ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
НЕОЧІКУВАНА ЗАГРОЗА
РАСОВА ТА ЕТНІЧНА ДИСКРИМІНАЦІЯ — НОВЕ ЯВИЩЕ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ
Міжнародні інституції ООН та Ради Європи, вітчизняні та іноземні недержавні організації протягом останніх 2–3 років констатують збільшення кількості злочинів, вчинених на ґрунті расової ненависті, почастішання проявів дискримінації та ксенофобії в нашій країні. Як подолати або мінімізувати це явище? Відповідь на це запитання спробували дати представники Української Гельсінської спілки з прав людини.

Ксенофобські організації мають бути поза законом
Дискримінація на расовому, релігійному та етнічному ґрунті є проблемою будь-якого сучасного суспільства. В Україні це явище виникло протягом кількох останніх років. Нині наша країна перебуває на етапі формування своєї державної політики в цій сфері. Те, що органи державної влади раніше ніколи не стикалися з такою проблемою, дається взнаки: їхні дії є хаотичними, безсистемними, отже, малорезультативними, зауважують правозахисники.
У деяких владних інституціях запевняють: дискримінації в Україні немає. Тим часом Міністерство закордонних справ запровадило посаду посла з особливих доручень з питань протидії проявам расизму, ксенофобії та дискримінації. Його діяльність спрямована на боротьбу з антисемітизмом, розпалюванням міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів в нашій країні та на координацію з іншими міністерствами та відомствами дій, покликаних подолати ці негативні явища.
План заходів з протидії ксенофобії затвердило Міністерство сім'ї, молоді та спорту, а з протидії расизму — Міністерство внутрішніх справ. У департаменті карного розшуку МВС створено спеціальний відділ боротьби з етнічною злочинністю. Водночас працівники міліції самі припускаються порушень на етнічному ґрунті, упереджено ставлячись до циган — у деяких регіонах, наприклад, без будь-яких правових підстав беруть у них відбитки пальців.
Міжнародні інституції ООН дедалі частіше звертають увагу органів влади нашої країни на проблеми дискримінації та дають рекомендації для подолання цього явища.
Зокрема, запропоновано змінити закон про об'єднання громадян таким чином, щоб унеможливити реєстрацію організацій, метою діяльності яких є роздмухування ксенофобії. Держава має забезпечити своєчасне та об'єктивне розслідування усіх фактів насильства і дискримінації на етнічному ґрунті, в тому числі проти циган, євреїв, вихідців з Африки й Азії, а також покарання винних у судовому порядку. Злочини на ґрунті расової ненависті та ксенофобії необхідно привселюдно засудити. Належить розслідувати скарги на зловживання у цій сфері з боку працівників міліції. Щоб відчувати пульс проблеми, слід постійно накопичувати та оприлюднювати статистику про соціально-економічний статус різних етнічних груп.
Окремі рекомендації міжнародних інституцій ООН стосуються двох етнічних груп: циган і кримських татар. Першочерговою є вимога зупинити брутальне ставлення до рома з боку міліції (мова про безпідставні арешти та незаконні затримання). Не менш актуальним є надання паспортів та інших документів, що засвідчують особу, адже їхня відсутність позбавляє багатьох циган права на рівний доступ до суду, юридичної допомоги, працевлаштування, житла, охорони здоров'я, соціального забезпечення та освіти.
Репатрійованим кримським татарам потрібно гарантувати рівний доступ до земельних ділянок і гідного житла, забезпечити представленість їх на державній службі в Автономній Республіці Крим, зокрема на керівних посадах, розробити правові механізми реституції чи іншої компенсації за конфісковане майно (1944 року в них забрали майже мільйон гектарів землі). До слова, депортованим громадянам виділяють понад 1,14 гектара земель сільгосппризначення на особу, що живе в сільській місцевості, тобто майже вдвічі менше, ніж представникам інших національностей.
Першочерговим обов'язком України перед міжнародною спільнотою є оприлюднення висновків і рекомендацій міжнародних інституцій, нагадують правозахисники. Однак жодна з рекомендацій навіть не перекладена українською мовою. Немає координаційного органу влади, який би взявся втілити їх у життя. Не ухвалено навіть плану дій, спрямованих на їхнє виконання. Не знаходять вони відображення у планах діяльності міністерств і відомств, а також у процесі формування державної політики в різних сферах.
Хоча в парламенті зареєстровано шість законопроектів, якими запропоновано посилити ст. 161 Кримінального кодексу («Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або ставлення до релігії»), проте жоден з них не розглянуто навіть у першому читанні.

Упровадити культуру відповідальності
Представники Української Гельсінської спілки з прав людини, ознайомившись з побажаннями міжнародних органів ООН, Ради Європи, ОБСЄ, з досвідом країн Європи, США і Канади, узагальнивши практику Європейського суду з прав людини та проаналізувавши факти дискримінації, підготували свої рекомендації органам державної влади. Першочерговим завданням є розробка й ухвалення рамкового закону про заборону дискримінації (на цьому постійно наполягає ООН). Ним має бути передбачено утворення спеціального антидискримінаційного органу. Без такого закону заборона дискримінації залишається декларацією.
До слова, Україна ратифікувала протокол № 12 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у якій, крім іншого, йдеться про заборону дикримінації. Проте його положення донині не відображено в законодавчих актах. Це може призвести до збільшення кількості скарг до Євросуду навіть без звернень до національної судової системи, оскільки вітчизняне законодавство не дає такої можливості.
Судова практика нинішнього року засвідчила, що вже згадувану ст. 161 Кримінального кодексу таки застосовують у нашій країні. Водночас слід частіше використовувати п. 3 ч. 1. ст. 67 цього кодексу, вважають правозахисники, адже в ньому серед обставин, що обтяжують покарання, зазначено й таке: «Вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі». На їхню думку, немає потреби посилювати ст. 161, адже значно ефективнішим є впровадження чіткої адміністративної відповідальності за дискримінаційні дії.
Утім, проблема полягає в утвердженні культури відповідальності за дискримінацію. Доцільно частіше застосовувати порівняно незначне покарання, ніж дуже рідко — достатньо суворе, аби суспільство та органи влади чіткіше усвідомлювали, яких дій не можна вчиняти, бо вони є дискримінаційними. Правозахисники пропонують запровадити штрафи в розмірі від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів. Їх належить збільшувати у випадках, коли протягом року аналогічне правопорушення вчинено повторно. Такий комплекс заходів стане противагою тенденціям створювати расові шаблони та стереотипи щодо певних груп населення міліцією, працівниками імміграційної служби, засобами масової інформації і суспільством загалом.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ПРО МІСЦЕВИЙ РЕФЕРЕНДУМ
• ПОВТОРНІСТЬ ТА СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ
• ДИСКРИМІНАЦІЯ ЗА АКЦЕНТ
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО

назад »»»