ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЛЬВІВ У «ЕТНОВИРІ»
У Львові відбувся І міжнародний фестиваль фольклору «Етновир», який зібрав 80 тис. туристів. Він був присвячений 10-річному перебуванню міста у зоні світової спадщини ЮНЕСКО.
Розпочалося свято парадом учасників із різних країн світу у національному вбранні. На сцені під відкритим небом свою майстерність демонстрували як фольклорні українські танцювально-співочі колективи, так й іноземні.

«Ідея фестивалю у мене виникла давно, ще коли був учасником відомого колективу «Галичина» (цей колектив також брав участь в «Етновирі».— Авт.). Я об’їздив цілий світ і не раз бував на міжнародних фестивалях, які проводилися під егідою ЮНЕСКО. Завжди прагнув влаштувати подібне свято у рідному місті з метою запалити Львів енергією танців і дослідити культурне розмаїття світу. Цьогоріч нам удалося домовитися про проведення етнофестивалю. ЮНЕСКО запропонувало список учасників»,— розповів начальник управління культури та туризму Львівської міської ради Андрій Сидор.
Польський фольклорний колектив «Живчанє» на суд українського глядача представив багатий репертуар, який складався з пісень і танців власного регіону, під супровід традиційних інструментів: дуди, трембіти, рога, пищалок, скрипки, альта, контрабаса. Валашський ансамбль «Кашава» з Чехії, який був заснований ще у 1971 році, підготував різнобарвну програму, яку презентували на сценах Центральної Європи та Республіки Чехія. Митці використали різні види традиційних костюмів регіонів Чехії. Оркестр грав на типових інструментах: скрипка, альт, цимбали, контрабас, кларнет, флейта і віолончель.
Серед учасників особливою приємною зовнішністю виділялася чоловіча половина палестинського танцювального колективу «Джаффра» («Джаффра» — означає «олень», або «муза, яка надихає на творчість поетів»). Саме тому навколо чорноволосих і чорнооких високих смаглявих красенів увесь час «кружляли» українські дівчата. Керівник колективу Юсуф Хайдар розповів нашому кореспондентові: «Ми приїхали з маленького містечка Ібіллін, яке розташоване між трьома відомими містами — Хайфа, Назарет і Арке. Львів — древнє місто, а Ібіллін також увесь пропах давниною. Ми популяризуємо арабську культуру на міжнародній сцені. Нам імпонують українці: привітні, доброзичливі, особливо вродливі дівчата». І справді, надзвичайною екзотикою для львів’ян став палестинський традиційний танок, відомий під назвою «Дабкех». Усі танці виконували під акомпанемент невеликого оркестру, який складався з традиційного інструменту «Яргол» і гучних барабанів «Дарбука».
Оркестр «Тсасна» (у перекладі — «Місячне сяйво») представив музику та костюми центральних регіонів Мексики, особливо штатів Пуебла, Веракруз і регіону Хуастек. «Учасники оркестру намагаються зберегти надбання музичних традицій у Мексиці та за її межами. До речі, двоє учасників колективу є корінними індіанцями, які розмовляють рідною мовою тотонак. Усі музиканти знаються на струнних інструментах, особливо тих, які винайдені у центральній частині Мексики. Нам надзвичайно сподобалися українські вареники і ми щодня просили їх нам готувати. Маємо надію, що нас не раз запросять на українське свято»,— розповів керівник колективу Мануель Мендез Алонзо.
Молодіжна організація фольклорно-танцювального колективу «Нікосія» (Північний Кіпр) була заснована 1986 року. Нині «Нікосія» налічує 150 танцюристів різного віку. Як пояснив керівник групи Озлем Кадірага, до репертуару колективу входять фольклорні танці Кіпру, а також традиційна весільна церемонія з місцевими звичаями та піснями.
Улюбленцем львівської публіки став колектив «Пом Каннель» з Мартиніки. До речі, назва групи перекладається як «Яблуко-кориця», а сам колектив утворився 1984 року у комуні Бас Пуент. У Львові вони продемонстрували безліч цікавих колоритних танців, а саме: бігіна, мазурка, креальський вальс, зіп-зап-забап, давіла, плейбойз, парасольки та інші. Танці ставали ще яскравішими і екзотичнішими, коли артисти одягали до кожного з них різні костюми. Усі вони є старовинними й відображають місцеві традиції. Жінки були вбрані у корсажі та білі спідниці, розшиті мереживом, а чоловiки — у білий бавовняний сюртук і солом’яний капелюх. Запальні танці не змогли втримати львів’ян на одному місці й майже вся центральна площа танцювала під шалений ритм музики. Не даремно цій єдиній групі з-поміж усіх колективів організатори фестивалю віддали цілу годину на презентацію репертуару (замість 15 хвилин).
В останній день фестивалю колективи вишикувалися у прощальний парад. Крокуючи старовинними тихенькими та вузенькими вуличками міста, увагу привертали гучні барабанні ритми і спів палестинців. Я б їх назвала найгучнішою делегацією, а найвидовищнішою були представники Мартиніки. Увесь шлях, не спиняючись ні на мить, танцювали мартиніканці. Перед Оперним театром процесія зупинилася. Кожен колектив створив навколо себе коло, в якому демонстрував національні танці під спів. Незапланованою була зупинка біля пам’ятника Шевченка. Львівська пара молодят покладали квіти до монумента. Чеські артисти, помітивши їх, створили танцювальне коло і разом виконали весільний танок. Парад завершився на площі Ринок запуском у небо 2500 жовтих і блакитних повітряних кульок.
Після параду керівники делегацій зустрілися в Оперному театрі з представником міського голови, де відбувся обмін подарунками. Від міста гості отримали ювілейну монету та марку до 750-річчя Львова, теніску, рекламні брошури тощо. На фестивалях під патронатом ЮНЕСКО існує традиція: кожна країна привозить із собою національні сувеніри, які презентує іншим учасникам.
Після нетривалого перепочинку розпочався гала-концерт фестивалю «Етновир» та етно-фешн національного одягу різних країн світу, а ще ярмарок народних промислів держав — учасниць фестивалю, українських майстрів. Усі отримані кошти від ярмарку залишилися в учасників фестивалю. Завершилося свято вечіркою дружби. Наостанок Андрій Сидор зазначив: «Фестиваль дуже сподобався львів’янам, тому він повинен бути щорічним. Сподіваюсь, що наступного року до Львова приїде ще більше представників різних країн».

Інна БОРИСОВА
також у паперовій версії читайте:

• ХОР ІМЕНІ ВЕРЬОВКИ ПІДКОРИВ ХОРВАТСЬКУ ПУБЛІКУ
• ЧИ СТАНУТЬ НАШІ ФІЛЬМИ «КРИНИЦЕЮ ДЛЯ СПРАГЛИХ»?

назад »»»