ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
ПОКИ «ЧОРНІ» АРХЕОЛОГИ НЕ ДРІМАЮТЬ...
Сумчани одностайні у тому, що про «індустрію» туризму в області говорити зарано, спочатку треба визначитися з першими кроками державного регулювання перспективної сфери. Йдеться про взаємопов’язані проблеми зміцнення мостів між днем нинішнім і минулим: ресторани, готелі, сувенірну продукцію, виховання історичної пам’яті громадян.

Сумщину справедливо вважають одним з найпривабливіших у цьому відношенні регіонів держави: тут народилася перша історико-літературна пам’ятка «Слово про Ігорів похід», якийсь час Глухів був столицею України, Охтирський гусарський полк, академія у Попівці, зв’язок із краєм Т. Шевченка, П. Куліша, А. Чехова, О. Купріна, П. Чайковського, Б. Грінченка, партизанський рух, трудова звитяга багатьох поколінь, залишили сліди у вигляді архітектурних споруд, три державних історико-культурних заповідники, чимало пам’яток садово-паркового мистецтва.
Одначе хоча й маємо, що показати, не вміємо подати, за висловом керівника області Миколи Лаврика, «повернути привабливим боком» 46 пам’яток архітектури національного значення, 327 будівель, визнаних пам’ятками місцевого значення, 15 історичних населених пунктів...
На жаль, частина пам’яток перебуває в незадовільному стані. Цього року з державного бюджету на відновлення об’єктів архітектури національного значення асигновано 3,3 млн грн. Почали ремонтувати церкву в прикордонному з Російською Федерацією селі Юнаківка, взялися до відновлення Трьохапостольської церкви в Глухові, Свято-Духівського собору в Ромні, «Садиби Кеніга» в Тростянці. Але до багатьох тісних пам’яток нинішнього року руки не дійдуть. Серед них — садибо-парковий ансамбль у Кияниці, підземні ходи в Сумах, упродовж десяти чи більше років тривають відновлювальні роботи в жіночому монастирі в Путивлі, чоловічому — в Глухівському районі, оминули увагою й пов’язане із сім’єю Анненкових Боброве, що в Лебединському районі. Наведений перелік далеко не повний, чимало об’єктів потребують бодай детальнішого з’ясування їхнього стану з огляду на придатність до відновлення.
Нагадаємо лише частину з тих, котрі стосуються літературного краєзнавства. Музей Павла Грабовського в Пушкарному, що в Краснопільському районі, музей Остапа Вишні в селі Грунь Охтирського району; музей К. Ушинського в селі Богданці Шосткинського району потребують більшої турботи. Останній з названих нині опинився практично в Шостці, оскільки місто в процесі розбудови впритул підійшло до колишньої початкової школи. Одначе від того музею не надто поталанило.
Державні історико-культурні заповідники — Путивльський, Глухівський та «Посулля», що об’єднує комплекси пам’яток на території Роменського і Недригайлівського районів, часом викликають неабияке занепокоєння охоронної служби через увагу до них з боку «чорних» археологів. А науковці ніяк не спроможуться дослідити в Посуллі високі кургани, котрі, за припущеннями, ймовірно є Герром — могильником скіфських царів. За фіксованими Геродотом повідомленнями з Причорномор’я про похоронні процесії, Герр був на відстані 40 діб кінної їзди. Це підтверджено експериментально. Але тривалий час лишалися сумніви, викликані начебто тим, що навколо немає поселень підвладних скіфам людей. Згодом розкопки підтвердили їхню наявність. Крім того, на користь припущення свідчать розміри і висота курганів, котрі не схожі на ті, які насипалися на місцях поховань звичайних селян. У разі підтвердження факту знахідками відповідних доказів у курганах, на місці колишнього Герра може бути створений музей світового значення.
Утім, не тільки згадані державні історико-культурні заповідники потребують кращої охорони, досліджень і приведення об’єктів у належний вигляд для огляду туристами. До Шпилівського, Зеленогайського, Битицького історико-археологічних комплексів також не раз навідувалися «чорні» археологи.
Шкодую з того приводу, що туристичні екскурсії не набули тут регулярного характеру. Скільки цікавого могли би дізнатися мандрівники! Не тільки міжнародні гроші — дирхеми, котрі є попередниками нинішніх євро, запам’яталися б! Та перехідна форма пізніших грошей потрапляла на тодішні торговельні шляхи наших пращурів з Єгипту. А скільки цікавого можна було би показати і повідати в маєтках Кочубеїв, Неплюєвих, Кенігів? Неодмінною рисою побуту «дворянських гнізд» був потяг до знань, вишуканості, краси. Лиш незначна частина вцілілого від розгромів прислужилася згодом створенню музейних експозицій живопису, фарфору, ювелірних виробів, корисних побутових речей. Дещо з того туристи можуть побачити в краєзнавчих та художніх музеях.
Директор Лебединського художнього музею Володимир Кравченко наполягає на створенні каталогу історичних цінностей. На його думку, це допоможе вирішити чимало важливих питань. Зокрема, окремі предмети трапляються частіше, а в інших експозиціях їх немає. Шляхом звичайнісінького обміну можна збільшити привабливість музейних колекцій. Час від часу Володимир Іванович влаштовує експозиції історичного характеру, залучаючи до виставок предмети з приватних колекцій місцевих краєзнавців. Приклади? Будь ласка: кам’яна сокира ІІ–І тисячоліття до н. е., знайдена в селі Межирічі; один із перших у Росії годинників, що передавався від покоління до покоління; цінні дореволюційні видання книжок; елементи одягу українських козаків початку позаминулого століття.
Є що показати туристам на Сумщині. Але не слід заспокоюватися. Наші сусіди-чернігівці лише кілька років тому знайшли виступи замку, котрий, імовірно, вибудований амбітним князем Ігорем. За всіма ознаками, там жили, приймали гостей, влаштовували різноманітні заходи. Досі про нього ніхто не чув, й автор «Слова» не згадав... То, може, і в Путивлі під землею прихований такий самий замок, про який іноді згадують у зв’язку з епізодом виведення ченцем з фашистського оточення ковпаківців? Адже з вуст до вуст передається легенда про те, ніби вони вийшли до річки коридором мурованої цегли...

Віктор ТАРАСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• МАНДРІВКА ВИННИМ ШЛЯХОМ
• АГРОСАДИБИ ВІДЧИНЯЮТЬ ДВЕРІ
• КІНБУРНСЬКА КОСА

назад »»»