Вісім років тому схожий «референдум» проводили сепаратисти у Придністров’ї. І цифри там були ідентичними до нинішніх кримських — 97 відсотків мешканців невизнаної республіки ще 2006 року фактично просилися «під російське крило». Тоді це не мало жодного ефекту, але відтоді політичні апетити Володимира Путіна значно зросли. До того ж саме цього тижня, натхненні кримським прикладом, придністровські сепаратисти знову почали активно проситися до складу РФ.

«Підрахуй» по-кримськи...
Утім, повернімося до кримського псевдоплебісциту. Найкраще його результати змалював лідер меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Усе, що відбувалося в автономії 16 березня, він назвав відвертим фарсом. І навів кілька промовистих прикладів «підрахунку голосів».
— Наш заклик бойкотувати це дійство підтримала переважна більшість кримських татар, — каже Рефат-ага. — Зі 185 тисяч татар, які мають право голосу, на дільниці прийшло лише тисяча осіб. Ми маємо повні дані, зокрема, з тих населених пунктів, де кримськотатарське населення проживає компактно. Скажімо, в одному із сіл Бахчисарайського району — Сююр Таш — мешкає 723 людини. З них усього 72 особи — не кримські татари. Ми точно знаємо, що в цьому населеному пункті лише восьмеро татар ходили на так званий референдум. Себто виходить, що, навіть у разі стовідсоткової явки решти громадян, тут у плебісциті брали участь лише 80 мешканців. Але «виборча комісія» намалювала цифру «119».
Аналогічна ситуація практично в усіх місцях компактного проживання кримських татар. Тут ми маємо змогу чітко продемонструвати всі фальшування. То що вже казати про решту регіонів? Меджліс кримськотатарського народу ухвалив рішення не визнавати результатів цього дійства. Як і всіх подальших кроків, які були зроблені і далі роблять буцімто за результатами псевдореферендуму.
Зараз відбувається наступний етап конфлікту. Я хочу підкреслити, що він переріс у глобальний і не стосується лише Криму. Саме тому своє слово мають сказати всі — українська влада, міжнародна спільнота, ісламське співтовариство. Я хочу підкреслити, що днями меджліс кримськотатарського народу звернувся до Генерального секретаря Організації ісламського співробітництва Іяда Бін Аміна Мадані. У документі ми, зокрема, наголошуємо на тому, що нинішні події в Криму загрожують перерости в глобальну гуманітарну катастрофу для понад двохмільйонного населення півострова. Підкреслюю — усього населення.
Водночас я вже говорив і підкреслю це ще раз: неприпустимо вирішувати проблеми Криму без урахування позиції його корінного населення. А корінним населенням на півострові є кримські татари, караїми та кримчаки. Представників двох останніх із названих мною народів залишилося дуже мало. І це — якраз результат ігнорування їхніх прав. Кримські татари не хочуть повторити долю цих народів.
І ще одне: по суті, упродовж місяця так звана кримська влада змусила людей ставати перед вибором, перед яким вони не хотіли й не хочуть поставати. Багато років у Криму налагоджувалася стабільність, яка тепер поставлена під загрозу.

Потенційний статус окупованої території
У ці дні на півострові працювало й досі працює чимало журналістів, зокрема й зарубіжних. Представники російських ЗМІ, переважно, працюють своїми групками. А решта пишучої та знімаючої братії — українці й поляки, японці й французи — намагаються гуртуватися, ділитися враженнями, прогнозувати подальшу долю Кримського півострова. Скажімо, журналіст японської газети «Санкей» Ясуо Найто тривалий час працював у Москві. І йому добре відомі принципи тамтешнього політичного життя. Нинішні події в Криму неабияк непокоять Ясуо, зокрема тим, що Росія так відверто порушує всі міжнародні принципи й угоди.
А ще — наш журналістський пул мало не щовечора збирався в затишному татарському кафе у Сімферополі. До дискусій час від часу приєднувалися й офіціанти, котрі переживають за долю своєї землі особливо гостро. Починаючи з позавчорашнього вечора, коли колеги потроху почали роз’їжджатися, працівники цього гостинного закладу зі сльозами на очах просили журналістів затриматися якомога довше. Мовляв, доки тут є багато преси, вони почуваються спокійніше...
Тут відчувають: на нинішньому етапі люди, котрі вірили і продовжують вірити в успіх Криму саме на українських теренах, опинилися в меншості. І це — реальна проблема, адже про порушення прав людини на території Росії, котра щодня усе глибше проникає на кримську землю, відомо всім.
Угода, підписана самопроголошеним кримським керівництвом із Володимиром Путіним, зокрема, передбачає надзвичайно стрімке переведення кримчан в російське громадянство. Якщо упродовж місяця (!) людина не заявляє про бажання залишитися з українським громадянством, її автоматично вважатимуть громадянином РФ.
Міністерство закордонних справ України вже оприлюднило заяву про те, що навіть у цьому разі люди не втратять українського громадянства. Хоча такої заяви на нинішньому етапі, звичайно, замало. Потрібно негайно розробляти й ухвалювати спеціальний законодавчий акт про статус українських громадян на тимчасово окупованій території. На щастя, Верховна Рада України вчора розпочала роботу над такого роду документом. Однак хоч скільки б охочих нині намагалося виїхати з Криму, більшість проукраїнськи налаштованих мешканців вимушена буде залишитися. Особливо це стосується кримських татар, котрі не втомлюються повторювати: в нас немає іншої землі, і знову ми її не залишатимемо!
До речі, така рішуча позиція просто шалено контрастує з підлабузництвом голови кримського парламенту Константинова, котре він привселюдно демонстрував у Москві перед керівництвом Росії. «Так вы нас принимаете?», — угодовськи запитував Константинов.

Перша кримська кров
Найжахливіше в цій ситуації те, що патріотично налаштовані кримчани фактично опинилися сам на сам з нинішніми невтішними реаліями. Швидше, моральна підтримка журналістів та громадських активістів, що звідусіль з’їхалися на півострів, поки не може вберегти їх від анексії. А українські військові, котрі все ще залишаються на території Криму, в такій ситуації самі потребують, принаймні, підтримки з материка. Котрої поки що також, вочевидь, не отримають.
Своєрідним рубіконом стала невдала спроба потрапити на територію півострова першого віце-прем’єра Віталія Яреми та в. о. міністра оборони Ігоря Тенюха. Про що, як не про неможливість будь-яких переговорів між Києвом та Сімферополем на цьому етапі може свідчити цей ганебний факт?
Тим часом тиск на українських військових з боку росіян упродовж останніх днів значно посилився. Чого вартий штурм приміщення фотограмметричного Центру управління центрального військово-топографічного й навігаційного Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України. Саме тут було вбито українського прапорщика Какуріна і поранено капітана Федуна.
Кримська та російська пропаганди, звісно, в усьому звинуватили «бандерівців», і саме так інформацію про захоплення української частини трактували всі пропагандистські телеканали. А це свідчить, що для організаторів нинішньої кримської політичної бурі не залишилося нічого святого.
До речі, прапорщик Какурін став другою жертвою нинішньої «руської весни» в Криму. Кількома днями раніше було викрадено і по-звірячому вбито кримського татарина Решата Аметова. Цього активіста бандити викрали в момент, коли він ішов до військкомату з твердими намірами захищати рідну землю. У Решата залишилося троє дітей...

«Загублений» військовий квиток
Учора автор цих рядків побував біля військової частини в Перевальному. Тут також ситуація — надзвичайно напружена. На момент написання цього матеріалу остаточної впевненості у тому, чи не підуть росіяни на штурм, не було. Частина от уже кілька днів перебуває у щільній облозі. При цьому тут, усе ж таки, не відмовилися від опору. Хоча, за словами заступника начальника бригади в Перевальному підполковника Валерія Бойка, можливості застосовувати зброю в українців... досі немає. Навіть попри ще вівторкове рішення в. о. головнокомандувача Збройними Силами Олександра Турчинова. «Можливості застосовувати зброю в нас немає, — цитує Валерія Бойка «УП» — Згідно із законодавством, у нас навіть зараз не воєнний час. Тому в нас лише одна людина має право застосовувати зброю — це вартовий».
Нібито повний парадокс. Однак те, що сталося позавчора з командувачем Військово-Морськими Силами України Сергієм Гайдуком, доводить справедливість наведених слів: Гайдука було затримано російськими спецслужбами. «Представники російських спецслужб заарештували, точніше — тимчасово затримали командувача ВМС України Сергія Гайдука, — заявив позавчора начальник прес-центру Військово-Морських Сил України Сергій Богданов. — Приводом до затримання стала вівторкова стрілянина в Сімферополі (де загинув український прапорщик Какурін. — Авт.). Сергієві Гайдуку пред’явили звинувачення в несанкціонованому використанні зброї українськими військовими.
Ми думаємо, що Гайдук зараз перебуває в розташуванні Чорноморського флоту Росії, але точного його місцеперебування ми не знаємо. Ми опинилися відрізаними від Українських Збройних Сил і стали заручниками нинішньої політичної ситуації. Вочевидь, для виходу з патової ситуації потрібна якась поступка з обох сторін. Але як досягти цієї поступки, я наразі не можу сказати. Зокрема, тому, що зараз до Криму не змогли потрапити в. о. міністра оборони України Ігор Тенюх та перший віце-прем’єр-міністр Віталій Ярема. Фактично, ми перебуваємо у стані війни. Що буде далі, я не можу сказати, я не знаю...».
Щоправда, учора прес-служба Голови українського парламенту Олександра Турчинова повідомила про звільнення Сергія Гайдука та решти заручників самопроголошеної кримської влади. Однак, за даними Центру журналістських розслідувань Криму, відпустили поки не всіх. «Доля операторів об’єднання кінематографістів «Вавилон 13» Ярослава Пилунського та Юрія Грузинова поки не відома», — йдеться в повідомленні кримських активістів.
І ще одне. Те, як відбувалося фактичне захоплення штабу Військово-Морських Сил України в Севастополі, також не вписується в якісь рамки військових канонів. На територію штабу ВМСУ увійшли... рядові севастопольці, зокрема жінки. Після чергового проросійського мітингу вони подалися «в гості» до українських офіцерів. Пригадуєте заяви Володимира Путіна про те, що російські військові мають намір в українсько-російському конфлікті йти «за простими громадянами»? Саме підтвердження таких планів ми й побачили позавчора на практиці...
Але все одно боляче дізнаватися, що російські військові, фактично, без будь-якого опору з боку українців, заволодівають Кримом. Хоч як прикро це визнавати, але нова українська влада постійно спізнювалася зі своїми рішеннями. Та й станом на сьогодні продовжує перебувати ніби у прострації. Так, агресор діяв настільки рішуче й стрімко, що до цього важко було підготуватися. Однак, задля захисту рідної землі, влада мусила діяти значно адекватніше. Щоб український військовий квиток не був «загублений» (сподіватимемося, не назавжди) на кримській території...

* * *
Ось так останніми днями живе Кримський півострів. Територія, котра від початку здобуття незалежності нашою державою була найпроблемнішою і найпривабливішою водночас. Де-юре Крим усі ці 23 роки був українським. Де-факто — багато мешканців півострова уперто не хотіли ідентифікувати себе справжніми громадянами нашої держави.
Тепер ситуація ще заплутаніша, адже де-юре усі політичні зміни, які накрили Крим за останній місяць, світ не визнав. А де-факто... Де-факто уже тепер у декого з прибічників приєднання півострова до Росії настає прозріння. Зокрема, після заяви самопроголошеного прем’єра Аксьонова про те, що кримські хлопці уже з цієї весни нестимуть військову службу по всій Росії, зокрема й у Чечні...
Хтозна, можливо, саме зараз наша країна отримала унікальний шанс поступово здобути підтримку майже всіх кримчан. Чи скористаємося всі ми цим шансом?.. Питання — складне, але не риторичне. І давати на нього відповідь мусимо щодня і вже тепер. Утім, це вже тема для інших роздумів.

Ярослав ГАЛАТА, з Криму