ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
ЗОЛОТОВЕРХИЙ КРАСЕНЬ
Давня древлянська земля — заповітний куточок на півночі Житомирщини — стародавній Овруч. Тут дивом зберігся унікальний пам’ятник вітчизняної культури та архітектури — Свято-Василівський храм. Заснований Володимиром Великим і побудований з дерева у 997 році, він дістав назву «золотоверхого», а через сто років, за часів князя Святослава, на цьому місці постав кам’яний золотоверхий красень, щедро оздоблений фресками.

Історія будівництва першого собору є цікавою. За рік до хрещення Київської Русі Володимир Великий вирушив у похід на Херсонес, де перебувала його наречена Анна. Захопивши місто, Володимир, який був заповзятим язичником, вирішив, що тепер йому немає необхідності приймати християнство. Однак для віруючої грекині одружитися з поганином було відчайдушним кроком, на який вона зважилась, аби врятувати Київську Русь від безвір’я. За своє лукавство, за переказами, Володимир був покараний Господом — він осліп. Анна почала його умовляти охреститься, переконуючи, що тоді Господь допоможе йому прозріти. У 987 році Володимир прийняв хрещення і все сталося так, як провістила Анна. Це зміцнило його віру в Господа, і наступного року Володимир Великий охрестив Київську Русь. Невдовзі він приїхав до Овруча, який був вотчиною його бабусі Ольги, і наказав зруйнувати язичницьке капище, освятити те місце, а на ньому збудувати храм на честь свого небесного покровителя Василя, ім’я якого він отримав під час хрещення. Відтоді Овруцький храм і називається Свято-Василівським.
До речі, на його долю випало багато суворих випробувань. Храм двічі грабували татари у ХІІІ ст., а на початку ХІV — руйнували дружини литовського князя Гедимінаса. Після цього аж до ХХ ст. храм стояв напівзруйнований. Непошкодженою залишилася лише вівтарна стіна, на якій зображено Матір Божу — Оранту з піднесеними догори руками. Тут служив архієпископ Антоній Храповицький, якому й належить ідея реставрації. У 1906 році Священний Синод постановив, що храм слід відновити у первісному вигляді, тим більше, що міцний фундамент споруди зберігся дуже добре. Біля храму було вирішено заснувати жіночий монастир, щоб можна було берегти та доглядати церкву. Таким чином в історію потрапило ім’я настоятельки Лідії.
Кладку собору відновили такою, як вона була за часів князя Святослава,— цегла з вкрапленням специфічного каменю пірофіліту, родовище якого є тільки в Овруцькому районі. Щойно видобутий, цей природний матеріал настільки слухняний, що його можна м’яти руками. Але, побувши на повітрі й окислившись, він стає твердим і непіддатливим. Відбудова проводилася в основному за пожертвування прихожан. Коли святиню відновили, Микола ІІ пожертвував 10 тисяч рублів на іконостас і подарував панікадило. На урочисте освячення собору у вересні 1911 року він прибув власною персоною.
Справа відновлення була доручена відомому архітекторові Щусєву, який є автором проекту мавзолею Леніна. До речі, за відновлення Свято-Василівського храму в Овручі йому було надане звання академіка архітектури. Поширеною є думка, що за радянської влади, коли церкви масово знищувалися, храм «не чіпали» саме тому, що його історія пов’язана з ім’ям цього зодчого.
Величний архітектурний шедевр, побудований у візантійському стилі, вражає своїм архітектурним задумом. Маючи надзвичайно високу центральну баню, він ззовні видається надзвичайно компактним, можна сказати, навіть невеликим.
Служби в храмі відбуваються щоденно. Окрім місцевих парафіян, на ній зазвичай присутні паломники. Люди їдуть до Овруча звідусіль, навіть з-за кордону, аби вклонитися святим мощам та намоленим за тисячоліття іконам. Тут зберігаються старовинні образи, зокрема Новгородської Божої Матері «Знамення», Покрови Божої Матері, Казанської Божої Матері. За переказами, деякі з них даровані руським князям. На тисячолітній стіні збереглися потемнілі від часу лики святих. Кажуть, що тут є навіть фрески, які належать пензлю Врубеля, однак це можуть з’ясувати хіба що реставратори та іконописці.
Кожен з присутніх на службі прагне прикластися до часточок мощів Сергія Радонезького, Алексія Московського, святителя Луки Симферопольського і Кримського. Матушка Дарія, яка люб’язно влаштувала для мене екскурсію в соборі, розповіла, що святого Луку дуже люблять у Греції: там новонародженим хлопчикам батьки часто дають це ім’я. Однак особливо прочани шанують Макарія Овруцького. У ХVІІ ст. Макарій був овруцьким архімандритом і настоятелем місцевого монастиря. Коли обитель оточили турки й татари, він вийшов до них з хрестом і почав благати, щоб не руйнували святиню та не вбивали невинних людей. Вороги його схопили, довго й жорстоко катували, а тіло покинули на площі. Люди його поховали. Від того часу й летить світом слава про Макарія Овруцького, а храм, у якому зберігаються його мощі, є найбільшою святинею не тільки Житомирщини, а й усього православного світу. Недавно Макарію Овруцькому на майдані біля Свято-Василівського собору, де зберігається лише часточка його мощей, відкрито пам’ятник.

Наталія МІЖИГУРСЬКА, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• МІСТО, ЩО ПЕРЕЖИЛО СТОЛІТТЯ
• З ЧАСІВ БАТУРИНСЬКОЇ ЕПОПЕЇ...
• ВХІД — БОСОНІЖ

назад »»»