ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ІЗ СУДДІВСЬКОГО ПОГЛЯДУ
Проблему доступу до суду активно обговорюють всі: і громадяни, які саме там шукають захисту своїх прав та інтересів, і науковці-юристи, і політики. Яким є погляд на це вкрай важливе для демократичного суспільства питання служителів Феміди, котрі знають недоліки й сильні сторони системи правосуддя, так би мовити, зсередини? Відповідь на це запитання дає дослідження професора Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого І. Марочкіна та аспірантки О. Овчаренко, яке вони оприлюднили на офіційному сайті Верховного Суду України. Автори наукової праці опитували суддів, намагаючись також з’ясувати їхнє ставлення до деяких новацій, покликаних спростити доступ до правосуддя.

ОРГАНІЗАЦІЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ СУДОВОЇ ВЛАДИ ЛИШЕ ЧАСТКОВО ГАРАНТУЄ ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ
Надмірне навантаження і як з ним боротися
Заповнюючи анкету, вершителі доль людських продемонстрували самокритичність. Більшість — 66% опитаних — зазначили, що організація і діяльність судової влади в нашій державі лише частково узгоджується з вимогою щодо гарантування доступності правосуддя і потребує змін, 10% респондентів висловилися за докорінні зміни.
Серед чинників, які впливають на доступність правосуддя, служителі Феміди на перше місце поставили надмірне навантаження. Такої думки дотримуються 78,6% респондентів. Тому 90% вважають за потрібне запровадити нормативи щодо кількості справ, які суддя має розглядати щомісяця. Проти такого нововведення висловилися 10% учасників дослідження. На запитання, якою є оптимальна кількість кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні порушення, що їх має розглянути суддя за місяць, відповіли трохи більше, як половина респондентів. За їхньою оцінкою, служителю Феміди до снаги розглянути сім карних, 24 цивільних і 47 справ про адмінпорушення.
До слова, Комітет міністрів Ради Європи рекомендував: аби не допустити надмірного навантаження на суддів чи скоротити його, держави мають сприяти примиренню сторін поза судовою системою, до або під час судового розгляду. Запропоновано, зокрема, визначити органи, що не належать до судової системи, до яких можуть звертатися сторони для розв’язання позовних вимог на незначні суми, а також з питань деяких конкретних галузей права.
Більшість опитаних (65%) переконана: розвинута система органів альтернативного (досудового) врегулювання конфліктів позитивно впливає на доступність правосуддя. Частина служителів Феміди запропонувала вилучити з компетенції суду справи про незначні адміністративні порушення, а також справи про стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг і передати їх на розгляд спеціальним органам виконавчої влади.
Думки суддів щодо найперспективніших форм альтернативного врегулювання конфліктів розділилися таким чином: 52,9% надали пальму першості відновлювальному правосуддю (примиренню потерпілого та правопорушника поза судовим засіданням за умови їхньої взаємної згоди на таку процедуру), 40% респондентів обстоюють розвиток мережі третейських судів, 16,2 % вважають нагальним запровадження ювенальної юстиції, майже 10% — підвищення ролі нотаріату.
На друге місце серед факторів, які найбільше впливають на доступність правосуддя, опитувані поставили матеріально-технічне забезпечення судів і суддів (такої думки дотримуються 77,3% респондентів).

Система тяжіє до закритості
Парадокс, але територіальну наближеність до суду служителі Феміди не вважають важливою, хоча ще з часів судової реформи наприкінці ХІХ ст. у Російській імперії вона вважається пріоритетною. Не є, на їхню думку, першочерговими й такі фактори, як відкритість інформації про суд, про порядок його роботи та процедуру звернення. Всупереч позиції Європейського суду з прав людини й усталеній в науковій юридичній літературі думці, судді не пов’язують доступ до суду з масштабами судових витрат. Важливим цей фактор назвали лише 18,4%. Не розцінюють вони як перешкоду і те, що час роботи людей у суддівських мантіях збігається з часом роботи більшості установ та організацій. Така ситуація не суперечить чинному процесуальному законодавству, котрим передбачено обов’язок роботодавця відпустити особу, яка має судову повістку. Проте 13,4% опитаних все ж вбачають у цьому гальмо в доступі до суду.
Мабуть, не варто переконувати будь-кого в тому, що вільний доступ до офіційного веб-порталу судової влади, на якому розміщено всі судові рішення, став би суттєвою гарантією доступу громадян до суду. Однак таке прогресивне нововведення не має масової підтримки в суддівській спільноті. Ідею оприлюднення судових актів (рішень, постанов, вироків) у засобах масової інформації підтримало 7,4% опитаних, 44,1% вважає, що потрібно публікувати всі акти вищих судових інстанцій, а рішення судів першої та другої інстанції вибірково (ті, які мають суттєве значення для судової практики), 19,5% підтримують оприлюднення лише актів Верховного Суду України, Вищого господарського суду та Вищого адміністративного суду, 10% жодним чином не схвалюють такої публікації. Розділилися думки з приводу того, де належить оприлюднювати акти судової влади. Віддають перевагу офіційному виданню Верховного Суду України 43,6% респондентів, 32,9% вважають, що для цього слід спеціально створити національне видання, і тільки 15,9% — за оприлюднення в мережі Інтернет.
У цьому зв’язку варто нагадати, що 2006 року набрав чинності Закон України «Про доступ до судових рішень», яким передбачено створення Єдиного державного реєстру судових рішень, до якого мають вносити всі судові акти крім тих, доступ до яких обмежено законом. Така практика є звичною в багатьох розвинутих країнах (Франції, США, Німеччині).

Про жорсткість вимог і суворість стягнень
На доступність правосуддя впливає рівень фахової підготовки суддів. Так вважають 80,3% респондентів. Водночас на думку більшості служителів Феміди, визначений законодавством рівень вимог до кандидатів на посаду судді і систему дисциплінарних стягнень є задовільними. Автори дослідження вбачають у такій одностайності ознаки професійного корпоративізму. Лише п’ята частина опитаних обстоює запровадження жорсткіших вимог до обсягу і глибини знань кандидата на посаду судді під час складання кваліфікаційного іспиту і ще менше (14%) є прихильниками жорсткіших дисциплінарних стягнень у разі некомпетентності служителя Феміди.
Одним із способів підвищення компетентності суддів є спеціалізація судової діяльності. У цьому переконані 88,2 % служителів Феміди, а 58,6% вважають, що цей чинник безпосередньо впливає на доступність правосуддя.
Для більшості громадян фінансова доступність правової допомоги, насамперед у кримінальному судочинстві, є аж надто суттєвою. Більшість опитаних вважають, що безоплатну юридичну допомогу малозабезпеченим мають надавати спеціальні об’єднання адвокатів, фінансовані з державного бюджету (тобто йдеться про муніципальну адвокатуру).
Чи готові служителі Феміди до прямого застосування норм Конвенції та рішень Європейського суду з прав людини, як на цьому наполягають автори відповідного закону, ухваленого два роки тому? Більшість респондентів (60,5%) відповіли, що не посилаються на ці джерела, а 11% навіть не знають про прецедентну практику Євросуду.
Автори дослідження також намагалися з’ясувати думки опитуваних про організаційне забезпечення роботи суду. За радянських часів служителі Феміди, крім розгляду справ, вели особистий прийом громадян. Під час прийому судді районних судів виконували роль адвоката (надавали консультації щодо складання позовних заяв, оцінювали перспективи справи, таким чином сіючи сумніви щодо своєї неупередженості). Нині суддівська спільнота виступає за скасування особистого прийому: більшість опитаних (57,5%) відповіли, що судді мають спілкуватися з громадянами лише під час судового засідання.
також у паперовій версії читайте:

• КІЛЬКІСТЬ «ВІДМОВНИКІВ» ЗРОСТАЄ
• КОРУПЦІЯ ПОШИРЕНА НА ВСІХ ЕТАПАХ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ЗАКОН ПРО МІНІСТЕРСТВА

назад »»»