ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

Від того, як українські лідери та органи влади зможуть вирішити завдання, пов’язані з упровадженням курсу на європейську інтеграцію, залежатимуть перспективи подальшого розвитку людського потенціалу в Україні.

Якщо Києву вдасться виконати євроінтеграційні плани та взяти вимоги ЄС за основу рамкової моделі впровадження життєво необхідних реформ, Україна опиниться на короткій стежці до успіху і процвітання, маючи можливість досягти значного поліпшення умов життя, зменшення рівня бідності. Процес європейської інтеграції надає унікальний шанс покращити рівень людського розвитку в країні.
Про це йдеться у новому національному Звіті з людського розвитку «Людський розвиток і європейський вибір України», який нещодавно обговорювали урядовці, голови дипломатичних місій в Україні, провідні національні спеціалісти та міжнародні фахівці, науковці.
Виступаючи перед учасниками зібрання, Френсіс М. О’Доннелл, Координатор системи ООН і Постійний представник ПРООН в Україні, сказав, що починаючи з 1995 року Програма розвитку ООН в Україні за допомогою регулярних звітів з людського розвитку привертала увагу політиків і громадськості до викликів, перед якими стоїть країна у сфері соціального й економічного розвитку. «Національні звіти пропонували погляд у довгостроковій перспективі, аналіз ситуації в країні та стратегій посилення людського розвитку. Мета написання цих звітів полягає в тому, щоб консолідувати дані про людський розвиток у країні, впливати на національну політику і мобілізувати різні групи суспільства»,— наголосив пан О’Доннелл.
Європейська інтеграція — не пріоритет зовнішньої політики, а передовсім план дій для проведення внутрішніх реформ і забезпечення подальшого людського розвитку, зазначають експерти.
Від часу, коли був опублікований останній звіт ПРООН «Сила децентралізації» у 2003 році, Україна пройшла через період важливих політичних і економічних перетворень: зміцнилась демократія, триває перехід до повноцінної ринкової економіки. Втім, незважаючи на значні досягнення, попереду багато викликів, які потребують вчасної відповіді від громадянського суспільства та органів влади, переконані автори звіту. Свого часу було проголошено чимало ініціатив, однак прогрес у впровадженні життєво необхідних реформ задля сприяння людському розвитку малопомітний.
Згідно з даними останнього глобального Звіту ПРООН з людського розвитку, Україна посідає 76 місце зі 177 держав і вважається країною з середнім рівнем людського розвитку. За більшістю показників ми значно відстаємо від усіх держав — членів ЄС, у тому числі найближчих сусідів — Угорщини (36 місце), Польщі (37), Словаччини (42), Болгарії (53) та Румунії (60), які нещодавно приєднались до Європейського Союзу.
Хоча економічне зростання України за період, що розглядається (2000-2006 рр.), було швидким, темпи приросту реального ВВП становили у середньому близько 7,5% на рік. Це зростання сприяло підвищенню рівня життя та зменшенню бідності. Зростання валового внутрішнього продукту відобразило значне збільшення внутрішнього попиту як на споживання, так й інвестиції в основний капітал на тлі стабільного підвищення доходів домогосподарств, а також швидке зростання обсягів експорту. Ці тенденції знайшли відображення у значному збільшенні обсягів виробництва, особливо у промисловому секторі. Загалом економічне зростання було підтримане змінами й реформами у внутрішній економічній політиці та інституціональним розвитком.
Проте ближче до кінця періоду, що розглядається, виник дефіцит поточного рахунку. Хоча сальдо зовнішньої торгівлі є від’ємним з 2003 року, головним чином через збільшення імпорту засобів виробництва та зростання конкуренції з боку інших держав, традиційно позитивне сальдо торгівлі послугами було достатнім для забезпечення профіциту поточного рахунку. Останнім часом підвищення цін на імпортні нафту й газ спричинило виникнення дефіциту поточного рахунку. Після певного успіху у зниженні інфляції в результаті жорсткішого контролю за державними видатками і підвищення стабільності національної валюти інфляція залишалася на рівні двозначної цифри й наприкінці 2007 року перевищувала 16%.
Збільшення внутрішнього споживання підтримувало зростання обсягу виробництва переробної промисловості, особливо у харчовій галузі та машинобудуванні. Хоча у сільгоспвиробництві був певний регрес, особливо у 2003 і 2005 роках, ця галузь стала лідером реформ, зазначають фахівці. Серед найважливіших — утвердження права приватної власності на землю і нерухомість, запровадження ринкових механізмів для надання фінансових і технічних ресурсів у село, зокрема кредитів. Проте, наголошують експерти, треба вирішити багато складних проблем, а мораторій на продаж землі, що був продовжений до 2008-го, обмежив розвиток ринкових реформ у цьому секторі.
Збільшення споживання було підтримано зростанням реальних доходів (на душу населення) і середньої зарплати, які за 2003-2006 роки підвищились у 3,2 і 2,9 раза. Ріст доходів був результатом підвищення рівня зайнятості, збільшення мінімального розміру соціального забезпечення (тобто мінімальної ставки зарплати та мінімальної пенсії за віком), підвищення пенсій деяким категоріям населення і збільшення прибутків підприємств. Частка зарплати у доходах домогосподарств зросла, що стало свідченням пожвавлення економічної активності населення. Проте частка соціальної допомоги у структурі доходів домогосподарств залишається високою (у 2006-му — 39,2%). Це свідчить про залежність доходів домогосподарств від цих платежів.
Одначе не у всіх галузях економіки спостерігалось швидке зростання зарплати. Працівники соціальної сфери та сільського господарства залишаються в категоріях із низькими доходами. Зокрема, у 2006 році середня зарплата медпрацівників і фахівців сфери соціального забезпечення була у 1,6 раза нижчою від середньої в економіці, та втричі меншою, ніж у фінансовому секторі. Середня зарплата у сільському господарстві була у 2,2 раза меншою, ніж в обробній промисловості, частково в результаті сильних позицій роботодавців у сільській місцевості.
Офіційний рівень безробіття (за методологією МОП) знижувався і наразі аналогічний середньому рівню безробіття в ЄС. Але офіційна статистика не враховує прихованого безробіття, як наприклад, вимушена неповна зайнятість і так звані примусові «адміністративні відпустки» та зайнятість у «тіньовій» економіці.
В останні роки уряд досяг успіхів у скороченні дефіциту бюджету до рівня нижче 3% ВВП (за винятком 2004 року), незважаючи на постійне зростання витрат. Одна з головних цілей соціально-економічної політики уряду полягала у скороченні крайньої бідності за допомогою збільшення соціальних виплат найуразливішим категоріям населення. За 2003–2006 роки вони зросли у 2,6 раза.
Базовим соціальним стандартом в Україні є прожитковий мінімум, на підставі якого уряд визначає обсяг виплат із соціального забезпечення та розраховує загальний рівень життя. До основних платежів із соціального забезпечення, гарантованих урядом, входять: мінімальна ставка зарплати; мінімальна пенсія за віком; неоподатковуваний мінімум і державна соціальна допомога. За останні сім років прожитковий мінімум зріс у 1,7 раза — з 270,10 грн у 2000-му — до 472 грн наприкінці 2006-го. Мінімальна пенсія за віком зросла у 12,2 раза — з 30 до 366 грн. Мінімальна зарплата повагомішала з 118 до 400 грн, тобто у 3,4 раза, але все ж залишається на рівні 79,2% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проте поширеність і глибина відносної бідності свідчать, що чимало соціальних проблем вирішуються неефективно. Незважаючи на те, що соціально орієнтовані бюджетні асигнування збільшуються, якість соціальних послуг лишається низькою через підвищення витрат на утримання соціальної інфраструктури. Як результат, уряд не здатний надавати соціальні послуги у необхідних обсягах, і частка приватного бізнесу в їхньому наданні зростає (медицина, освіта). Поліпшення програм соціальної допомоги залежить від посилення адресності, аби підтримку надавали тим, хто справді її потребує, наголошують експерти. Необхідний постійний контроль, причому не лише за бюджетними видатками на соціальну допомогу, а й за їхньою ефективністю й дієвістю.
Хоча стабільне економічне зростання впродовж останніх років створило передумови для поліпшення життя у довгостроковій перспективі, мине багато років, поки українська економіка сприятиме досягненню сучасного європейського рівня. Водночас автори звіту зазначають, що економічний розвиток сам по собі не вирішить усіх соціальних проблем України. Глобальний досвід, включно з українським, свідчить, що економічне зростання супроводжується диспропорціями в регіональному розвитку та збільшенням нерівності в доходах. Ці проблеми слід розв’язувати за допомогою дієвих державних заходів.
Зростання обсягів виробництва важливе для забезпечення ресурсів, необхідних для розвитку суспільства, але само по собі мало чим допомагає розвитку людського потенціалу. Недооцінка впливу людського розвитку на економічне зростання є ключовою, хоча не єдиною причиною розриву в розвитку між Україною та іншими державами. Перетворення України на державу з демократичною системою, громадянським суспільством і соціально орієнтованою ринковою економікою вимагає, щоб влада на всіх рівнях (особливо на місцевому) визнала, що людський розвиток є як кінцевою, так і ключовою метою, йдеться у звіті.
Тож видатки на освіту, охорону здоров’я та соціальний захист треба розглядати не просто як «витрачання» бюджетних коштів, а як соціальні інвестиції (особливо у поєднанні з необхідними реформами), котрі могли б суттєво вплинути на розвиток України. Більше того, радять експерти, увагу слід зосередити не стільки на регулярному наданні допомоги нужденним, скільки на заохоченні їхнього особистого розвитку, посиленні ролі в суспільстві та розширенні можливостей вибору свого майбутнього. Водночас треба дбати, щоб вони брали на себе відповідальність за свій вибір та його реалізацію. Люди стають епіцентром людського прогресу тому, що людський розвиток є не лише ключовою метою, а й найважливішим чинником соціального і економічного розвитку.
На жаль, соціальна політика України пасивна і зосереджена на наданні допомоги бідним, аніж на зменшенні бідності шляхом розширення можливостей. Це сформувало культуру залежності, коли бенефіціари системи стають пасивними одержувачами, що покладаються на матеріальну допомогу. Нинішня система соціального захисту в Україні страждає від недоліків, типових для держав із соціалістичним минулим. Уряд зазвичай надає допомогу великій кількості бенефіціарів (приміром, регулюванням цін на хліб), що виходить за межі його фінансових можливостей. Проте рівень соціальних виплат низький і не вирішує проблеми бідності. Крім того, в деяких випадках на тлі низької середньої зарплати розмір соціальної допомоги знеохочує людей бути економічно активними, що закріплює залежність від матеріальної допомоги. До того ж, така система може спокушати політиків обіцяти зростання виплат перед виборами, не надто звертаючи увагу на наслідки виконання цих зобов’язань у майбутньому.
Ще один важливий вимір людського розвитку — консолідація суспільства, що є наріжним каменем формування соціального капіталу в Україні. Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки вимагає, щоб сталий людський розвиток був не лише головною метою соціальної політики уряду, а й мірою соціального прогресу. Адже людський розвиток є найпотужнішим чинником економічного зростання. Отже, Україні потрібно реалізувати стратегію людського розвитку, в якій буде об’єднана державна політика в таких сферах, як демографічний розвиток, охорона здоров’я, зайнятість і оплата праці, соціальний захист, регіональний розвиток, освіта. Вироблення такої стратегії має передбачати активну участь усіх зацікавлених сторін, констатується у документі.
Наголошується у звіті й на необхідності підтримки більш глибокої економічної інтеграції та запровадження регуляторних норм і правил ЄС у межах існуючої програми Європейської політики добросусідства.
Аби поліпшити умови життя та показники індексу розвитку людського потенціалу, послуги з охорони здоров’я, доступ до освіти і комунальні послуги мають бути суттєво вдосконалені. Автори документа закликають до реалізації адміністративної реформи й децентралізації влади, створення сильних структур самоврядування. Це сприятиме кращому наданню послуг і більш справедливому розподілу надбань економічного розвитку. Доступність фінансових та інших ресурсів на місцевому рівні є важливою умовою для досягнення цілей людського розвитку.
Договори про вільну торгівлю з ЄС створюють неабияку мотивацію до зростання торгівлі. Оскільки вони не поширюються на усі сільськогосподарські продукти, важливою метою для України має бути досягнення ширшого доступу до європейського аграрного ринку.
Відкритий доступ до євроринків сприятиме припливу іноземних інвестицій за умови, якщо інвестори будуть впевнені у передбачуваності політики й верховенстві закону. Довіра іноземних інвесторів може бути отримана, якщо всі виконавчі сили в Україні демонструватимуть здатність втілювати європейські стандарти, що належать до подальшого розвитку ринкової економіки та народної демократії, переконують автори документа.

Олена КОСЕНКО

також у паперовій версії читайте:

назад »»»