ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЗОЛОТІ МАРЕВА ПРИРОДИ
Про Олександра Галковського кажуть, що він як художник зростав у Національному музеї Тараса Шевченка. І він абсолютно погоджується із цим твердженням. Трудиться у цих славетних стінах упродовж 20 років, лише з однією невеличкою перервою. Пішов з музею, та невдовзі й повернувся — щось дуже потягло сюди знов...

А коли він прийшов до Шевченкового дому вперше, почав писати олією — мабуть, подіяла чарівна аура Тараса Григоровича-художника. Тут зустрів чудових колег, які стали друзями: Тетяну Чуйко (нині вона — заступник директора), Людмилу Давидовську (завідувачка відділу виставок), Костя Гнатенка — цей поет і телеведучий навряд чи потребує рекомендацій. Усі вони зібралися, аби привітати Олександра Галковського з відкриттям у рідному музеї його першої персональної виставки «Золоті марева».
Процитую деякі виступи.
Тетяна Чуйко: «Цей художник має свою дорогу, він надзвичайно полюбляє жанр краєвиду, адже відчуває світ через природу».
Кость Гнатенко: «Хочу сказати не про осяяння й талант, а про відданість Сашка ремеслу. Мені подобається, що він не зрадив улюбленої теми й оживлює природу, наповнюючи її стани настроями».
Виступи іменитих живописців Феодосія Гуменюка та Василя Лопати, виставки яких у Національному музеї Шевченка оформлював Олександр Галковський, були пронизані спільною темою — його дивовижною здатністю уявити майбутню експозицію. Та говорили і про особливості його власного творчого почерку.
Феодосій Гуменюк: «Тут я бачу краєвиди, щиро написані художником. Бажаю, щоб на наступній виставці на полотнах, якими потішить нас Олександр, були й постаті.»
Василь Лопата: «Дивлюся на ці роботи очима художника, залюбленого в українську природу. Мене найбільше вражають його малюнки пером — ніколи не бачив нічого подібного у вітчизняному мистецтві».
Трохи підготовлена промовцями, я теж, оглядаючи виставку, перш за все звернула увагу на оті неповторні графічні шедеври, створені тонким пером і тушшю. Мені вони видалися чимось на зразок маленьких вишиванок або килимків, витканих з напрочуд тонких ниточок. Назви промовляють самі за себе: «Рідний край», «Лісові велетні», «Каштанова алея», «Віддзеркалення спокою»...
Широку гаму станів природи, одухотвореної автором, передають його реалістичні та абстракціоністські роботи. Наприклад, «Відлига»: синя вода, сніг, що тане, дерева з бруньками і першим листям — все тут живе у передчутті весни як символу надії. А ніби розмите абстракціоністське полотно «Самотність» має філософський зміст: лютує злива, зриваючи з дерев листя й безжально його розкидаючи, дме вітер. На тлі цього хаосу — людина з парасолькою також здається безпорадною у вирі стихії: вона хитається, почуваючись невпевненою й беззахисною. У такому стані подекуди опиняється будь-хто з нас.
— В експозиції є твори, серію яких я написав у 2004 році,— розповідає Олександр Галковський.— Тоді за кілька місяців я створив десятки робіт. Найцікавіше, що це був не сплеск натхнення, а навпаки період сильних внутрішніх переживань. Вони, хоч це й дивно, дали мені енергію. Робота тоді рятувала: я заглибився в себе, і мій інтровертизм «заплодоносив». А потім мене наче «перемкнуло»: різко пішов від пуантилізму (писання тонким пером) до роботи широким пензлем.
— Олександре, Вам побажали незабаром продемонструвати й портрети. У Вас їх багато?
— Пишу їх, коли хтось попросить, бо не вважаю себе майстром цього жанру. Для мене краєвид — як портрет. З натури малюю рідко, здебільшого працюю в манері «імпресьйон», тобто на враженнях, емоціях — на тому, що запам’ятав. Коли бачу краєвид, перед очима вимальовується певний вираз обличчя. Його можна прочитати, гадаю, в кожній роботі.
— Ваша офіційна посада — експозиціонер у рекламно-виставковому відділі Національного Музею Тараса Шевченка. У чому полягають Ваші службові обов’язки?
— Я, по суті, господар експозиції. Кілька сотень виставок було в музеї, і всі пройшли через мої руки: сам вішав картини, ставив експонати. Усі художники — різні за манерою, світобаченням. Приміром, у Гуменюка полотна — три на п’ять, а в Лопати — мініатюри. Дивлюся, де і як їх краще розмістити: по-музейному, у два-три ряди, а інколи можна й у чотири. Вважаю, будь-яка експозиція, котра не муляє ока, має право на існування. А в залі Музею Шевченка є можливість розмістити 50–100 робіт так, що вони не створять візуальної напруги.
— А власну виставку теж самі оформлювали?
— Так, і це було найважче.
також у паперовій версії читайте:

• ДОБРОДІЙНИЙ АУКЦІОН ЯК АКЦІЯ ДРУЖБИ
• БАЛЕТ-МІСТЕРІЯ ПРО ДВА СВІТИ

назад »»»