ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
АТОМНИЙ РЕНЕСАНС
Світ повертається до ядерної енергії: зростає ціна газу і нафти, а вугілля стає малопопулярним як головний винуватець глобального потепління.

У середині 1980-х здавалося, що найкращі роки атомної енергетики минають. Нафта була недорогою — приблизно 20 доларів за барель. У Європі відкривали нові родовища газу, за допомогою якого виробляли дешевий струм. До того ж газову електростанцію можна було збудувати протягом двох років, а для спорудження атомної потрібно значно більше часу. А ще й катастрофа в Чорнобилі, через неї ядерні електростанції почали асоціюватися радше з небезпекою, ніж з енергією. Два роки по тому, у 1988-му, італійці провели референдум щодо закриття своїх двох атомних електростанцій. Стагнація в цьому секторі економіки тривала впродовж 1990-х років.
Однак уже добрих кілька років ціна на газ і нафту зростає. Протягом останніх двох місяців вартість барелі нафти не опускається нижче 100 доларів. Не відстає й ціна природного газу, що як паливо для електростанцій став у багатьох країнах практично недосяжним. Тож знову згадали про атом.
Додатковим імпульсом стало глобальне потепління, яке, на думку більшості науковців, спричинене надмірною емісією двоокису вуглецю. Особливо наполегливо з потеплінням бореться Європейський Союз, який вимагає, щоб електростанції все дорожче платили за емісію цього газу. Буре і кам’яне вугілля як паливо раптом стало значно менш конкурентоспроможним.
Зростання ціни енергоносіїв збіглося з швидким економічним розвитком майже в усьому світі. Щоб виробляти й споживати товари й послуги, ми потребуємо енергії, краще — дешевої.
Країни, які вже мають атомні електростанції, будують нові енергоблоки: їх споруджують у Франції, Росії, Фінляндії, Китаї, Болгарії, США і Вірменії. Новими електростанціями замінити старі збираються литовці й словаки.
До клубу атомних держав прагнуть долучитися решта країн. Швидкий економічний розвиток Середземномор’я спричинив енергетичний голод. Про атомні електростанції думають в Марокко і Тунісі. У Єгипеті вже ухвалили рішення будувати АЕС недалеко від Олександрії. Кілька місяців тому конкурс на будівництво атомної електростанції оголосила Туреччина. На атом робить ставку й Білорусь, аби менше залежати від російського газу. Проти загальної течії йдуть лише німці — попередній уряд вирішив до 2021 року закрити всі АЕС. Утім, нині канцлер Ангела Меркель хоче, щоб уряд і парламент переглянули це рішення.
Нині в усьому світі працює 442 реактори потужністю 370 гігаватів. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) у торік опублікованій доповіді прогнозує, що в 2030-му загальна потужність АЕС зросте щонайменше до 447 гігаватів. Якщо всі оголошені державами проекти будуть реалізовані, то потужність АЕС становитиме 679 гігаватів.
Більшість АЕС збудують в Азії, яка переживає період бурхливого розвитку — аж 15 з 29 майбутніх реакторів припадають на цей континент. Найбільше енергії, очевидно, потребують два азійських колоси — Китай та Індія. Масштаб запланованих інвестицій вражає. Нині лише 3% енергії в Індії виробляють з АЕС, але там створюється сім нових реакторів, у 2022 році вони вироблятимуть 10% енергії, а у 2052 — 26%. Не пасе задніх і Китай, який будує чотири нових реактори, а влада оголошує конкурс на кілька наступних.

Вартість сировини
Щоб світова економіка могла розвиватися, потрібна енергія. Особливо її потребують такі країни, як Індія і Китай. Був період, коли в Китаї нова вугільна електростанція вводилася в дію через кожні кілька днів. «Світова фабрика» використовує гігантську кількість солярки в дизельних генераторах, якими оснащено багато підприємств. Таким чином, у Китаї та Індії намагаються полегшити наслідки вимкнень струму, які стали там звичним явищем.
Через економічний бум за невеликої потужності електростанцій вимкнення струму у ПАР стали перманентними. Це може призвести до уповільнення економічного розвитку. Проблемами з енергією пояснюється запізнення з підготовкою до чемпіонату світу з футболу у 2010 році.
Попит на енергію підняв ціну сировини до небачених величин. Нафта, дорожча за 100 доларів за барель, вже нікого не дивує, а з вартістю «чорного золота» пов’язана ціна на природний газ. Згідно з деякими дещо песимістичними прогнозами наступного року ціна барелі нафти перевищить 200 доларів. Дорожчають вугілля й уран. Високі ціни на сировину спонукали до бурхливого розвитку відновних джерел енергії. Вітер, вода, біомаса стали надзвичайно популярними, але переважно завдяки державній підтримці. Відповідно до стратегії Євросоюзу частка енергії з відновних джерел в енергетичному балансі у 2020 році має становити 20%. Проблема полягає в тому, що, за винятком енергії гідроелектростанцій, вона дорожча за традиційну.

Гіганти
Лише кілька країн можуть будувати АЕС, а реально у світі вважаються гігантами п’ять країн — Франція, Росія, США, Японія і Канада. Вони беруть участь у конкурсах і тендерах по всьому світу і постачають уранове паливо на більшість АЕС. У боротьбі за мільярдні контракти економіка переплітається з геополітикою. За «свої» фірми замовляють добре слово глави держав, а дипломати уважно спостерігають, яка країна збирається будувати АЕС.
Більшість активів французької фірми «Areva» належить державі. Її найновіший продукт — реактор EPR — рекламується як найсучасніша модель у світі. «Areva» вже багато років підтримують французькі політики. Недавно президент Франції Ніколя Саркозі здійснив справжнє паломництво до арабських країн, ознайомлюючи з перевагами французької технології спорудження атомних електростанцій. «Areva» збудувала або будує АЕС в Китаї, ПАР і Фінляндії. У Франції електростанції зводить інший гігант французької енергетики — «Elektricite de France» (EdF).
На п’яти французам наступають росіяни. Їхня державна корпорація «Росатом» продає реактор ВВЕР — дещо застарілий 20-річний продукт, зате перевірений, дешевий та модернізований. У 2006 році росіяни об’єдналися із французами і виграли конкурс на будівництво АЕС у Белені в Болгарії, перемігши американсько-японський «Westinghouse». Крім Росії і Болгарії, вони споруджують АЕС у Китаї, Індії, а також в Ірані. На Заході побоюються, що за допомогою атомного устаткування Тегеран таки отримає атомну зброю.
Ще один атомний гігант називається «Westinghouse», на відміну від перших двох він є приватним. Фірма американська, але більша частина її активів належить японській «Toshiba». Сфера діяльності «Westinghouse» — США, Китай, Південна Корея. У Європі останнім часом американці не можуть похвалитись успіхами у змаганні з росіянами і французами. Вони не тільки програли конкурс на будівництво АЕС в Болгарії, але їм не вдалось укласти контракт на постачання палива на словацькі АЕС. Їх там також перемогли росіяни.
Зате «Westinghouse» мав успіх в Україні — він підписав вигідний контракт на поставку палива на АЕС, і це сильно розлютило Москву.
Друга американська фірма, яка бореться за контракти, головним чином у США й Азії, це «General Electric», яка співпрацює з японською фірмою «Hitachi». Їхні реактори встановлено в США і Японії.
У тіні гігантів діє менш відома канадська фірма: державна «Atomic Energy of Canada» продала реактори в Китай, Аргентину, Індію та Південну Корею. У Європі канадські реактори працюють на румунській АЕС в Чернаводі. Канадці пропонують швидке, якісне будівництво та просту технологію.
АЕС мають багато переваг, першою з них є низька питома вага вартості палива в ціні електричної енергії. На АЕС вона становить лише 10%, на вугільній електростанції — 30%, а на газовій — 75%.
Найважливішою проблемою залишається зберігання радіоактивних відходів. Для цього потрібні спеціальні сховища, як правило, під землею.
Наскільки захищені АЕС від терористичного нападу? У цьому також спостерігається прогрес. Конструктори переконують, що реактори витримають навіть авіанапад.
Отож, маємо ренесанс атомної енергетики на тлі стрибка цін на нафту й природний газ.

За матеріалами закордонної преси підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• США Й ІРАН: НОВА ГЛАВА

назад »»»