) зважується на відчайдушний крок і замовляє коханця на годину. То ким же виявиться жигало Кирило (В’ячеслав Довженко) — спритним пройдисвітом чи нещасною людиною, яку доля змусила стати на цей шлях? Чи зможуть виникнути справжні почуття між двома такими різними людьми?
Ще безліч запитань порушують творці спектаклю і дають на них відповіді. А до несподіваної розв’язки глядачеві потрібно пройти лабіринтом заплутаних стосунків між чоловіком та жінкою. І лише в кінці вистави стане зрозуміло, що ж це насправді — любов чи обман.
Роль головної героїні немов навмисне написана для заслуженої артистки України Лариси Трояновської. Складається враження, що вона грає не вигадану Віру Миколаївну, а саму себе, настільки достовірно і природно виглядає все, що відбувається на сцені.
Також хотілося б відзначити Ірину Грищенко, яка виконує ролі перукарки чи співачки. І, звичайно ж, образ горе-коханця, створений В’ячеславом Довженком. Глядач до останнього не може визначитися, як до нього ставитися — з осудом чи симпатією. Адже навіть якщо він і не був щирим у коханні, але хоч на якийсь час зміг зробити щасливою людину, яка була поруч.
Принагідно зазначимо, що вистави театру «Льовушка» та «Лист Богу» висунуті на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Отож залишається побажати авторові та режисерові цих вистав, а також акторам, які в них задіяні, отримати цю високу державну відзнаку, оскільки вони на неї дійсно заслуговують.
Єдуард ОВЧАРЕНКО