Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Березень 24, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 06 Грудень 2018 22:09

Відлуння морського конфлікту

Rate this item
(0 votes)

ЧИ ВАР­ТО УК­РАЇ­НІ ЙТИ НА ДЕ­НОН­СА­ЦІЮ ДО­ГО­ВО­РУ ПРО СПІВ­РО­БІТ­НИЦ­ТВО У ВИ­КО­РИС­ТАН­НІ
АЗОВ­СЬКО­ГО МО­РЯ ТА КЕР­ЧЕН­СЬКОЇ ПРО­ТО­КИ

Зух­ва­ла ата­ка Ро­сії на ук­ра­їн­ські вій­сь­ко­ві суд­на 25 лис­то­па­да се­ред ін­шо­го спри­чи­ни­ла ши­ро­кі су­спіль­ні дис­ку­сії сто­сов­но ста­ту­су Азов­сько­го мо­ря та Кер­чен­ської про­то­ки.

Відтак нині постала потреба уважніше поглянути на один документ, ухвалений рівно п’ятнадцять років тому — у грудні 2003-го. Йдеться про Договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки.

Загалом документ містить усього п’ять статей:
1). Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Росії;
2). Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди;
3). Торгові судна і військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України або Росії, що експлуатуються в некомерційних цілях, користуються свободою судноплавства;
4). Військові кораблі та інші судна третіх країн можуть заходити в Азовське море і проходити через Керченську протоку, якщо вони прямують з візитом або діловим заходом в порт однієї зі сторін на її запрошення або з дозволу, погодженого з другою стороною;
5). Суперечки між сторонами, пов’язані з тлумаченням і застосуванням договору, вирішуються шляхом консультацій і переговорів, а також іншими мирними засобами.

Згад­ка про ко­су Туз­ла
Поява цього документа саме у 2003-му була зовсім невипадковою. Адже саме того року влітку відбувалися неабиякі суперечки навколо острова коса Тузла, що в Керченській протоці.
Тоді начебто з власної ініціативи губернатор Кубані Ткачов наказав будувати дамбу до Тузли, стверджуючи, що це не український острів, а історично російська коса.
Криза завершилася підписанням у Керчі в грудні 2003 року Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, який зафіксував їхній статус як внутрішніх вод України і Росії. У квітні наступного року Верховна Рада України ратифікувала Договір і він почав діяти.
Однак варто зазначити, що державний кордон із РФ по протоці та Азову так і не був делімітований: офіційний Київ обстоював лінію розмежування, що існувала з радянських часів і залишала на українському боці судноплавний фарватер протоки, а отже, й так званий канальний збір.
У свою чергу, Москва наполягала на спільному його використанні. Координати ліній державного кордону по Азову і Чорному морю були встановлені розпорядженням Президента України ще 1998 року, тобто за п’ять років до сумнозвісних тузлинських подій.
Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки чинний і досі. Незаконно анексувавши Крим, Росія не анексувала протоку, не денонсувала Договору, хоч і встановила свій контроль над захопленим портом Керч та його акваторією із судноплавними фарватерами і якірними стоянками у Керч-Єнікальському каналі.
Проте статус протоки і Азовського моря досі лишається той самий — внутрішні води України і РФ.
Обмеження Росією свободи судноплавства у протоці почалося ще задовго до нинішніх подій. І навіть до відкриття автомобільного руху на мосту, тобто після монтажу арки, під якою не можуть проходити великотоннажні судна класу Панамакс, що відразу позначилося на доходах українських портів Маріуполь та Бердянськ, а також експортерів металу і зерна.

Еко­но­міч­на бло­ка­да
Наступним етапом стало застосування повальних перевірок суден під будь-якими прапорами, які йшли до українських портів та з них, російськими прикордонниками. Йдеться про зупинки на тривалий час, догляд, «чергу» на проходження протокою...
Ще в травні Росія обмежила судноплавство у районі площею дві тисячі кілометрів (!) начебто на час проведення бойових стрільб. Однак жодних маневрів тоді так і не було здійснено.
Натомість російські прикордонники почали зупиняти судна вже посередині Азовського моря, і чим далі, тим ближче до українського берега.
Повідомлення російської сторони, буцім вона зупиняє судна для унеможливлення терактів, що знищили б або пошкодили міст, не витримують критики, адже тоді, за логікою, мали б оглядатися всі судна, які йдуть каналом, тобто й ті, що заходять до російських портів.
Однак оглядаються лише ті, котрі йдуть з українських портів або до них, причому вже після проходження Керченської протоки. Мета очевидна — зробити перевезення вантажів із Маріуполя і Бердянська та до цих міст максимально дискомфортними і затратними, дестабілізувати роботу підприємств регіону.
Усе це призвело до того, що ще в серпні нинішнього року, під час наради з головами українських дипломатичних місій за кордоном, Президент Петро Порошенко говорив про можливість розірвання як Договору про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, так і так званого «великого» українсько-російського Договору про дружбу й співробітництво.
Тоді більшість експертів переважно звинувачували Главу держави в популізмі. Мовляв, денонсація згаданих угод жодних реальних позитивних змін Україні не дасть.
Показово, що, за словами заступника міністра закордонних справ України Олени Зеркаль, пропозиції стосовно можливої денонсації згаданих угод мали бути зроблені ще до кінця вересня.
Та й тодішній постійний представник Президента України в Криму Борис Бабін кілька разів заявляв, що його відомство готує документи для можливої денонсації. На жаль, відтоді жодних офіційних повідомлень стосовно цього питання більше не було.

Де­нон­са­ція: за і про­ти
З позиції сьогодення можна лише здогадуватися: наскільки три українських судна, атаковані російським флотом 25 листопада, були б захищені. Однак можна сміливо твердити, що логіка у пропозиції щодо денонсації угод була.
Власне, зараз, після запровадження воєнного стану і в умовах нової нестабільності, про денонсацію знову заговорили на повен голос. А заразом — почастішали й прогнози ще більш віддалених кроків нашої держави.
За оцінкою командування Військово-Морських сил України, дії Росії підпадають під визначення акту агресії, наведене в пункті d ст. 3 Резолюції № 3314 (ХХIХ) Генасамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, а саме: «Акт агресії — це, зокрема, напад збройних сил держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські та повітряні флоти іншої держави».
Відповідно до статей 17, 38 Конвенції ООН із морського права та статті 2 уже згадуваного Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки від 2003 року військові кораблі України користуються свободою судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі.
А отже, можуть здійснювати прохід через Керченську протоку в будь-який час за умови дотримання безпеки судноплавства. Але Росія це цинічно порушила.
Також стаття 17 Конвенції ООН установлює, що за умови її дотримання судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море.
У частині 1 статті 36 зазначено, що в проливах, вказаних у статті 37 Конвенції ООН, усі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу, якому не повинні чинитися перешкоди. А Росія якраз і заважає Україні користуватися цим правом.
Чимало експертів також акцентують увагу на тому, що Договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки вирізняється правовою невизначеністю регулювання режиму морських просторів і континентального шельфу. А відповідно, і браком чітких правових норм, які дозволяють притягувати Росію до відповідальності за неправомірні дії.
Відтак правовий шлях вирішення ситуації і справді може полягати у денонсації цього документа. З одночасним беззаперечним введенням в Азовському морі дії Конвенції ООН про морське право 1982 року.
На думку багатьох фахівців у галузі морського права, це забезпечить чітку регламентацію кордонів і режиму територіального моря (12 морських миль), повітряних просторів над територіальним морем, а також його надр відповідно до положень Конвенції.
Окрім того, пряме запровадження на Азові норм Конвенції ООН установить режим прилеглої зони (24 морські милі), виняткової економічної зони та континентального шельфу, правил захисту і збереження морського середовища.
Також це має забезпечити чітку міжнародну процедуру врегулювання спорів і механізм правової відповідальності згідно з положеннями Конвенції. До речі, положення Конвенції обов’язкові для Росії як сторони, яка її ратифікувала. Втім, щодо якихось російських зобов’язань, звісно, нині краще нічого не говорити.
Також відповідно до положень Конвенції за Україною буде закріплено велику частину акваторії (водних просторів) і континентального шельфу Азовського моря. В теорії це дасть можливість заходити в Азовське море військовим кораблям союзних держав, а отже, посилить безпеку й обороноздатність України.
Тут, до речі, справді є можливість потенційної допомоги Україні в разі подальшого загострення. Адже зараз згідно з Договором про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, якщо військові кораблі західних союзників України захочуть увійти в Азовське море, їм доведеться узгоджувати це з Росією. А Конвенція гарантує безперешкодне проходження через протоки військових кораблів третіх держав.
Зустрічаються твердження, що денонсація Договору про Азовське море і Керченську протоку 2003 року може вплинути на дії іншого документа — Договору між Україною і РФ про російсько-український державний кордон від 28 січня 2003-го.
Стаття 5 цього документа передбачає, що «врегулювання питань, що відносяться до суміжних морських просторів, здійснюється за угодою між договірними сторонами відповідно до міжнародного права». Водночас нічого у цьому Договорі не завдає шкоди позиціям Росії та України щодо статусу Азовського моря, Керченської протоки як внутрішніх вод двох держав.
Однак, як видається, припинення дії Договору про Азовське море сприятиме «урегулюванню питань відповідно до міжнародного права» — Конвенції ООН, яку ратифікували 167 держав, і посилення правової позиції України.
Звісно, денонсація Договору, якщо до неї справді дійде, повинна супроводжуватися професійною дипломатичною підготовкою і, зокрема, включати консультації із союзними державами.

Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».