ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ЯК ЗАХИСТИТИ ЗДОРОВ’Я І ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ

Виробничим травматизмом в Україні нині занепокоєні всі — роботодавці, робітники, профспілки й профспілкові об’єднання. Це й зрозуміло: кількість нещасних випадків вражає. За інформацією Держгірпромнагляду, у 2007 р. на робочих місцях травмовано 18192 людей, зокрема 1176 працівників — смертельно. Чи не забагато для мирного часу?

Цим питанням цікавилася й Федерація профспілок, яка силами своїх інспекторів здійснила вибіркову перевірку ситуації з травматизмом на підприємствах. При цьому вдалося виявити, що за 2007 рік 683 випадки травмування на виробництві були зареєстровані як побутові, а 394 взагалі не розслідувалися і не обліковувалися.
Про що це свідчить? Та про те, що в нас приховують справжнє становище на підприємствах. У профспілках стверджують: є всі підстави вважати, що на виробництві щороку травмується понад мільйон людей, тоді як статистика повідомляє про 18 тисяч. До речі, відомості про це надають «Держгірпромнагляд», Держкомстат і Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань. Цифри в кожної з цих організацій — різні. Так, Держгірпромнагляд інформує, що у 2007-му смертельно травмовано на виробництві 1176 осіб, Фонд соціального страхування виплатив кошти за той самий рік 1069 сім’ям загиблих, а Держкомстат у щорічному звіті показує 925 випадків. До речі, в багатьох країнах світу помічено співвідношення: у середньому на одну тисячу травмованих гине одна людина. А в нас один смертельний випадок припадає на 15,5 виробничих травм.
У чому ж причина? Фахівці впевнені, що нині на багатьох підприємствах, особливо малих і середніх, практично ніхто не опікується охороною праці, а роботодавець з досвіду знає, що він не відповідатиме за умови праці, які ведуть до травматизму. Та що там малі й середні підприємства! Подекуди й на великих засобами індивідуального захисту (касками, пасками безпеки, респіраторами тощо) робітники забезпечені на 60–70 відсотків. Навіть саморятувальників, без яких гірники не можуть спускатися в шахту, вистачає тільки на 70–80 відсотків працівників.
На багатьох підприємствах не проводиться атестація робочих місць на їхню відповідність вимогам охорони праці (це ж додаткові витрати!). За таких умов не тільки профспілкові інспектори, а й державні не мають жодних можливостей вплинути на ситуацію, бо без атестації робочих місць залишається таємницею, до якого рівня небезпеки належить та чи інша виробнича ділянка (згідно зі статистикою, 1,6 млн людей працюють за умов, коли порушено санітарно-гігієнічні норми).
Заважає (і позначається на рівні травматизму) й те, що за останні дев’ять років «Держгірпромнагляд» тією чи іншою мірою реформувався шість разів, а отже, під час перетворень не міг цілком віддаватися роботі.
Недостатньо врегульовано правове поле, бо багато його положень затверджено ще тоді, коли навіть у страшному сні не могло б наснитися, що на небезпечну роботу можуть взяти людину без належної підготовки, інструктажу і навіть... трудової книжки. Зазвичай непідготовлені люди травмуються самі й наражають на небезпеку інших. Правники кажуть, що нині багато документів з-поміж двох тисяч нормативно-правових актів застаріли і потребують перегляду з огляду на ринкові відносини. Як же зробити так, аби ми не долали наслідки нещасних випадків, а могли запобігти їм, убезпечити від них людей? На думку декого з фахівців, необхідно законодавчо посилити відповідальність роботодавця перед працівниками. Особливо це стосується сфери малого та середнього бізнесу, у якій ні самого підприємця ніхто не вчить, не інструктує, не попереджає щодо відповідальності за здоров’я і життя робітника, ні робітників не вчать, не інструктують, не попереджають про небезпеку для життя і здоров’я.
До речі, свого часу у виконкомах місцевих рад були відділи, що опікувалися безпекою праці на підприємствах підвідомчих територій. Наприкінці 1990-х їх підпорядкували управлінням праці і соціальних питань обл- і міськрайадміністрацій, а рік тому ці питання вилучили з повноважень управлінь. Отож тепер під час реєстрації підприємства роботодавця ніхто й не запитає, чи знається він на техніці безпеки праці. Ніхто з цього погляду не контролює нових підприємств.
Основна особа в системі такого контролю — державний інспектор. Однак нині на 1200 тис. суб’єктів підприємницької діяльності припадає дві тисячі інспекторів. Ясна річ, що вони, як мовиться, не можуть охопити безмежного. Тим-то ФПУ підтримала пропозицію «Держгірпромнагляду» про поновлення служб охорони праці в обласних та міських і районних адміністраціях (проект урядової постанови вже подано до парламенту).
До того ж профспілки мають 170 власних штатних інспекторів, яких утримують за членські внески. ФПУ готова надати ще 300-400 кваліфікованих інспекторів, питання лише в тому, хто їм виплачуватиме зарплату. Це теж має вирішувати законодавець. А може, варто частково використати кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань? У будь-якому разі щось треба робити, аби зберегти життя і здоров’я людей.
Свого часу роботодавці пролобіювали закон, згідно з яким інспектор з безпеки праці може прийти на підприємство, подавши заявку про можливу перевірку, не пізніше, як за 10 днів. Але ж це абсурд! Коли сталося нещастя чи надійшов сигнал про те, що на підприємстві щось не гаразд, треба чекати десять довгих днів, щоб розібратися й зарадити лихові?! Така норма абсурдна ще й тому, що суперечить Конвенції Міжнародної організації праці № 81, за якою дозволено контроль у будь-який час і без будь-яких попереджень. Як член МОП Україна ратифікувала цей документ. Мін’юст на запит ФПУ підтвердив: норми міжнародних актів мають перевагу перед вітчизняними законами. Отже, ніхто не має права перешкоджати інспекторові здійснювати державний нагляд. Відповідні інструкції вже відправлено місцевим профспілковим комітетам.
І насамкінець: нині підприємство, сплачуючи внески до Фонду соціального страхування, ніби знімає з себе відповідальність за долю своїх працівників. На думку профспілкових лідерів, було б не тільки доцільно, а й справедливо збільшити, ухваливши відповідний закон, матеріальну відповідальність підприємства в разі нещасного випадку на виробництві, а кошти соцстраху слід використовувати для профілактики травматизму.
Тільки вдосконаливши правове поле, можна поставити боротьбу з травматизмом на належний рівень, захистити здоров’я і життя людей.
також у паперовій версії читайте:

• ЩО ТАКЕ СТРАХОВИЙ СТАЖ, або ЗА КОГО СПЛАЧУЮТЬ ВНЕСКИ З БЮДЖЕТУ
• ПЕНСІЇ ПІДВИЩАТЬ

назад »»»