ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ГІГАНТ ІНТЕЛЕКТУ
Серед видатних українців XX ст., чиї здобутки — незаперечний внесок у світову наукову спадщину, однією з найяскравіших особистостей є академік Степан Тимошенко. Правда, переважну частину життя він провів за межами батьківщини. На історичному перехресті, коли епоха когось ламала, когось відторгала й нищила, сам зробив свій вибір.

Непросто навіть перерахувати всі наукові звання Степана Прокоповича. Він був членом багатьох академій: американської у Вашингтоні, італійської в Римі, французької у Парижі, польської у Варшаві, російської у Петербурзі, а також Американського філософського товариства в Нью-Йорку і Королівського товариства у Лондоні. Йому присуджено докторські звання Болонським університетом (Італія), Гластонським університетом (Англія), Загребським політехнікумом (Югославія), Лехайським і Мічиганським університетами (США), Мюнхенським вищим технічним інститутом (Німеччина), Туринським політехнікумом (Італія), Цюрихським вищим технічним інститутом (Швейцарія). За наукові праці в галузі механіки вчений удостоєний багатьох міжнародних престижних відзнак. Проте свій перший академічний титул Степан Прокопович здобув на батьківщині, ставши 1918 р. одним з академіків-засновників Української академії наук й очоливши згодом первісток нашої академічної науки — Інститут технічної механіки.
Закінчивши училище, талановитий юнак вступив одразу до двох петербурзьких вищих навчальних закладів: Інституту цивільних інженерів та Інституту шляхів. Перевагу віддав останньому. Розпочав наукову діяльність: досліджував властивості цементу та рейок у механічній лабораторії Шляхового інституту в Петербурзі. С. Тимошенко взявся до самостійного засвоєння основ математичної науки. Пізніше він писав: «Я не народився математиком. Тонкощі абстрактної математики мене не притягували. Проте математичні застосування в інженерних науках — це було саме те, що мене цікавило і до чого мене вабила природа».
У Петербурзі він познайомився з видатним ученим в галузі прикладної механіки професором В. Кирпичовим, відвідував його лекції та семінар. Саме спілкування з ним допомогло Степану Прокоповичу обрати напрям подальшої діяльності в науці.
У 1907 році Степан Прокопович захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад'юнкта прикладної механіки. Окремою книгою виходить його підручник з опору матеріалів, який став хрестоматійним для багатьох поколінь студентів, його перекладено багатьма мовами, за ним ще й нині навчаються майбутні інженери. Згодом Степан Тимошенко видав ще одну знамениту книгу — «Курс теорії пружності». Обидва підручника принесли йому всесвітню славу.
На початку 1911 року, коли С. Тимошенко був уже деканом інженерно-будівельного факультету, сталася подія, яка неабияк позначилася на його подальшому житті. Степан Прокопович демонстративно порушив наказ міністерства освіти щодо процентного набору євреїв, за що був звільнений з роботи. На знак протесту майже половина професорів залишила КПІ, підтримавши таким чином колегу. Жодний державний заклад (не тільки в Києві) не міг узяти на штатну роботу звільненого професора. Змушений переїхати до Петербурга, він влаштовується на суднобудівному заводі.
Наприкінці грудня 1917 року Степан Прокопович їде провідати сім'ю до Києва. Проте до Петербурга не повертається, оскільки йому запропонували посаду професора в Київському політехнічному інституті. Влітку 1918-го вчений бере активну участь у роботі комісії під керівництвом академіка В. Вернадського, яка розробляє проект створення Української академії наук. Запропонована ним програма фактично стала основою діяльності Інституту технічної механіки — першого академічного закладу в Україні, який й очолив академік УАН С. Тимошенко. Доводилося долати нечувані фінансові та кадрові труднощі. За цих умов директор не бачив перспектив для подальшого нормального розвитку науки. Та головне — йому були абсолютно чужі комуністичні ідеї. Він розумів, що не зможе взаємодіяти з новою системою.
У 1920 році С. Тимошенко залишає батьківщину. Спершу їде в Югославію, потім вирушає до США. Понад чотири десятиліття Степан Прокопович займається тут наукою, викладає, працює науковим консультантом великої компанії «Вестингауз», заводи якої розміщені в Пітсбурзі.
Хоча, на думку С. Тимошенка, наукові школи з математики й основних технічних дисциплін в Україні та Росії були на вищому, порівняно з американськими, рівні, зв'язок науки і техніки налагоджувався в США успішніше, ніж у Європі.
Згодом С. Тимошенко прийняв пропозицію очолити новостворену кафедру механіки в Мічиганському університеті. Значну роль у розвитку цієї науки в Америці відіграла Літня школа механіки при університеті, яку організував Степан Прокопович. Він читав тут спеціальні курси лекцій з теорії вібрації, опору матеріалів. А 1936 року вченого запросили до Стенфордського університету. За безпосередньої участі С. Тимошенка була організована секція механіки при Американському товаристві інженерів-механіків, почав виходити журнал «Прикладна механіка», що досі розповсюджується не тільки в Америці, а й у Європі, є одним з найавторитетніших видань.
Стенфордський університет назвав ім'ям Тимошенка нову лабораторію інженерної механіки. Упродовж свого багаторічного наукового життя Степан Прокопович підтримував тісний зв'язок з провідними науковими центрами Європи, був постійним учасником міжнародних конгресів та інших форумів з проблем механіки.
1964 року С. Тимошенко остаточно оселяється в Німеччині, в сім'ї дочки. Він не припиняє активної наукової діяльності. Та коли при Стенфордському університеті проходив XII міжнародний конгрес з теоретичної та прикладної механіки, вчений не зміг на нього поїхати — йому минув уже 90-й рік. Відкриваючи конгрес, його голова зазначив, що до професора Тимошенка справжньої механіки в США не було. Наочним свідченням видатних заслуг Степана Прокоповича перед світовою наукою стала виставка на конгресі його нагород, почесних дипломів, різних свідоцтв і відзнак у спеціально заснованій Стенфордським університетом аудиторії імені нашого земляка.
С. Тимошенко помер 29 травня 1972-го на 94-му році життя. Урну з прахом перевезли в Каліфорнію, в Пало-Альто, де була похована дружина Степана Прокоповича.
За період перебування в еміграції С. Тимошенко двічі приїздив в Україну і Росію (1958, 1967). Проте ідеологічна завіса, якою відгородився від світу Радянський Союз, невдовзі перетнула всі шляхи додому.
За кордоном про Степана Тимошенка написано багато книг, знято фільм. Встановлено меморіальні дошки в Києві на будинку, де він жив до еміграції, у Київському політехнічному інституті, у Ромнах (Сумська область), на будинку колишнього реального училища. Президія Національної академії наук України ухвалила рішення про надання Інституту механіки, організатором і першим директором якого був С. Тимошенко, його імені. У некролозі, надрукованому в «Известиях АН СССР», читаємо: «...С.П. Тимошенко був людиною абсолютно виняткового інженерного чуття... Така постать... могла з'явитися тільки в умовах потужної інженерної школи в галузі будівельної механіки, яка сформувалася в Росії в другій половині XIX і на початку XX ст.». Одним з найвизначніших центрів цієї школи був Київ. Хоча найбільшим у творчому житті С. Тимошенка був американський період, він завжди, коли говорив «у нас», мав на увазі, за його власним визнанням, свою батьківщину.
У ці дні, коли відзначається 90-річчя від часу утворення НАНУ, особливо доречно віддати шану пам'яті одному з її фундаторів, що своїм інтелектом прославив Україну на весь світ.

Олена РОЖНЯТОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ВІДКРИТТЯ ЗРОБЛЕНЕ В ГЕРБАРІЇ...
• ГОЛУБУВАТЕ ОСВІТЛЕННЯ ЗАПОБІГАЄ ВТОМІ
• У КИЄВІ, НА ПОДОЛІ...

назад »»»