ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
«ЗАЧАРОВАНІ» НІМЦІ
Мета Москви
Російські стратеги обрали собі Німеччину, як ворота у Європу. Найпершою метою є бажання посварити між собою членів Євроатлантичної спільноти, а якщо вдасться, то «виштовхнути» Америку з Європи. Про першу мету Володимир Путін говорив у 2001 році, промовляючи німецькою перед депутатами у будинку рейхстагу. Він згадував про співпрацю у часи Петра І і Катерини ІІ, промовчавши, звичайно, хто платив за цю співпрацю.

Про другу мету він не говорив, але до неї прагнув, коли у 2005-му запросив на 750-ліття Кенігсберга-Калінінграда представників Франції й Німеччини, але не Польщі й Литви, безпосередніх сусідів.
І, нарешті, третя мета — створення німецько-російського енергетичного кондомініуму у Європі. Останню мету він реалізовував, витиснувши з Сибіру американські та англійські концерни. Водночас Путін запросив німецьких підприємців до експлуатації сибірських нафтогазових родовищ. Німецькі інвестори і хотіли б, але бояться. Їх притягує ця земля обітована, але відштовхує самоуправство олігархів, відсутність правових гарантій, мафіозні структури держави і «брудні» гроші.
Німецька політична стратегія від часів Шредера передбачає, що економічні зв’язки приведуть до подальшої європеїзації Росії. Війна в Іраку, розкол Євросоюзу на дві протилежні групи у 2003 році, протистояння Німеччини й Франції зі Сполученими Штатами Джорджа Буша сприяли наближенню Москви і Берліна. Символом нового стратегічного партнерства стала балтійська труба і толерантність Берліна щодо авторитарної перебудови Росії, вибіркового ставлення до держав ЄС як до поганих і добрих.

Добрий німець любить Росію
Читач «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» доктор Ганс Фробезе із Бад-Гоннефа обурюється критикою Герхарда Шредера: «Ваша газета має бути вдячною Шредеру за підтримку будівництва газопроводу з Росії у Європу, завдяки якому навіть журналісти «ФАЦ» працюватимуть у теплі. А професор Карл Третнер із Берліна стурбовано зауважив: «Коли союзники погодились на повторне об’єднання Німеччини, великою несподіванкою була згода СРСР на членство Німеччини у НАТО. Проте цього західним політикам не вистачило. Таким чином, Польща, прибалтійські держави та інші стали членами НАТО. Потім, завдяки вступу України і Грузії, Альянс ще більше «пересунеться» на схід — до Центральної Азії, хоча російське населення розглядає НАТО, як загрозу. Яка держава терпітиме біля своїх кордонів військовий союз, до якого не належить? Розміщення американських ракет у Польщі призведе до виникнення джерела ризику і небезпеки. Потрібно рахуватись з військовою реакцією Росії, яка має за собою грузинський конфлікт. Ця небезпечна ситуація виникла тому, що не враховувались інтереси РФ, не зроблено належних зусиль, щоб включити Росію до європейського діалогу».
Якщо йдеться про газопровід, то Карл Третнер дотримується таких самих поглядів, як і Ганс Фробезе. Ми навели ці думки, бо вони добре відображають погляди багатьох німців. Про те, що аналогічно міркують деякі впливові німецькі політики, свідчать висловлювання міністра закордонних справ і кандидата СДПН на канцлера Франка-Вальтера Штайнмайєра. Егон Бар, ветеран СДПН і колись «архітектор» східної політики ФРН, нині може менше зважати на слова: він заявив, що війна в Грузії інспірувалась американцями, які підбурювали грузинів.
Політолог і публіцист, а також колишній маоїст Герд Коенен, аналізуючи у своїй книжці німецький «комплекс Росії», показує, які мрії, сподівання і страхи німці пов’язували з Росією у ХХ ст. — як лівиця, так і правиця. Союз із Росією був одним з німецьких снів про міць. Він стверджує, що «російський комплекс» німців уже не існує, його змінила нормальна, буденна, твереза політика.
Ще далі пішов Екхард фон Кледен. У книзі «Нема спеціального вагона до Москви» він виступає проти «холодної» війни і вважає, що співпраця з Росією є необхідною, але «вона має звільнитись від ілюзій та мрійництва», що німці можуть вести стосовно РФ власну національну політику. Жодна з держав ЄС не в змозі вести з Росією рівноправних відносин самостійно, натомість можуть мати такі відносини Євросоюз і США. Вони пропонують утворити при Європейській раді комісію з питань політики щодо Росії у складі Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Польщі й представника Європейської комісії. У цьому органі повинні врівноважуватись різні, навіть протилежні інтереси й досвід членів ЄС. Інтервенція Росії в Грузії, на думку Кледена, перекреслила попередню німецьку політику щодо Росії, яку для Герхарда Шредера колись запроектував Франк-Вальтер Штайнмайєр, а потім продовжував у великій коаліції з Ангелою Меркель.
Добре, щоб так і сталось, бо дотеперішня політика ЄС стосовно Росії негативно впливала на інтереси України.
Із використанням матеріалів закордонних медіа підготував

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• США ЗАХИЩАТИМУТЬ ІЗРАЇЛЬ
• СВІТ-2025

назад »»»