ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
ЛЕОНІД СУХОРУКОВ:«ЗАВЖДИ ДОБРЕ ГОВОРИТИ, ЩО ДУМАЄШ, ЯКЩО ВМІЄШ ДУМАТИ, ЩО ГОВОРИШ»
Укотре з превеликим подивом вигукуєш: «До чого ж світ чарівно влаштований!». Найнесповідимішим чином ти знаходиш у морському піску алмазну піщинку, а в стозі сіна — золоту голку. Ще в сімдесятих я звернув увагу на ім'я іскрометного незнайомця Леоніда Сухорукова — його публікаціями рясніли «Літературна газета», «Перець», «Крокодил».

Я з цікавістю розглядав його алмазні «рукотворні» піщинки — афоризми. І раптом — о диво! — зустрічаю їхнього автора на міжнародному етнографічному історико-культурному фестивалі «Хортиця єднає Україну». Цьому не перешкодило навіть те, що Леонід Сухоруков давно живе у Великій Британії, про що я, до речі, не здогадувався. Перетворився він у вишуканого англійського денді з манерами аристократа, але усміхався по-нашенському, по-українському: м'яко, делікатно, то журливо, то з козацькою безшабашністю.
Справою життя Леоніда Сухорукова стало нести у світ знання й істини: з одного боку, він віце-президент британської освітньої компанії «Віндзор Едьюкейшн», з іншого — людина-афоризм, яка складає «романи в один рядок». Донині з-під його пера випурхнули десятки тисяч міні-романів, що вражають гармонією стислості, ємності й самодостатності. Щедрість Сухорукова не знає меж, його перлинами користується безліч видань (часто по-піратському, анонімно), в Інтернеті легіони сайтів прикрашають свої сторінки творами короля афористів Леоніда С. Сухорукова.
Його книжки на Батьківщині давно стали бібліографічною рідкістю, а на Заході він першим із письменників колишнього СРСР видав книгу авторських афоризмів англійською мовою «All About Everything» («Усе про Все»). Нині Леонід Семенович працює відразу над трьома книгами афоризмів: російсько-англійською, російською і українською мовами, які йому замовили в Україні й Росії.
Завдяки характеру і професійній діяльності він категорично не відривається від Батьківщини, яку не тільки постійно розглядає крізь збільшувальне скло своїх афоризмів, а й збагачує фахівцями, котрі здобувають освіту на туманному Альбіоні. Маестро мудрої стислості активно бере участь в інтелектуальному й культурному житті України словом і справою (фестиваль на Хортиці теж був прикрашений блиском його таланту).
За духовну, гуманітарну і культосвітню діяльність Леонід Сухоруков нагороджений орденами «Святого князя Володимира», «Преподобного Нестора Літописця», «Преподобного Іллі Муромця», які вручив йому Митрополит Київський і всея України, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Володимир.
Сухоруков також почесний генерал міжнародної громадської організації «Козацтво Запорізьке». Представник Верховного отамана у Великій Британії. Відзначений орденами «Козацької Слави» 1-го і 2-го ступенів.
— Леоніде Семеновичу, почнемо з невеликого огляду Вашої біографії.
— Я народився 2 січня 1945-го в Харкові під час Великої Вітчизняної війни. Пішов у школу відразу до третього класу. У десять років написав свій перший афоризм: «Допоки живий, я вірю в безсмертя!»
У 1967-му закінчив Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка (факультет іноземних мов). П'ять років викладав у ньому, водночас працював перекладачем в «Інтуристі». У 1972–1986 роках займався науковою діяльністю в Інституті кібернетики АН УРСР. Паралельно писав афоризми і музику для кіно, театру і телебачення. Був ведучим і організатором дискотеки «Диски! Диски! Диски!» — першої в СРСР (1973 рік, міжнародний молодіжний центр «Супутник» у Сочі). Незабаром після цього з'явився всесвітньо популярний музичний стиль «диско». У 1977-му організував перший диско-клуб в Україні «Веселка» — у Києві на Печерську, а за кілька місяців був серед тих, хто створив першу теледископрограму «П'ять хвилин на роздуми», котру потім випускав як музичний редактор і композитор. Кожен її випуск починався і закінчувався моїми мелодіями. У програмі записувалися зірки естради — Софія Ротару, ансамбль «Машина часу», Юрій Антонов, Алла Пугачова... У 1976 році брав участь у створенні художнього фільму «Така вона, гра» про київське «Динамо» і Валерія Лобановського.
У 1985-му став лауреатом українського журналу «Перець», а роком пізніше під впливом активної творчої й літературної діяльності відмовився від завершення дисертації і перейшов на журналістську роботу до цього журналу.
Згодом мене запросили у журнал «Крокодил» кореспондентом по Україні. 1987 року у видавництві «Радянський письменник» вийшла моя книга авторських афоризмів «Наодинці з думками» (1000 афоризмів). Це був перший експеримент за радянських часів, коли солідне державне видавництво ризикнуло випустити не збірник класичних афоризмів, а окрему книжку сучасного автора. У 1989 році зі Ставрополя мені зателефонував директор крайового видавництва Іван Дзюбенко (до речі, виходець з України) і сказав, що він мій давній шанувальник і хотів би видати мою книжку. Через три місяці я вислав рукопис. Так з'явились «Лаконічні замальовки» (2000 афоризмів). У ній, до речі, був жарт: «Умів широко заплющувати на все очі», а в 1999-му вийшов американсько-англійський фільм Стейнлі Кубрика «Широко заплющені очі».
Перед розпадом Радянського Союзу до Москви приїхав всесвітньо відомий письменник-сатирик, карикатурист, доктор Джеймс Борен, тодішній кандидат у президенти США. Він зателефонував до «Крокодила» з побажанням зустрітися зі співробітниками редакції, але в той час було не прийнято йти на подібні закордонні контакти без дозволу ідеологічних органів. Однак редакція зважилася на цей крок. Доктор Борен приїхав, і на цій зустрічі ми обговорили чимало цікавих питань, вирішили організувати перший офіційний обмін між сатириками США і Радянського Союзу. Мені випала висока честь презентувати Україну.
У Сполучених Штатах я побачив усі їхні реальні плюси і мінуси. Після відвідування університетів і шкіл замислився над можливістю широкого впровадження міжнародної освіти в Україні. У 1993 році одним із перших у пострадянському просторі заснував Освітній центр з навчання українських студентів за кордоном. У 1998-му був запрошений до британської освітньої компанії «Віндзор Едьюкейшн». Нині є її віце-президентом, курирую навчання студентів зі Східної й Центральної Європи у Великій Британії й у десятках інших країн світу.
— Як щодо творчості?
— Після шести років наполегливої праці в 2005 році вийшла моя нова книга афоризмів, але англійською мовою — «All About Everything» («Усе про Все»). Це перша публікація авторських афоризмів на Заході представником пострадянського простору. 9 грудня 2005-го відбулася презентація цієї книги в посольстві України в Лондоні. За протоколом вона мала відбуватися з 17.00 до 19.00 години, а тривала за десяту вечора. Цей пам'ятний вечір ушанували своєю присутністю чимало знаних людей, загалом вийшов форум-концерт друзів-однодумців. Усі збори від книги на її презентації я передав до дитячого Чорнобильського фонду. Друга презентація відбулася у знаменитому палаці торгівлі «Херодз», туди мене запросив його власник пан Мохамед аль Фаєд, він особисто представив мою книгу, приділив максимальну увагу і пошану.
— Нині Ви пишете рідною мовою чи англійською?
— Афоризми приходять і російською, і українською, і англійською мовами. Іноді я їх перехресно перекладаю. Природно, при цьому важливі носії мови, бажано інтелектуали, з якими можна обговорити семантичні нюанси і, відповідно, дібрати правильний аналог для точнішої передачі афористичного змісту, тобто бути максимально зрозумілим і англійцям, і українцям, і росіянам. Наведу афоризм «Гумор — це дар влучати в яблучко. Сатира — мистецтво за нього брати» як типовий приклад літературного перекладу на англійську: «Humor hits the bull's eye, satire goes for the throat», вийшло щось на кшталт «гумор потрапляє в око бикові, а сатира бере за горло». Цей аналог зрозуміліший англійцям, бо пов'язаний з їхньою історією, фольклором, поетостійкими ідіомами. Звичайно, переклад афоризму — справа складна, недаремно я над книгою працював шість років. Тепер готую три книжки: російською і англійською мовами (замовили москвичі); і окремо російською й українською (замовили в Україні).
— У рідній країні Ви, по суті, вже іноземець, бачите частіше глянсовий бік її життя. Ми, що живемо тут постійно, налаштовані песимістично, багато з того, що відбувається у політиці, економіці України, сприймаємо як відвертий маразм. Які у Вас виникають враження?
— «Лицом к лицу лица не увидать, большое видится на расстоянии»,— написав Сергій Єсенін. Мені прикро, що колиска Київської Русі, багата своїми коренями — історією, культурою тощо, перебуває в такому дивному стані: напіввисить, напівстоїть, напівлежить, поділена на схід і захід. Та наша ненька-Україна здатна годувати всю Європу, і при цьому казково багатіти,— якби тільки була в руках мудрих патріотів! Нині в ній відбувається тупий «бєспрєдєл» переділу територій. Колись я написав: «І велика політика — азартна гра в карти, але географічні». Це означає, що люди ніби щось другорядне, а території — головне багатство, їх можна експлуатувати, перетворювати на нові ринки збуту. На це безпардонно націлені ті, хто мають великі гроші й владу. Україну, як торт, розхапують на ласі шматочки, її роздирають політики-олігархи різних забарвлень. Я боюсь найстрашнішого — поділу України на східну і західну. Розділяй і пануй!.. Усі політичні інтриги будуються або на національних, або на релігійних питаннях (плюс ще якісь «кореневі» проблеми). «Одним релігія лікує душу, іншим серйозно калічить голову». Це відбиває істину, бо справді релігійна людина творитиме лише добро, а безбожники, що зіштовхують національності,— це злочинці, котрі набивають кишені за рахунок розбрату народу. Я всіма силами намагаюся робити добро українцям, усім людям незалежно від їхньої національності й віросповідання.
Мені боляче дивитися на прекрасну Україну. Скільки ще потрібно часу нашій Неньці, щоб народити і виростити щирого Хазяїна-патріота своєї землі, котрий міг би, як Шарль де Голль піднести її не тільки до рівня процвітаючої Франції, а й зробити європейською житницею? У мене є афоризм: «Схоже, що Україні легше зробити з себе другу Європу, ніж Європі захотіти зробити з України другу Францію». Європі вигідніше мати Україну як ринок збуту, а не нового конкурента на ринку. Гадаю, це — головна проблема теперішньої України. А політики лукавлять, хоча «Небезпечно бити себе в груди, якщо за пазухою камінь», одні закликають йти в Європу, інші — зближатися з Росією, а насправді відбувається спроба переділу території... Росія — невідворотний сусід, на це треба не тільки зважати, а й поважати його. І суверенітет свій берегти. Адекватність має виявлятися також стосовно іншого сусіда — Європи і заокеанських партнерів. Тут не повинно бути жодного протистояння. Ті, хто нагорі, не постраждають: хтось збагатиться, а хтось змінить крісло. Тяжкий хрест протистоянь на своїх плечах несе завжди народ. Розколювати легше, ніж консолідувати. Для того й існує дипломатія, щоб зберегти свою країну. Якщо ж та дипломатія продажна, вона розвалить країну на частини і дробитиме, дробитиме, як колись процвітаючу Югославію...
— На тлі глобального опопсіння, нівелювання, приниження мистецтва й культури афористика сприймається як щось елітарне, ковток свіжого повітря...
— Із незрозумілих для мене причин на Заході афористика, на жаль, перебуває в недостатньо активному стані. У Росії, Україні багато хто намагається писати, але далеко не у всіх це добре виходить. Я розумію чому. По собі знаю, що можу багато продукувати, але маленька частка гідна оприлюднення — те, що надходить, як кажуть, з неба, приймається часто перекручено, не в чистому вигляді. Мистецтво афористики полягає у певному сенсі в тому, щоб відрізняти готовий продукт від сирого. Коли читаєш сирий продукт, стає боляче, що автор не зумів побачити це самостійно. У мене теж чимало сирих афоризмів проскочило в Інтернет, це буває з кожною творчою людиною. Проте в історії залишається справжнє мистецтво, тому що воно фільтрується поколіннями для поколінь. Афоризм провокує думки, допомагає замислитися, але я спостерігаю, що меншає охочих думати, що дедалі більше тих, хто прагне тупо заробляти, прилаштуватися... Своєю творчістю намагаюсь пробудити в людині Людину з великої літери. Щоб кожен із нас думав про те, як зробити так, аби жилося краще не тільки йому особисто, а й усій святій і неподільній Землі Українській. Хочу повторити, що Україна з надією чекає багатого і самодостатнього Патріота-хазяїна.
— Що є підґрунтям Вашого прагнення писати афоризми?
— Творчий процес — найвище задоволення, яке здатна відчути людина естетично і духовно. Творчість — стрижень світу, все задля нього. Я припускаю, що в кожної живої істоти є своя форма контакту з цивілізацією і Всесвітом, афоризми — одна з яскраво виражених моїх форм контакту зі світом й людьми — із сучасниками і нащадками. Якщо мої афоризми хоч у чомусь допоможуть моїй улюбленій країні, планеті, я вважатиму свою місію на землі виконаною, я знайшов свою мову, використовую її, висловлюю те, що хочу. Втім, жодна людина, котра творить, до кінця не висловлюється... Приходить час — і нота обривається.
— На сайті Барака Обами, нинішнього претендента у президенти США, я бачив Ваш афоризм англійською. Перекладіть його на українську.
— «Гроші — це зло, чим їх менше, тим воно більше бере». Не сумніваюся, що шановний Барак Обама міркує з приводу цієї думки також сатирично. Хоча «Деньги нужны всем. Одним, чтобы выжить, другим, чтобы выжать» (як бачимо, не всі афоризми можна перекласти через гру слів), або: «Одна справа добро робити, інша — його ділити». У нас проблема з поділом добра, а не з його творенням.
Деякі люди використовують мої афоризми в листуванні, іноді в конфліктному, пишуть: от ти такий-сякий, це, напевно, про тебе написав Леонід Сухоруков (і вживають мій афоризм проти іншої людини). Однак я пишу не для того, щоб мої дотепи вживалися проти когось, афоризм — це і розвага, і допомога в усвідомленні істини, тому що концентрована істина краще усвідомлюється, ніж розпилена. Афоризм — це згусток матерії-енергії, який передає певні стани (ситуації) нашого життя. Чим точніше передає, тим люди краще розуміють джерела, корені того афоризму, і, відповідно, краще метикують, як вирішувати свої проблеми, виправляти помилки, причому мирно. Я за те, щоб менше боролися, а більше мирно творили. Дипломатія для того й існує, щоб іти винятково своїм мирним шляхом. А «Наддипломатія — це йти по лезу бритви, якою у цей момент голишся».
На прощання з читачами хочу нагадати, що стислість — це сестра не тільки таланту, а й милосердя. І бажаю: хай кожен поворот нашої долі завжди буде зигзагом удачі!

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»