Грані історії
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Квiтень 24, 2017

Шановні читачі! Ви тримаєте в руках 24151-й випуск газети «Демократична Україна», що веде свій родовід від червня 1918 року. На жаль, змушені повідомити про призупинення виходу газети із січня 2017 року через брак коштів. Сподіваємося, що спільними зусиллями ми подолаємо негаразди і незабаром випуск газети буде відновлено. 

Редакційна колегія

Четвер, 13 Жовтень 2016 05:28

Не лише турецькі фортеці, а й російські міста

Rate this item
(0 votes)

ЗДО­БУ­ВА­ЛИ УК­РА­ЇН­СЬКІ КО­ЗА­КИ ПІД ПРО­ВО­ДОМ ПЕТ­РА КО­НА­ШЕ­ВИ­ЧА-СА­ГАЙ­ДАЧ­НО­ГО,

ЯКИЙ ВИ­РІЗ­НЯВ­СЯ УМІН­НЯМ ВО­ЮВА­ТИ І ОСО­БИС­ТОЮ ХО­РОБ­РІС­ТЮ

14 ЖОВТ­НЯ — ДЕНЬ УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КО­ЗАЦ­ТВА

Ук­ра­їн­ська зем­ля на­ро­ди­ла ба­га­то та­ла­но­ви­тих по­етів і про­за­їків, спів­аків і ком­по­зи­то­рів, кос­мо­на­втів і ра­ке­то­бу­дів­ни­ків. А ще бу­ли в на­шій іс­то­рії зна­ні пол­ко­вод­ці, чиї іме­на зму­шу­ва­ли трем­ті­ти во­ро­гів.
Пет­ро Ко­на­ше­вич-Са­гай­дач­ний — один із них. В іс­то­рію він увій­шов як пол­ко­во­дець та по­лі­тич­ний ді­яч, геть­ман ре­єс­тро­во­го ко­зац­тва, ко­шо­вий ота­ман За­по­розь­кої Сі­чі, ор­га­ні­за­тор успіш­них по­хо­дів ко­за­ків про­ти Крим­сько­го хан­ства, Ос­ман­ської ім­пе­рії та Мос­ков­сько­го цар­ства, ме­це­нат пра­во­слав­них братств. Гуч­ні зви­тя­ги в мор­ських та су­хо­діль­них по­хо­дах ко­за­ків під йо­го про­во­дом спри­яли зрос­тан­ню між­на­род­но­го ав­то­ри­те­ту ук­ра­їн­сько­го ко­зац­тва.

По­ча­ток вій­сь­ко­вої кар’­єри
Біографія Петра Конашевича-Сагайдачного і досі добре не вивчена істориками. Але відомо, що майбутній гетьман народився у галицькому селі Кульчиці близько 1570 року. Початкову освіту здобував у Самборі, потім навчався в Острозькій школі, що на Волині.
Оточення юнака сформувало його переконання та політичні погляди. Насамперед як ревного поборника православ’я, який усе життя послідовно відстоював права та інтереси своєї Церкви. Під час навчання Сагайдачний написав «Пояснення про унію», в якому виступив на захист православної віри. Цей твір було високо оцінено сучасниками.
По закінченні навчання Петро переїхав до Львова, а згодом — до Києва, де працював домашнім учителем. Близько 1600 року він потрапив на Січ і швидко став одним з її лідерів. Тоді йому було близько 30 років і, схоже, він уже мав достатній бойовий досвід: брав участь у боротьбі з татарами, які здійснювали набіги на прикордонні українські землі, і в антипольських козацьких виступах.
Але справжня слава прийшла до нього саме на Січі і в історію він увійшов насамперед як отаман і гетьман Війська Запорозького, здійснивши чимало успішних походів на ворога.
Одним із них став похід на Варну 1606 року, коли козаки здобули фортецю, що вважалася неприступною. Її штурм завершився знищенням усіх берегових укріплень та турецьких кораблів, які стояли на рейді. При цьому були визволені з неволі кілька тисяч полонених, а також захоплені значні трофеї та 10 турецьких галер із вантажем і командами.
У серпні 1614 року запорожці на 40 «чайках» подалися до берегів Туреччини, захопивши Трапезунд і взявши в облогу Синоп, а наступного, 1615-го, 80 козацьких човнів підійшли до Константинополя, спаливши вщент гавані Мізевні та Архіокі разом із флотом, що перебував там.
Турецький султан послав навздогін за козаками цілу флотилію. Проте в морських битвах біля острова Зміїний та під Очаковом турецьку флотилію було розгромлено, а козаки взяли в полон турецького адмірала Алі-пашу.

 

От­ри­ман­ня геть­ман­ської бу­ла­ви
Влітку 1616 року гетьманом Війська Запорозького було проголошено Сагайдачного. Після цього він замислив похід на турецьку фортецю Кафу, яка була великим і багатим містом. А ще — головним невільничим ринком у Криму.
Турки, які ще не оговталися від нещодавньої атаки козаків на міста Румелійського узбережжя, не очікували такого швидкого нападу на добре укріплену фортецю, що мала міцні оборонні укріплення — 13-метрові зовнішні стіни завдовжки понад 5 кілометрів, а гарнізон налічував кілька сотень вояків.
22 липня 1616 року Конашевич разом із кількома тисячами козаків висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Відволікши вартових, перебралися через мури фортеці і відкрили ворота міста. Раптовим нападом вони захопили міську цитадель і взялися звільняти християнських невільників. Аби забрати якнайбільше бранців на свої «чайки», козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти з неволі християн, яку давали перед своїми походами..

 

«Ба­сур­ма­нів би­ли і мос­ко­ви­тів би­ти­ме­мо...»
Головні сили запорожців протягом 20 років були спрямовані на боротьбу з Османською імперією і Кримським ханством. Польський король Сігізмунд був незадоволений, але не перешкоджав діям козаків. На те були свої причини і у поляків, і у козаків.
Запорожці офіційно не відмовлялися від підданства Речі Посполитої, оскільки для війни з турками потрібні були продовольство, зброя і боєприпаси, які надходили з міст, контрольованих польською шляхтою. Окрім цього, в разі тотальної війни з османами, яка, врешті-решт, і почалася невдовзі, зупинити їх можна було тільки спільними українсько-польськими силами.
Польський король, зважаючи на те, що війна з Московією тривала і йому потрібні були союзники, змушений був погодитися на таке співіснування. При цьому навіть пішов на поступки, дозволивши збільшити кількість реєстрових козаків, а також визнавши в межах Речі Посполитої юридично скасовану Православну церкву з її ієрархією та земельними володіннями.
А ось відносини з російським царем Михайлом Федоровичем у Конашевича-Сагайдачного не складалися. Адже Москва, вважаючи поляків своїми головними ворогами, заприятелювала з турками і кримськими татарами, намагаючись залучити їх до війни проти Варшави.
А це ставило під удари полчищ султана насамперед українські землі. Враховуючи такий складний контекст міжнародних відносин, що були на той час між Польщею, Росією і українським козацтвом, стає зрозумілим спільний похід українців і поляків на Москву у 1618 році.
Королевич Владислав явно переоцінив свої сили й, підступивши до мурів міста, не лише не зміг ним заволодіти, а й потрапив у надзвичайно скрутну ситуацію.
На його щастя, поруч опинились українські козаки, які і врятували польське військо, вивівши його з оточення. Цей епізод відіграв важливу роль у подальшому розвитку українсько-польських відносин: затятий католик Сігізмунд на знак подяки Сагайдачному за порятунок сина офіційно затвердив його гетьманом українського козацтва.
Цим самим він визнав його реальну владу над переважною частиною Наддніпрянщини. А угода з коронним гетьманом Жолкевським у жовтні 1619 року ще більше зміцнила становище Сагайдачного.

 

Хо­тин­ська бит­ва як трі­умф ук­ра­їн­ських ко­за­ків
У червні 1621 року, відгукнувшись на прохання польського короля, козацьке військо чисельністю понад 40 тисяч вирушило в похід до польської фортеці Хотин, куди вже прямувала 150-тисячна турецька армія.
Саме під час Хотинської битви найбільше проявився військовий хист гетьмана Сагайдачного. Згідно з польським планом козацькі війська тримали оборону долини Дністра. Перші незначні сутички розпочалися 30 серпня, однак лише 2 вересня почали підходити основні загони Османа ІІ.
Не чекаючи прибуття всіх військ, султан вирішив концентрованим ударом розгромити запорозький табір. Проте масова атака турецького війська була відбита козацькою вогнепальною зброєю та артилерією. Це розлютило султана і він, обіцяючи, що нічого не їстиме, допоки не знищать козаків, відправив свої добірні війська.
...Після трьох днів безперервних штурмів турецьке командування змушене було взяти перепочинок. Зрозумівши, що оборонців Хотина не взяти лобовими атаками, турецьке командування вдалося до облоги польсько-українських військ.
Зважаючи на чисельну перевагу турецького війська у живій силі та артилерії, Сагайдачний приймає рішення розпочати нічну війну, яка не тільки завдавала значних втрат противнику, але й підривала його моральний дух.
У ніч з 18 на 19 вересня 8-тисячне козацьке військо вдарило по правому флангу османського табору. Козаки встигнули винищити декілька тисяч ворогів перед тим, як турецькі війська почали оговтуватись, а самі повернулися майже без жодних втрат.
У ніч з 21 на 22 вересня запорожці знову вирушили на нічну вилазку та вбили щонайменше тисячу ворогів, при цьому їм удалося знищити турецьких головнокомандувачів Черкес-пашу і Тоганджи-пашу, а великий візир Гусейн-паша заледве врятувався втечею.
Наприкінці вересня командування польсько-козацьких і турецько-татарських військ почало переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 9 жовтня 1621 року. Вранці 10 жовтня армія Османа ІІ покинула свої позиції.
За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв’язків. Кордон між Річчю Посполитою та Туреччиною встановлювався по річці Дністер, Туреччині і Кримському ханству заборонялося здійснювати набіги на українські та польські землі, а запорожцям — здійснювати походи на Крим і Туреччину.
Хотинська битва 1621 року стала для Сагайдачного зенітом його слави як полководця, який зумів організувати надійну оборону козацького табору, що була спроможна витримати інтенсивні артилерійські обстріли противника. Під час оборони Сагайдачний використав тактику концентрованого вогню козацької піхоти по наступаючому ворогу. Після того як вогонь вносив розлад у ворожі лави, Сагайдачний організовував стрімкі контратаки.
У боях під Хотином прославлений козацький ватажок дістав поранення. У важкому стані його на возі, наданому королевичем Владиславом, привезли до Києва. Тут він, не підводячись з ліжка, прожив ще кілька місяців.
Навіть перебуваючи у такому стані, гетьман не забував про православ’я: від його імені, від усього українського козацтва, міщанства і православного духівництва до Варшави на Сейм вирушила делегація. Її вимогою було скасування унії і цілковите визнання Київської митрополії. Король погодився піти на це, але Сейм заблокував прийняття відповідного рішення...
Помер Петро Конашевич-Сагайдачний 10 квітня 1622 року. Своє особисте майно він заповів на потреби Київської і Львівської православних братських шкіл, церков і монастирів України. Поховали героя у Богоявленському соборі Київського братського монастиря.

 

Вша­ну­ван­ня пам’­яті
На честь Конашевича-Сагайдачного названо вулиці в багатьох містах України, зокрема в Києві, Харкові, Дніпрі, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Вінниці.
Сьогодні пам’ятники на честь видатного сина українського народу є під Хотином, на його батьківщині, в селі Кульчиці, де також діє музей, у Києві. У Севастополі теж був пам’ятник, але російські окупанти відразу ж, пригадавши, мабуть, як їхні предки були биті українськими козаками, його демонтували. Нині він перебуває у Харкові...
Ім’я Сагайдачного носить Національна академія Сухопутних військ, Київська державна академія водного транспорту та Запорізький інститут МАУП. 4 липня 1993 року до складу ВМС України увійшов фрегат «Гетьман Сагайдачний», який став флагманом наших Військово-Морських сил.
Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».