ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКСТРЕМ
ЛЕОНІД КАДЕНЮК:«В УКРАЇНІ НЕМАЄ ТАКОЇ ПРОФЕСІЇ, ЯК КОСМОНАВТ»
У Харкові відбувся астрономічний форум, у якому взяли участь не тільки науковці України, а й їхні колеги з близького і далекого зарубіжжя. На зібранні був перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. Журналісти, в тому числі й кореспондент «ДУ», поставили йому чимало запитань. Виокремлюю найбільш цікаві з них.

— Як Ви стали першим космонавтом незалежної України, адже були й інші претенденти?
— Наведу слова українця Героя Радянського Союзу, льотчика-космонавта СРСР Віталія Жолобова: «Коли мене призначили командиром групи слухачів-космонавтів, куди входив і Льоня Каденюк, вийшло так, що в Зоряному програму «Буран» закрили. Каденюк залишився поза цією програмою. А до Президента Леоніда Кучми підібрався чоловік, котрий захотів полетіти в космос, але менш достойний за Каденюка. Я Леоніду Даниловичу прямо сказав: «Якщо полетить не Каденюк, а інший — буде ганьба для України. Каденюк — чудовий льотчик-випробувач, успішно пройшов курс підготовки для польоту в космос. І скромний. А той кандидат уже фільм про себе зняв, не літаючи в космос. Леонід Кучма прислухався до моєї думки...».
— Леоніде Костянтиновичу, які моменти під час польоту є найскладнішими: старт, виведення корабля на орбіту, приземлення?
— Усі надзвичайно складні. Літальний апарат важить понад дві тисячі тонн. Цю масу треба менш ніж за десять хвилин розігнати до першої космічної швидкості та відірвати від землі. Тому прискорення фантастичне. Таке враження, що твоя свідомість не встигає за тілом. З одного боку, сила природної гравітації тягне корабель донизу, а з іншого, сила людського розуму, закладена в потужності двигуна ракети, спрямовує його вгору. Фізичне перевантаження величезне. Коли корабель виведено на орбіту, настає не менш серйозне випробування — невагомість. Уявити її на землі практично неможливо. На землі кожен з нас має певну фізичну вагу. А в «потойбічному» світі — зовсім інший фізичний стан, інший вимір. Проблема успішної посадки корабля є не менш складною, ніж виведення його на орбіту. У момент посадки ракета починає різко втрачати висоту, в атмосфері блискавично розвертається під кутом 40 градусів, пробиває атмосферу і з вимкненим двигуном стрімко падає донизу. Перед польотом я багато тренувався на винищувачах, які мають схожі з космічними апаратами характеристики. На літаку вимикали двигуни, він падав, і в цій неординарній ситуації треба було будь-що не проґавити момент керування літальним апаратом.
— Яка схожість чи різниця між радянським «Бураном», у створенні якого брали участь й українські фахівці, й американським «Шатлом»?
— Я добре знаю «Буран», не тільки досконало вивчив його, а й брав участь у створенні деяких частин корабля. А коли познайомився з «Шатлом», зауважив, що вони наче близнята. Виникло почуття, що наче хтось у когось «запозичив». А сіль у тому, що ця техніка настільки складна, що неможливо було щось створити інакше. Виходить, що й у США, і в СРСР прийшли до єдиного проекту. Різниця в тому, що в «Шатл» умонтовано три двигуни, призначені для того, аби вивести корабель на орбіту, а потім вони не діють. У «Бурана» їх немає: його виводить на орбіту ракета-носій «Енергія». Він має два режими посадки — ручний й автоматичний, оснащено корабель ергономічними приладами.
— Як нині використовується Ваш досвід в Україні? Чим займається перший космонавт держави?
— Працюю з Національним космічним агентством, Академією наук, різними авіафірмами. У нас створено молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я», до складу якого належать студенти, науковці... Я член правління цього агентства. Прикро, що керівники держави не до кінця усвідомлюють важливість космічної галузі для народного господарства, інших сфер буття. В Україні, на жаль, взагалі немає такої професії, як космонавт. Жолобов був єдиним льотчиком-космонавтом, котрий повернувся в Україну до розвалу Союзу. Тоді в нього був статус космонавта з усіма пільгами і визнанням заслуг. У незалежній Україні він став звичайним відставним армійським полковником. І тільки після роботи губернатором Херсонської області почав одержувати пенсію держслужбовця, більшу, ніж у військових. Після розпаду СРСР в Україні залишилась третина колишньої союзної космічної галузі. Дніпропетровський «Південмаш» досі випускає ракетоносії. Ракетно-космічна тематика в харківському «Хартроні» становить понад 60 відсотків. Але пілотованої космонавтики вже нема і невідомо, коли буде. Вчені НАНУ запропонували більш як двісті експериментів, які слід провести в умовах космосу. А чи будуть залучені наші фахівці до реалізації таких проектів — запитання... Вірогідно, цим займатимуться американці або росіяни. Навіть у будівництві міжнародної космічної станції, котра має почати працювати в 2010 році, наші підприємства беруть участь за посередництва Російської Федерації.
— Леоніде Костянтиновичу, не тільки слобожан, а й жителів інших регіонів держави цікавить тенденція розвитку ракетно-космічної галузі на «Хартроні», інших підприємствах?
— Нині на «Хартроні» проходять стендові випробування системи управління ракетою «Циклон-4». Планується, що ця система буде остаточно готова наприкінці поточного року. Після цього розпочнеться завершальний етап реалізації першої частини українсько-бразильського космічного проекту. Про можливість появи українського ракетоносія на бразильському ринку мовилося ще в середині 1990-х років. Бразильський ракетно-космічний полігон займає площу, обмежену з півночі і сходу Атлантичним океаном. Комплекс складається з морського порту й аеродрому зі злітно-посадковою смугою завдовжки 2600 м. Тут є всі умови для стартів не тільки ракет-носіїв, а й запуску висотних ракет вагою до 100 тонн.
Українські ракети-носії серії «Циклон» створювались на базі важких міжконтинентальних ракет Р-36 під керівництвом Михайла Янгеля в ОКБ-586 (нині конструкторське бюро «Південне»). Ракету проектували у двох варіантах — балістичному й орбітальному. Апарати останнього типу виводили головні частини на навколоземну орбіту, а звідти, пригальмувавши, доправляли їх за призначенням. У 1965 році розпочалось виготовлення ракети-носія «Циклон-2» на базі глобальної ракети. Експериментальний стартовий комплекс для підготовки і пуску цієї ракети готували в КБ транспортного машинобудування (Москва). Реалізацію концепції «безлюдного» старту сформулював Михайло Янгель, коли дивом зостався живим після вибуху 24 жовтня 1960 року (катастрофа сталась тоді на 41-му майданчику Байконура під час підготовки старту прототипу ракети Р-16). Процес підготовки і пуск ракет вдалось повністю автоматизувати. Навіть нині за своїми експлуатаційними характеристиками цей комплекс не має аналогів у світі. Сімейство «Циклонів» складалось з «Циклона-2» і «Циклона-3», ракет-носіїв, які могли виводити космічні апарати на низькі навколоземні орбіти. Перший запуск «Циклона» відбувся 1968 року. Михайло Янгель і гендиректор «Південмашу» Олександр Макаров давно пропонували використовувати Р-16 для запусків метеорологічних штучних супутників землі «Метеор» і космічних апаратів серії «Космос». Для цього досить було до ракети пристикувати на полігоні додаткову ступінь з космічним апаратом й обтікачем. Наприкінці 2004-го ракетою-носієм «Циклон-3» був запущений український космічний апарат «Січ-1М» з мікросупутником для дистанційного зондування об’єктів природного середовища землі, дослідження Світового океану і льодової розвідки в полярних широтах, визначення температурних аномалій. А мікросупутник передавав зображення ділянок поверхні землі для вирішення народногосподарських і наукових завдань.
І, нарешті, «Циклон-4», «мізки» якого успішно тренують і вдосконалюють на «Хартроні». Це — найбільший потужний варіант ракет-носіїв, створених колективом КБ «Південне» і виготовлених на «Південному машинобудівному заводі» (обидва — в Дніпропетровську). Їхнє завдання — оперативне, високоточне виведення на кругові, геостаціонарні, сонячно-синхронні орбіти апаратів різноманітного призначення. Проектні характеристики «Циклона-4» дають можливість виводити на кругову низьку навколоземну орбіту до 5,5 тонни корисного навантаження і близько 1,7 тонни — на перехідну (до геостаціонарної) орбіту. Такі показники узгоджуються з основними світовими потребами запуску різних супутників.
— А детальніше,— сказав Леонід Каденюк,— розповість вам про «Циклон-4» мій колега, генеральний директор «Хартрона» Юрій Златкін:
— Система керування «Циклона-4» стала для нас одним з перших замовлень уряду. Решту робіт в основному проводимо для Росії. Використання 3-ступінчастого ракетоносія «Циклон-4» і стабільний попит на середні супутники вагою до 1,8 тонни суттєво підвищили конкурентноздатність комплексу. Загальна вартість проекту — 170–180 млн доларів США. За трьох пусків «Циклон-4» має окупитися за 6–7 років, якщо буде 6–7 пусків — витрати окупляться вдвічі швидше. Утім, ракетники зазвичай не видають векселів завчасно... Минулими роками було чимало аварій ракет, колективу доводилось щоразу коригувати технологію системи керування, проводити додаткові перевірки. На нинішньому етапі подолано головні перепони на шляху реалізації масштабного проекту. Пуск планується здійснити у 2010 році. І через власний супутник матимемо змогу транслювати чемпіонат Європи з футболу 2012 року. А поки що «мізки» ракети тренуються в «Хартроні». На «Південмаші» вже готові п’ять дослідних зразків ракет «Циклон-4». Їхнє серійне виробництво має розпочатися наступного року. Поки що Україна посідає п’яте місце у світі за кількістю запущених у космос ракет (перші чотири в цьому рейтингу — Росія, США, Китай і Франція). Торік українські фахівці здійснили п’ять пусків ракетоносіїв вітчизняного виробництва. У цьому році планується близько десяти. Дай Боже не наврочити.

Віталій СТЕГНІЙ, Харків
також у паперовій версії читайте:

• ПОЛЕТІВ З ТРЕТЬОЇ СПРОБИ
• ЛЮДИНА ОБІГНАЛА... ЛІТАК
• НЕЗЕМНЕ ОДРУЖЕННЯ

назад »»»