ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ХЛІБ І В АФРИЦІ ХЛІБ

Нещодавно експерти Світового банку оголосили, що впродовж останніх десятиріч світова продовольча політика була хибною. Країни, які не володіють ефективними аграрними технологіями і не в змозі забезпечити своїх жителів харчами, мали споживати продукти харчування, вироблені в державах, котрі запровадили новітні технології. В результаті такого перекосу (до цього висновку долучились і експерти ООН) у світі є ризик виникнення кризи голоду. Нинішнього року понад 100 млн людей потерпають від нестачі харчів. До того ж, продукти харчування стали вагомою складовою інфляційного кошика (в середньому у світі вона сягає 26%, у Туреччині — 28,5, у Арабських Еміратах — 14,5%).

Деякі експерти стверджують, що явище подорожчання і нестачі харчів є тимчасовим. Високий попит і високі ціни спонукатимуть світове сільське господарство до нарощування обсягів виробництва продукції. Інші вважають, що навіть за такої ситуації воно не здатне забезпечити зростаючий попит на харчі, й ціни на них надалі підвищуватимуться.

Світові апетити зростають
Згідно з даними міністерства сільського господарства США, у 2006–2007 маркетинговому році у світі було вироблено 2 млрд 4 млн т зернових. При цьому світова торгівля становила 258 млн т, світові залишки на кінець маркетингового року — 341 млн т. А у 2007–2008 р. світове виробництво зерна зросло на 110 млн т — до 2 млрд 114 млн т, світова торгівля на 5 млн т — до 263 млн т, залишки — 339 млн т, тобто зменшились на 2 млн т порівняно з попереднім періодом, незважаючи на те, що світове виробництво збільшилось.
Міністерство сільського господарства США прогнозує, що у 2008–2009 році виробництво зерна повагомішає на 50 млн т — до 2 млрд 164 мн т, світова торгівля при цьому зможе збільшитись на 1 млн т — до 264 млн т, світові залишки зростуть лише на 5 млн т — до 344 млн т, або на 3 млн т більше порівняно з минулим періодом. Світове виробництво пшениці очікується на рівні 662 млн т. Основними гравцями на зерновому полі, як і раніше, залишаються держави ЄС, Сполучені Штати, Росія, Канада, Україна та Казахстан. Цьогоріч Україна, Росія та США суттєво додадуть у виробництві зернових, тоді як холодна погода у Канаді та нестача вологи у Сирії дещо зменшать їхній внесок у світові засіки.
Як відомо, впродовж останніх трьох років ціни на зерно суттєво зростали, зокрема на пшеницю на 152%, кукурудза подорожчала на 146%, ячмінь на 140%. Експерти Світового банку прогнозують, що зростання цін на сільськогосподарську продукцію не припинятиметься як мінімум до 2015 року. Цьогоріч пшениця може подорожчати на 103–127%, кукурудза — на 119–142%, її недобір очікується у США (близько 10 млн т), тож кормовим замінником стане ячмінь, і ціни на нього підскочать на 143–169%. За рис доведеться сплатити на 92% більше, за цукор на 85%, за соняшникову олію на 27%, за соєву — на 19%.
У деяких країнах вирощування сільгосппродукції ускладнюється нестачею води. Приміром, у Саудівській Аравії через це цілковито припинили вирощувати пшеницю. Щороку запаси води там зменшуються на 3–7%. Тож країна змушена буде збільшити закупівлю харчів на світових ринках. Її купівельна спроможність висока завдяки запасам нафти. Аграрний фонд становить близько 300 млрд дол.
Аналітики ООН зазначають, що такого вселенського подорожчання продукції не було у світі з 1960 р. П'ять років тому почали додавати у ціні метал, нафта і газ. 2005 року підскочили ціни на харчі. Цей феномен пояснюють тим, що населення планети зростає, у 2050 році воно сягне 9,2 млрд (у 2000 р. було 6,1 млрд).
Ще швидше зростають доходи людей, тож змінюються їхні апетити. Якщо на початку 1980-х дорослий китаєць за рік з'їдав близько 20 кг м'яса, то нині споживає на 150% більше. Щоб виробити 100 кг м'яса, треба 700 кг зернових, значить треба більше їх вирощувати, аби задовольнити потреби тих, хто здатний купити більше харчів.

Їсти чи їздити?
У 1970–1980 роках обсяги виробництва сільськогосподарської продукції нарощувалися швидкими й ефективними темпами у європейських країнах і США. Тому очікувати, що нині ті держави суттєво збільшуватимуть сільгосптемпи не варто. У багатьох країнах, особливо там, де відбулись революційні зміни, чимало земель сільгосппризначення використовуються для інших цілей, приміром, для індустріальної забудови. До того ж, планету уразила урбанізація, все більше людей переїжджають до міст. Як не дивно, городяни споживають більше м'яса та молока, ніж селяни. Тож для задоволення їхніх потреб треба більше вирощувати зернових.
Упродовж останніх десяти років чимало сільгоспзбіжжя йде на виробництва біопального. Так, у США воно «з'їло» чотирирічний приріст обсягів кукурудзи. У європейських країнах до 2010 року збираються довести вміст біопалива у класичному пальному до 5%, у Сполучених Штатах до 2012 р. вироблятимуть його до 28,4 млн т. Бразилія вже використовує 2% біодизеля, а у 2013 р. спалюватиме 5%. Таїланд і Китай у 2010 році матимуть 10% етанолу в бензині.
Українські аграрії теж не відстають від світових тенденцій — вже вдвічі збільшили посіви ріпаку. Приміром, ще три роки тому на Черкащині про нього й не чули, а цьогоріч віддали цій культурі 100 тис га і сподіваються на хороший прибуток. Усього в Україні посіяли 1,6 млн га озимого ріпаку. Деякі експерти кажуть, що для 32–33 млн га вітчизняної ріллі цього забагато, бо така культура завдає великої шкоди землі. Інші нагадують, що в Канаді ріпаку віддали 6,5 млн із 24 млн га, задіяних у сільгоспвиробництві. На багатьох площах його вирощують як другу-третю культуру у сівозміні. Любов до ріпаку пояснюється просто — високою рентабельністю. Витрати на гектар його посівів — 500–600 дол. за ціною 500 дол. за тонну і врожайності три тонни.
Прихильність до біопалива і культур, із якого воно виробляється, викликана, зокрема, зростанням цін на нафту і нафтопродукти й зниженням курсу долара. Експерти запевняють, якщо курс долара падає на 1%, вартість барелі нафти зростає на 4%. А без пального у виробництві сільгосппродукції не обійтись.

Час ставати годувальницею
Чи потрібна українська сільгосппродукція світові? Потрібна, запевняють експерти, але високоякісна. Нині майже 70% молока і м'яса виробляються у дрібнотоварних господарствах і не відповідають ані вимогам СОТ, ані стандартам ЄС. Наша країна має колосальні можливості для вирощування овочів і фруктів, але поки не здатна правильно їх збирати і заготовляти. Щодо зернових, то вітчизняна врожайність втричі нижча, ніж у США, в 2,5 раза — ніж у країнах ЄС. Упродовж останніх п'яти років середня врожайність пшениці у Великій Британії сягала 6,4 т, у нас — 3 т. До того ж, у тій країні в 16 разів більше використовують мінеральних добрив, а засобів захисту рослин — у 3,5 раза. Ще тамтешні аграрії в шість-сім разів краще забезпечені сільгосптехнікою.
Якби нашим селянам хоча б удвічі вдалось поліпшити ресурсну базу, говорить президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, вони могли б подвоїти виробництво зерна, адже в Україні чудові погодні умови і земля. В перспективі наша держава матиме величезний експортний потенціал. Валове виробництво зерна оцінюється в 20 млрд дол. Фахівці кажуть, що реально збільшити його в два-три рази і експортувати збіжжя на 30–40 млрд дол. Це сприятиме створенню додаткових робочих місць, підвищенню заробітків і споживчого попиту. Якщо наша країна матиме таку потужну «зброю» як експорт продовольчого зерна у 40 млрд дол., то зможе ефективно впливати на світову політику. За такого сценарію членство у СОТ даватиме Україні великі переваги. Поки сільські трударі їх не відчувають і готуються втратити 12–18% внутрішнього ринку через імпортну конкуренцію.
Аграріїв турбують і непродумані дії влади. Коли на початку березня уряд оголосив, що імпортує через Держрезерв 350 тис т цукру-сирцю, селяни не засіяли 50% площ під цукрові буряки. Лише на Черкащині його посіви скоротились втричі. Тож 56 цукрових заводів не працюватиме, і понад 100 тисяч людей залишаться без роботи. На жаль, чимало цукрових заводів ще використовують застарілу техніку і технології. Їх треба модернізувати. До того ж, вони змушені фінансово підтримувати соціальну сферу та інфраструктуру своєї місцевості. Хоча самій цукровій галузі потрібна підтримка, наголошує Леонід Козаченко. Угода СОТ передбачає імпорт 260 тис. т цукру, близько 1 млн 800 тис тонн можна виробляти на українських підприємствах, а стратегічну сировину — мелясу, жом використовувати для виробництва кормів і етанолу. Нині підтримка сільгоспвиробників мізерна, й фермери відмовляються від дотацій, бо замучать контролери. А сильна дотаційна політика розвинутих країн не дає змоги українським аграріям продавати свою продукцію за ринковими цінами, бо дотаційна продукція дешевша.

Своя земля ближча до тіла
Торішня заборона експорту зернових завдала аграріям 15 млрд дол. збитків, тоді вдалось експортувати 3,7 млн т, а могли б 10 млн т. Президент Національної сільськогосподарської палати України Михайло Гладій вважає, що треба запровадити замість адміністративного квотування ринкове. Аби квоти були відомі заздалегідь, від початку року, коли формуються форвардні та ф'ючерсні контракти. Кожен товаровиробник і трейдер має знати свої квоти завчасно.
В Україні треба якнайшвидше врегулювати проблему власності на землю, бо зараз на тій ниві процвітає корупція і тіньова економіка, наголошує Михайло Гладій. Вже й іноземні товстосуми пристосувалися до реалій нашої корупції й масово беруть землю в оренду, а згодом, користуючись тіньовими схемами, можуть її викупити. Справжній власник землі, впевнений у майбутньому, бережно б її використовував, вкладав кошти в її «оздоровлення», зауважує Леонід Козаченко. І пригадує випадок, коли на Херсонщині орендарі вирішили відновити занедбану зрошувальну систему, вклали в цю справу 7,5 млн. дол. Після цього орендодавці почали вимагати втричі збільшити плату за землю і погрожували розірвати угоди. Ще й дорікали, що не просили опікуватись зрошуванням. Орендарі почали руйнувати систему, за це прокуратура порушила проти них кримінальну справу. Якби земля була у власності бізнесменів, вони не побоялись би вкласти в неї й 70 млн дол. і мали б зиск не тільки для себе.
В Україні треба зробити землю товаром, вважає генеральний директор компанії АМАКО, що займається реалізацією сільгосптехніки, Віталій Скоцик, аби капіталізувати аграрне виробництво, щоб сільгоспвиробник міг віддавати землю в заставу комерційним банкам для отримання кредиту. На Заході, коли сільгоспвиробник не може розрахуватись з банком за кредит, той забирає заставлену землю. Та не може розпоряджатися нею і передає у розпорядження державному земельному банкові, який виплачує борг комерційному банку і вирішує подальшу долю землі. Обов'язковою умовою є те, що земля має залишатися у сільгоспвикористанні. Поки в Україні не буде земельного банку, ринок не розвиватиметься. Держава має створити законодавче поле, яке б гарантувало, що земля залишиться власністю українських людей. Треба забути про соціальний чинник сільського господарства і думати про аграрний бізнес, який завойовуватиме для України міцні позиції на світовому ринку, вважає бізнесмен.

Хто заробить на хлібі?
Міцні позиції аграрний бізнес може таки завоювати. Нещодавно у Мінагрополітики змінили прогноз цьогорічного врожаю з 45,7 до 48,7 млн т із середньою врожайністю 34,1 ц. Тож на експорт планують спрямувати 22,6 млн т, уже продали за кордон понад 4 млн т. Серед вирощеного збіжжя буде 27 млн т пшениці. Це найбільший врожай не лише за роки незалежності, а й за всю історію України. Загалом для внутрішнього споживання Україні потрібно 26,4 млн т зернових, зокрема, для продовольчих потреб близько 7 млн т пшениці, для посівного фонду 2,9, майже 15 млн т для тваринництва.
Щоправда, загальну успішну картину зіпсувала повінь у західних областях. Урядовці затвердили компенсацію постраждалим селянам у 3,5 тис. грн за гектар підтоплених посівів. Голова Асоціації фермерів України Іван Томич говорить, що продовольчого хліба в західних обастях немає, селяни втратили 60–70% своїх посівів.
В областях, які негода обійшла стороною, інша біда — аграрії не знають, що робити зі збіжжям. Скаржаться, що ціни падають — торік пшеницю продавали по 1200 грн за тонну. За рік ціни на всі складові сільгоспвиробництва підскочили майже на 100%, тож продавати зерно треба б по 1500–1600 грн. Зернотрейдери готові платити 750 грн, а в деяких регіонах навіть по 500–600 грн. У світі ціни набагато вищі. Але експортери заперечують, що наживаються на селянах. Президент Української зернової асоціації Володимир Клименко розповідає, що трейдерські витрати на перевезення пшениці значно зросли. До того ж, по кишені вдарило зниження курсу долара щодо гривні, бо 99% контрактів із торгівлі зерном — у доларах.
Уряд тим часом заявляє про підтримку села, закликає зерноекспортерів купувати збіжжя у селян за вищими цінами. Інакше обіцяє вжити непопулярних заходів — не поспішати з відшкодуванням ПДВ. Якщо зернотрейдери покажуть документи, які засвідчують, що купили зерно у селян за встановленою урядом мінімальною ціною, приміром, за пшеницю шостого класу 816 грн, ПДВ буде відшкодовано за спрощеною процедурою.
Прем'єр-міністр запевняє, що уряд надає найбільшу в СНД підтримку сільському господарству. Цьогоріч вона становила 3 млн грн, тобто у 1,5 раза більше від торішнього. Юлія Тимошенко переконана, що треба створити ефективну державну систему закупівлі зерна, запровадити спрощену процедуру видачі дозволів на будівництво елеваторів. Вона доручила Мінагропрому підготувати пропозиції щодо продовження термінів повернення аграріями банківських кредитів. До того ж, урядом запропоновані дії стосовно оздоровлення ДАК «Хліб України», компенсацій за кредити зернопереробним підприємствам — комбікормовим, спиртовим, хлібозаводам.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

назад »»»