ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСОБИСТІСТЬ
ПОВЕРНЕННЯ ГРИГОРІЯ ВАЩЕНКА
Тривалий час ім’я Григорія Ващенка було забороненим, а якщо і згадувалося, то лише як «українського буржуазного націоналіста». Здавалося, спадщина видатного педагога має бути належно поцінована, адже його думки лишаються актуальними і нині, а подекуди (як це часто буває у талановитих людей) навіть випереджають час. Однак ситуація складається неоднозначна. Попри те, що у 1995 році створено Всеукраїнське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка, яке повертає з небуття спадщину педагога, його ім’я відоме не так широко, як годилося б.

130 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ ОСНОВОПОЛОЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ
Духовний скарб
Невеликими тиражами і переважно коштом української діаспори в незалежній Україні видано шість томів праць Григорія Ващенка: «Виховний ідеал», «Загальні методи навчання», «Виховання волі і характеру», «Праці з педагогіки і психології», «Хвороби в галузі національної пам’яті», «Статті. Спогади». Дослідники зазначають, що кожна з проблем розглядається автором у контексті не лише національної, а й світової педагогічної думки. Втім, українська освітянська громадськість мала змогу ознайомитися лише з частиною доробку Ващенка. Адже багато праць було написано ним в еміграції. У творах, виданих у Мюнхені, Лондоні, Торонто, в Україні доеміграційного періоду він розкрив майже всі найважливіші питання теорії виховання і дидактики. Якщо об’єднати всі праці Ващенка, то вийде самобутній і оригінальній підручник з основ національної педагогіки.
Він народився 23 квітня 1878 року у селі Богданівка Прилуцького району на Чернігівщині. Здавалося б, після закінчення Московської духовної академії подальший шлях Ващенка був визначений. Проте він не висвячується на священика, а повертається в Україну і береться за педагогічну роботу. Його знання прислужилися молодій Українській Народній Республіці. Ващенко бере активну участь у створенні вчительських курсів і шкіл, пропагує національні ідеї. Ще у 1917-му висловлює пропозицію про заснування «української педагогічної Академії», радить більше займатися науковими психологічними експериментами. У 1925 році Григорію Ващенку було присвоєно звання професора. Завдяки його зусиллям у 1931-му у Полтавському педагогічному інституті було відкрито аспірантуру, яка згодом знову була закрита. «Пильне око» не дрімало. Ващенка не лише увільнили з посади, а й за заведеним на той час порядком оголосили «українським буржуазним націоналістом». У наказі по Полтавському педінституту 1934 року, зокрема, записано: «Ващенко Г. Г. не змобілізував студентів і аспірантів на боротьбу з контрреволюційними настановами... У своїй педагогічній науковій роботі... не розгорнув самокритики на свою явно буржуазно-націоналістичну продукцію...». «Шкідливий» підручник вилучили з книгарень та бібліотек і знищили. Вибору не було: смерть або еміграція. Деякий час він очолював кафедру педагогіки у Сталінградському педагогічному інституті, а в роки війни доля привела його до Німеччини. Там Григорій Ващенко очолив кафедру педагогіки Українського Вільного університету, деякий час був ректором Української Богословської академії у Мюнхені. На тамтешній землі знайшов свій останній притулок — Ващенка не стало 2 травня 1967-го.

Воля і характер
Як зазначалось, еміграційний період став плідним для педагога «на вигнанні». У творах Ващенка синтезується українська тисячолітня культура і духовність. Вчений писав: «Навіть на еміграції, живучи в тяжких матеріальних і моральних умовах, українці виказали високу цікавість і здібність до духовної культури». Надзвичайно актуальною є ґрунтовна праця Ващенка «Виховання волі і характеру». Перша частина праці — це глибокий філософсько-психологічний аналіз вольових процесів людини і комплексу психологічних рис, що називається характером. Другу частину «Виховання волі і характеру» можна охарактеризувати як прикладну. В ній ідеться про те, як наставникові на практиці досягти поставленої мети, аби виховати волю і характер в української молоді, а також реалізувати педагогічну формулу вченого — «Служіння Богові і Україні». Виховання і самовиховання, свобода волі, проблема особистості й суспільства, мужності й героїзму, дисциплінованості й організованості — саме ці важливі питання вчений ґрунтовно досліджує. Ващенко застерігає: завоювавши державну незалежність, можна її легко втратити. Щоб цього не сталося, слід самовіддано працювати і виховувати молодь на ідеалах любові до Батьківщини. Григорій Ващенко не обмежувався теорією. Його праця була конкретною і активною. Відомо, що він був наставником Спілки Української Молоді, власне, на її замовлення написав низку праць. Свої педагогічні ідеї підкріплював монументальними знаннями з психології. Вважав, що кращі риси треба розвивати, а гірші — усувати.
«Виховання мусить бути органічно пов’язане з самовихованням,— писав Григорій Ващенко.— Починаючи з наймолодших років, батьки і школи, керуючи процесом формування особистості дитини, мусять розвивати в неї активність і почуття відповідальності не тільки за свою працю, а й за поведінку взагалі». Він добре усвідомлював: коли людина вдосконалює себе, цим вона вдосконалює навколишній світ. Саме тут закладено філософську категорію: від розвитку індивідууму до розвитку загального. У цьому контексті свою діяльність має розглядати педагог. Саме учительській праці дослідник приділяє особливу увагу.
«Педагогічну діяльність або виховання молоді можна визначити, як формування людської особистості,— пише Григорій Ващенко.— Її кінцевою метою є виховний ідеал. Звичайно, є багато педагогів, які точно визначеного виховного ідеалу не мають, а працюють з дня на день, виконуючи навчальні програми, і не думають про те, які психічні і фізичні риси виробляються у їхніх учнів. Але це не справжні педагоги, а ремісники від педагогіки».
В умовах духовної кризи, що охопила нинішнє суспільство, думки професора Ващенка звучать вельми актуально. На жаль, серед учительства чимало і ремісників, котрі лише відпрацьовують години, аж ніяк не дбаючи про душу вихованців. Ващенко спирається на кращі традиції української педагогіки, що завжди була гуманною і людяною. Костянтин Ушинський, Софія Русова, Іван Огієнко, Іван Стешенко, Степан Сірополк, Василь Сухомлинський — справжнє гроно яскравих імен вітчизняної народної педагогіки! Тож маємо безцінний тисячолітній досвід народної педагогіки.
Учитель, безперечно, повинен керувати навчальним процесом. «Але це керівництво не мусить перетворюватися в насильство над природою дитини,— застерігає Ващенко.— Педагогіка нового часу цілком вірно висунула, як один з найважливіших принципів освітньо-виховної роботи, принцип індивідуалізації, який вимагає в першу чергу вміння розбиратися у психічних властивостях окремих учнів. А для цього педагогові потрібна тонка спостережливість і інтуїція... Душа дитини незвичайно складна. Тому педагогові в його щоденній роботі часто трапляються такі випадки, коли йому мало допомагають загальні педагогічні норми й правила. Йому потрібно знати, чим у даний момент живе учень, що він думає й почуває, куди спрямована його душа. В свою чергу, тонка психічно-педагогічна інтуїція можлива лише при тій умові, коли педагог любить свою працю і своїх учнів. Любов — це той магічний ключ, що відмикає двері дитячих душ і дає йому можливість побачити заховані в них таємниці».

Філософія серця
У селищі Білики Кобеляцького району Григорій Ващенко створив авторську педагогічну школу (трирічні педагогічні курси імені Б. Грінченка), для якої самостійно розробив навчальний план і програми, проводив експериментальну роботу. «Під керівництвом моєї дружини студенти застосовували методу Монтессорі»,— писав Ващенко. Він створив у селищі природничий музей, проводив педагогічні конференції, організував і керував хором. У Біликах його згадували як людину красиву зовні, високої ерудиції (знав кілька іноземних мов). Сам же педагог називав свою роботу у Біликах одним із найактивніших періодів життя. Своїми духовними наставниками вважав Г. Сковороду, Т. Шевченка, К. Ушинського, високо цінував творчість Миколи Гоголя. Писав, що «Гоголь мав українську душу, хоч і писав російською мовою». У духовно-моральній діяльності педагога знайшла розвиток теорія Г. Сковороди і П. Юркевича, відома як «філософія серця». Вони вважали «серце осердям духовно-морального життя людини, бо який результат навчання без серця благородного і вдячного? Яка користь від наук без доброї думки?» — запитував Григорій Сковорода. Ідеї філософа виявилися близькими професорові Ващенку. У своїй творчості він ототожнює поняття «серце» і «душа», основним джерелом людини як духовної істоти вважає її релігію, мораль, патріотизм, народні традиції.
«У його творчості поєднуються два підходи: людинознавчий (індивідуальна спрямованість виховання, віра в Бога і Україну, організація самовиховання на засадах християнських доброчинностей) і відносницький (повага до батьків і старших, власної й людської гідності, національних традицій, відданість Батьківщині, вміння відчувати і відгукуватися на чужий біль),— пише дослідниця творчості Григорія Ващенка, завідувачка кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В. Короленка, професор Алла Бойко.— Заслуга професора Ващенка полягає в тому, що він у своїй педагогічній системі показав сукупність матеріального і духовного способів існування, об’єднав два підходи, світський і релігійний — розум і віру». Дослідниця зазначає, що ідеї Ващенка не втратили своєї актуальності й нині.
Працюючи ректором богословської академії у Мюнхені, Ващенко навчав молодь діаспори поважати досягнення старшого покоління, дотримуватись у традиціях наступності. Наголошував, що молодь має добре знати історію. «Щоб любити, треба, в першу чергу, знати,— акцентував він.— Основною формою ознайомлення молоді з минулим і сучасним України мають бути систематичні лекції з історії, географії та красного письменства». Звісно, показати приклад мають «виховники», як називав Ващенко наставників молоді. Працювати із юнаками і дівчатами потрібно самовіддано, відчувати радість разом із учнями, радіти їхнім успіхам й відкриттям. Адже саме від педагогів залежить, яким буде «загальний тон шкільного життя: похмурий або радісний, пригнічений або бадьорий». Виходячи з потреб дітей і молоді, треба розумно організувати їхнє шкільне життя. «Воно має задовольняти не тільки потреби розуму, а й почувань і волі». Крім навчання, в нього мають входити мистецтво, розумні розваги, близькі і далекі екскурсії.

Виховний ідеал
Ученим-педагогам науково обґрунтований виховний ідеал, зміст і структура національного виховання, визначено його основні чинники — родина («запорука морального здоров’я), природа («велична книга, що без слів промовляє до серця людини»), стриманість, дисципліна, бадьорість, справедливість, щирість, праця («життєва активність людини, націлена на добро»), спілкування («джерело наших чистих радостей»). Григорій Ващенко розкрив методичні підходи до виховання: дотримання «золотої середини» між авторитарністю і так званим «вільним» вихованням. «Основне в людині — її дух». «Дітей потрібно виховувати так, щоб тіло у них було спритним і міцним знаряддям духу», писав Ващенко.
Характеризуючи радянського педагога Антона Макаренка як «крайнього егоцентрика», Ващенко закликає не дивитися на нього як на «мрійника», а тим більше як на Песталоцці, котрий у своїй педагогічній діяльності керувався переважно співчуттям до нещасних безпритульних дітей. Антон Макаренко відповідав ідеалам, далеким від тих, що сповідував Ващенко. Утім, інакше не могло бути, Макаренко працював у країні, де за слова «Бог і Україна» розплачувалися власним життям.
Нині, у період глобалізації, коли проголошується теза про загальнолюдські цінності, треба бути особливо уважними до національних надбань. Як бачимо, українська педагогічна школа має для цього все необхідне. Мусимо пам’ятати, що українська національна педагогіка ґрунтується на міцних підмурках і народних традиціях. Тож не варто сліпо запозичувати «європейський досвід», а відштовхуватися від власної природної сутності, наголошує професор Омелян Вишневський. Вказуючи на помилки у побудові виховної системи, Костянтин Ушинський однією з них називає прагнення «взяти все в Європи», начебто вона є «істиною в останній інстанції». Вважаючи, що кожна європейська система вкорінена у власний ґрунт, він доходить висновку, що подібна спроба завершується невдачею. Натомість ідеї Григорія Ващенка підтвердили свою життєдайність.

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• ЗОЛОТІ СЛОВА

назад »»»