ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
ОБІЙДЕТЬСЯ БЕЗ ЗОЛОТОГО МОНУМЕНТА...
На запитання кореспондента «Демократичної України» відповідає директор Національного інституту раку (НІР), заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Ігор Щепотін.

Чого не врахували футурологи
— Люди старшого віку прожили своє життя, пам’ятаючи прогноз футурологів середини минулого століття про те, що десь на зламі тисячоліть проблема раку в світі буде закрита. А вдячне людство спорудить золотий пам’ятник головному творцеві цієї перемоги. І ось ХХІ століття набирає обертів, а хепі-енд цієї історії досі не настав...
— Я переконаний, що ніколи цей золотий монумент не встановлять. І не тому, що проблема раку нерозв’язувана. Що таке рак? Існує медичне розуміння цього терміну, його уявлення в людей. Говорячи про рак, мають на увазі злоякісні новоутворення. А їх у людини понад двісті. Все це різні захворювання — за причинами виникнення, розвитком, лікуванням. Ось чому об’єднання всіх злоякісних новоутворень в одне поняття, розмова про проблему раку загалом — це те саме, що зібрати всі захворювання, відомі нам як інфекційні, і запитувати: як боротися з інфекційним недугом? Маючи на меті туберкульоз, чуму, віспу, гепатит, грип — цілком різні захворювання. Коли мовити конкретніше, то вже тепер проблема зцілення від деяких онкозахворювань принципово вирішена — досягнуто практично стовідсоткового видужання. Тобто можна сказати, що медицина гарантує сприятливий результат, незалежно навіть від стадії недуги. Ще в багатьох випадках при злоякісних новоутвореннях медики здатні запроваджувати ефективні профілактичні засоби. Так, новонароджених дівчаток прищеплюють спеціальною вакциною, котра запобігає розвиткові в майбутньому раку шийки матки. Пояснення просте: ми знаємо, що є збудником цього захворювання. Принагідно скажу, що щеплення є перспективним напрямом в онкології як попереджувальний засіб при деяких формах раку. Адже чимало різновидів цього захворювання мають інфекційну природу. Наприклад, виникнення розповсюдженого раку шлунка спричиняє бактерія.
Отже, знання про рак, причини його походження, лікування істотно прогресують навіть за той час, який я працюю в онкології, а це близько чверть століття. Коли буде поставлено крапку в кінцевому підсумку, точно сказати важко. Сподіваюсь, це станеться ще протягом мого життя. Однак абсолютно впевнений, що проблема раку буде розв’язана значно раніше, ніж, скажімо, проблема грипу.
— Нова «візитна картка» інституту, яким Ви керуєте, без будь-яких ефемізмів, прямим текстом сповіщає предмет свого інтересу. Наскільки це співзвучно для нашого менталітету, традицій?
— Коли зайшла мова про те, щоб наша установа називалася Національним інститутом раку, то ті, хто стояли біля витоків його реорганізації (один із них сидить перед вами), думали насамперед про чітке визначення профілю діяльності. Годі вже невиправданих недомовок, інсинуацій навколо цього захворювання. Це нагадує поводження страуса, коли той відчуває небезпеку...
Як наслідок, людину карають двічі: по-перше, Всевишній — у хворого виникла злоякісна пухлина; по-друге, родичі — з міркувань збереження його психологічного самопочуття вони позбавляють близьку людину спеціалізованого лікування. Переконаний: з таким станом речей у нашому суспільстві слід закінчувати. Звісно, я не прихильник того, щоб кожному, в кого виявили онкозахворювання, прямо в лоб казати: «У вас рак, помрете через два місяці». Передовсім тому, що це неправда.
Підсумую сказане. Завдання моє персональне і всього нашого інституту — розвінчувати негативний імідж захворювання. Надто для багатьох рак звучить немов вирок, синонім смерті. А це не так! Навіть в Україні, де ситуація з онкологічними захворюваннями не найкраща, 50 відсотків загального числа тих, хто занедужав на рак, виліковуються (в Європі таких 75%).
Моя мета — довести до свідомості людей чітку інформацію. Рак — це така ж хвороба, як і вся решта. Безперечно, вона загрожує здоров’ю. Але існує чимало захворювань насправді невиліковних. Це, скажімо, хвороба Альцгеймера, що супроводжується прогресуючою втратою інтелекту. Серед багатьох інших — розсіяний склероз, дитячий церебральний параліч... Однак захворювання на рак єдине викликає панічний страх у населення.
На ділі ж виявлення раку на першій і другій стадіях практично будь-якої локалізації повністю виліковуються. До того ж, не за допомогою методів, котрі так лякають людей. Маю на увазі хімічну та променеву терапію. Вони зазвичай застосовуються на пізніх стадіях...
Зрештою, Національний інститут раку — це не українське «ноу-хау». Так він називається в Європі, Сполучених Штатах. Важливо, що заснування таких установ у світі супроводжується незаперечним поліпшенням онкологічної ситуації. Наприклад, ФРН за сім років діяльності НІР вийшла на передові рубежі у світі в цій галузі, там найвищий відсоток одужування, найкращі результати виявлення початкових стадій.
На мій погляд, реорганізація головного онкологічного центру в нашій державі цілком виправдана, відповідає світовому досвіду. За короткий час кількість хворих у нашій клініці зросла, число відвідувань поліклініки теж, суттєво побільшало тих, хто бажає сюди потрапити на лікування.
Хочу закликати всіх: давайте навчимося вирішувати кожен свою долю! Розумію, коли людина дізнається, що у неї злоякісне новоутворення, це потужний стрес. Проте гору має брати впевненість хворого в тому, що він потрапив до установи, де працюють спеціалісти високого класу, здатні насправді йому допомогти в боротьбі за життя.

Справна цифра і відомча медицина
— Змінилося також підпорядкування вашої установи. Замість Академії медичних наук у титулі читаємо: Міністерство охорони здоров’я. Прошу Вашого коментаря.
— Чому МОЗ? Це — вищий орган виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Він визначає основні завдання перед інститутом у комплексі. Це не тільки лікування, дослідна робота. Наша установа відповідає за стан онкологічної допомоги в державі. Починаючи з профілактики, діагностики, включаючи лікування, реабілітацію — увесь спектр проблем нашої галузі. Має бути вибудована чітка вертикаль, усі онкологічні установи країни повинні діяти за певними правилами, стандартами, одне одного контролювати. Справу маємо налагодити так, щоб допомога хворому не відрізнялася, для прикладу, в Києві та Маріуполі. Поки що (апріорі це кожен скаже) це не так.
Мною, спираючись на досвід тривалої роботи в США, розроблено стандарти діагностики і лікування онкохворих. Вони затверджені наказом МОЗ, виконання їх обов’язкове для всіх. Цієї осені почнемо відстежувати, як вони виконуються на місцях.
Що таке Національний інститут раку? Згідно зі статутом, це головна лікувально-профілактична та наукова установа держави. Як директор, я перебуваю в активній фазі пошуку партнерів у протираковій боротьбі. І ми таких знаходимо. У мене відбулася плідна зустріч із президентом Національної академії наук Борисом Патоном. Домовилися про те, як її творчий потенціал зав’язати і на онкопроблематиці. Вивчаємо, зокрема, напрацювання дослідних установ технічного профілю з тим, щоб їхні здобутки адаптувати і застосувати в діагностиці, лікуванні злоякісних новоутворень. Провели ділову зустріч із директором Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Кавецького НАНУ академіком Василем Чехуном. А з «перетягуванням ковдри» в бік Міністерства охорони здоров’я чи Академії медичних наук пора закінчувати — сім років пожинаємо плоди нерозумного рішення. Поки в країні не буде створено єдиний медичний простір, коли всі працівники галузі розумітимуть, чим вони займаються, рівень медичної допомоги населенню зберігатиме статус-кво.
— Не обійшов медичну галузь найгірший діагноз — хронічна фінансова недостатність. Онкологія, мабуть, не виняток. Яким, на Ваш погляд, є вихід із цієї скрути?
— У 2000 році, коли уряд очолював Віктор Ющенко, в Україні ухвалили бюджет, у якому на охорону здоров’я вперше сума досягла чотирьох мільярдів гривень. А торік ця стаття витрат становила вже 31,5 мільярда. Яка держава може похвалитися такою динамікою зростання асигнувань на охорону здоров’я? Однак чомусь, за великим рахунком, ніхто не відчуває цього. У чому ж річ, запитую себе. Виявляється, МОЗ контролює лише 25 відсотків усієї суми асигнувань. А решта? Міністерство оборони витрачає на потреби власної сфери охорони здоров’я більше коштів, ніж на закупівлю озброєння. МВС має свою медичну службу, залізниця — свою, водники, будівельники — аналогічно. Це все бюджетні організації. І, як платник податків, я, купуючи, скажімо, залізничний квиток, вкладаю свої гроші в їхній бюджет. Чому названі відомства утримують нашим спільним коштом персональні медичні служби? Як наслідок, медицина роз’єднана, бюджет розпорошено. Чи можна в умовах, що склалися, чекати змін на краще в охороні здоров’я? Природно, ні. Для того щоб це сталося, слід усе, як кажуть, розставити по місцях. Існує МОЗ, котрий розуміє потреби країни і керує процесом.
Хоч ми ще і не завершили остаточно своє реформування, Національний інститут раку існує. Створення концепції діяльності НІР, вибудова вертикалі онкослужби, опрацювання стандартів надання допомоги дає змогу, крім усього іншого, відсторонити шарлатанів від медицини, що паразитують на людському горі.

У бюрократичних жорнах
— Яких ще організаційних засад потребує онкологічна галузь для свого розвитку?
— Має запрацювати національна програма «Онкологія». Я її називаю багатостраждальною, бо вже два роки вона через політичну нестабільність у державі крутиться в бюрократичних жорнах. Звідси і фінансування галузі залишається на рівні минулих літ. Тим часом програма, про яку йдеться,— серйозний доробок вітчизняних онкологів. Вона має широкий діапазон, починаючи з первинної й вторинної профілактики, ранньої діагностики, включає роботу із засобами масової інформації з роз’яснення громадянам того, як проводити самообстеження, виявлення, профілактику й чимало іншого.
Дехто зі знавців пропонував асигнувати на потреби онкології певну суму з тим, щоб ми під неї розписали план дії. Я категорично заперечував проти такого підходу, бо створювалася ілюзія того, що у нас існує програма боротьби з онкологічними захворюваннями, котра стовідсотково фінансується. Отже, розроблено реалістичну програму. Тепер міністерства — фінансів, економіки говорять: бюджет не в змозі виділити кошти в обсязі, що ви просите (хоч це реальні потреби). Маючи стандарти лікування, ми точно знаємо, які захворювання як зцілювати, легко прораховуємо вартість. Крім того, існує так званий канцорегістр. З нього випливає, в якому регіоні держави скільки, з точністю до одиниці, хворих на певну недугу, яку застосовано терапію, медикаменти, кількість лікувальних курсів... Тож неважко розрахувати, скільки конкретно коштів потрібно для Луганська, скільки для Києва.
Програма «Онкологія» — вперше за весь час існування держпрограм у галузі медицини — повинна набрати сили закону. В цьому і плюси, і мінуси. Про негатив я вже говорив — два роки не можемо її пробити через владні інстанції... Плюси очевидні: коли матимемо програму боротьби з онкозахворюваннями у ранзі закону, то не потрібно буде нікого переконувати, що необхідно чинити саме так, а не інакше. Це найголовніше, але недостатнє в організаційному аспекті. Маю на увазі національну стратегію. Щоб реально змінити ситуацію на краще, самих намірів мало. Яким буде спосіб дії? Маємо прорахувати крок за кроком. Другий крок може бути здійснено тільки після того, як виконаємо перший... Накреслено чітку послідовність дій по всіх напрямах.
І це ще не все. Потрібний закон про онкослужбу, аби чітко визначити в онкологічному сенсі обов’язки держави перед населенням, обов’язки останнього. Належить розписати, що, згідно із законом, бере на себе держава, що не бере; які права онкохворих тощо. Закон, про який ідеться,— завершальна ланка системи. Інакше, що виходить? Уявімо ситуацію, що до суду звернеться хворий на рак із позовом на державу за те, що вона його не поінформувала, яким чином він може вберегтися від цього нещастя... Або не застерегла від екологічних небезпек... Не пояснила, як виявити це захворювання на ранніх стадіях. Коли подібне звернення з’явиться, то я не впевнений, хто виграє такий суд, адже постановка питання логічна.
Сучасне лікування злоякісних новоутворень буває надзвичайно дорогим. Тим важливіше наперед визначити стандарт лікування, гарантований державою. Певен, це не по-людському, коли країна кидає своїх поранених на житейському полі «бою». Так не повинно бути!
— Чи можна говорити в практичній площині про залучення вже тепер у розвиток онкології приватного капіталу?
— Я це бачу реально. Ще років п’ять тому було відсутнє навіть нормальне сприйняття в суспільстві таких вчинків. Це оптимістичний знак — багаті люди починають серйозно думати про те, що основне їхнє інвестування повинно бути в охорону здоров’я. Це показник того, що вони найперше заінтересовані в тому, щоб населення країни, в якій вони тримають бізнес, було здоровим. Отже, розуміють, що основні інвестиції мусять бути саме в це. І внесок повертатиметься життями врятованих людей. На цьому й стоїть Національний інститут раку. Тепер необхідно створити зрозумілі, чесні правила поведінки і неухильно їх дотримуватися. Щоб постійно не питати один в одного, куди поділися гроші?
Попри все є, на щастя, надихаючі приклади. Скажімо, Ринат Ахметов інвестував 40 мільйонів доларів на придбання спеціального устаткування. (Для порівняння: держава передбачає 25 млн гривень). Фонд Віктора Пінчука, організувавши виступ у Києві Пола Маккартні, істотно допоміг дитячому відділенню нашого інституту. Логічно, що спонсори вимагають докладного звіту витрачання одержаних від них коштів.
Отже, підсумовуючи, можна стверджувати, що боротьба з раком буде успішною за умов чіткої стратегії, запровадження новітніх технологій та підтримки держави.

Інтерв’ю провів Юрій САВЧУК
також у паперовій версії читайте:

назад »»»