ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПЕРЕМАГАЮТЬ ДРАКОНІВ, ЗАСНОВУЮТЬ МІСТА...
Історії заснування давніх міст і селищ Польщі овіяні легендами не меншою мірою, ніж населені пункти України. Так, назву польської столиці Варшава виводять від власного імені Варш (зменшувальна форма від Врачислав). Назва Лодзь походить від старопольського слова, яке означає «човен» (порівняймо давнє слов’янське слово «лодія», «ладья», російське «лодка») — тамтешні мешканці на човнах ловили рибу в річці Лудка.

Видатний дослідник складних проблем давньої української історії професор Михайло Брайчевський писав про наявність глибоких зв’язків між фольклорними традиціями Київської Русі й західнослов’янських народів, зокрема Польщі. Ці зв’язки значно старші за книжно-писемну літературу слов’ян. Під час дослідження зв’язків України й Польщі варто мати на увазі також те, що середньовічні історики пов’язували між собою, а нерідко просто плутали, з одного боку, назву племені полян, князем якого був літописний Кий, а з іншого — назву поляків. Обидві назви, до речі, споріднені між собою й походять від слова «поле».
* * *
У середній Польщі є місцевість Куяви, до якої прив’язані легенди про заснування найдавнішої Польської держави. Тут легендарний Попель (польський аналог Кия) заснував місто Крушвицю. До того ж, у цій місцевості знаходимо кілька сіл під назвою Києво, також селища Києвиця, Київська Воля, Кияни, Киї, Кияс і просто Київ. Названі населені пункти давні, вони існують, за літописними відомостями, не менш ніж тисячу років. Як зазначає М. Брайчевський, поширення назв із коренем «Кий», «Київ» свідчить, по-перше, про видатну роль, яку Київ на Дніпрі здавна відігравав в історії не лише України, а й усіх слов’янських земель, і, по-друге, про наявність певних спільних уявлень різних відгалужень слов’янства щодо заснування держав і виникнення перших міст.
Проте паралелі із західними слов’янами, зокрема Польщею, має не лише сама по собі назва Києва, а й літописний переказ про його заснування. За М. Брайчевським, будівництво «градів» легендарними засновниками слов’янських державних об’єднань є спільним сюжетом слов’янського фольклору. Іншими словами, побудова славного міста здавна вважалася необхідним компонентом державної діяльності визначних історичних осіб.
Місто Краків, за переказом, було засноване легендарним Краком у VII ст. н. е. При археологічних розкопках кургану, пов’язаного з його іменем, було знайдено пряжку, що датується цим періодом. Хоча людина на території Кракова, як і на території Києва, мешкає від часів кам’яного віку (який вчені називають палеолітом), однак безперервне поселення на краківському пагорбі Вавель існує протягом двох тисяч років від початку нової ери. Тут пізніше виник Краківський замок — ядро майбутнього міста.
Засновник міста на ім’я Крак прославився тим, що перед початком своєї містобудівної діяльності вирішив звільнити співвітчизників від страшного дракона, якому поляки регулярно мусили жертвувати худобу на поживу, а в разі відмови чудовисько з’їдало людей. Не подужавши дракона силою, Крак і його сини вбили його шляхом обману, нагодувавши сіркою в бичачій шкірі. Сюжет нагадує, з одного боку, вбивство дракона пророком Даниїлом у Біблії, а з іншого — переможця страшного змія Кирила Кожум’яку з фольклорних оповідей Київської Русі. Та перемога над потворою була затьмарена страшним злочином: молодший син Крака, котрий заздрив старшому братові й хотів сам успадкувати владу від батька, вбив свого брата й іншим сказав, що той загинув у сутичці зі змієм-драконом. Однак згодом правда випливла на поверхню, і молодшого брата засудили на довічне вигнання, а владу Крака успадкувала його донька. Історія з Краком, двома його синами та донькою значною мірою нагадує германо-скандинавський варіант легенди про Кия, його братів і сестру (тільки там гине молодший брат від рук старших).
«Як і Кий, Крак може розглядатись як продовження образу змієборця у так званому основному міфі слов’янської міфології», — пишуть відомі дослідники язичницької символіки В. Іванов і В. Топоров («основним міфом» звичайно називають поширений міф про поєдинок бога-громовержця або пов’язаного з ним героя зі змієм-драконом). Як припускає М. Брайчевський, згадка про те, що Кий, Щек і Хорив були звіроловами, може бути пізнішим переосмисленням того самого сюжету про змієборство. Отже, легендарні герої спочатку долають перешкоди — перемагають драконів, а потім засновують міста.
* * *
Особливо цікавий, з точки зору порівняння з Києм, такий польський легендарний персонаж, як П’яст, ім’я якого означає «палиця», «довбня», «кий». З його іменем пов’язана найстародавніша польська історична легенда. Розповідають, що один простий чоловік, який жив у передмісті Гнезна (найдавнішої столиці Польської держави), гостинно зустрів одного мандрівника, котрий був чарівником-чудотворцем. А князь, який правив тим містом, не виявив до подорожнього належної гостинності. Тому пізніше сталося так, що владу в столиці успадкував не син князя, а син доброго простого чоловіка.
Інше давнє польське джерело прив’язує цей сюжет не до Гнезна, а до іншого міста — Крушвиці, заснованої легендарним Попелем. Князь Попель, за переказом, недобре поводився зі своїми підданими, і за це його не тільки позбавили престолу та вигнали, а й покарали страшною смертю — в замку його загризли миші. (У Західній Європі відома легенда про таку саму загибель одного єпископа). Після смерті Попеля владу успадкував згаданий П’яст. Таким чином, ці перекази демонстрували яскраве протиставлення неправдивого правителя, який втрачає свою князівську владу, і простої доброї людини, котра за свою праведність отримує за допомогою вищих сил князівську владу і дістає можливість здійснювати справедливе управління і справедливий суд.
Легенду про Кия, Щека і Хорива нагадує стародавній переказ про Чеха, Леха і Руса — трьох братів із князівської родини, які спершу жили у Хорватії й воювали з римлянами. Кожен із них мав свій замок на одній з сусідніх гір, з’єднаних між собою мостами. Однак опір братів ворогам був зламаний через зраду їхньої рідної сестри. Убивши зрадницю, брати-князі залишили свою батьківщину й подалися на інші землі. Так від Чеха пішла Чехія, від Леха (або Ляха) — Польща, а від Руса — Русь. Вчені упродовж кількох століть сперечались про те, що в цій легенді є історичним, а що фантастичним. Деякі сучасні польські дослідники вважають, що сюжет про Чеха, Леха та Руса вплинув на переказ про Кия, Щека і Хорива, які (за однією з поширених версій) очолювали племена полян, чехів і хорватів.

Юрій МОСЕНКІС
також у паперовій версії читайте:

• ВОСКРЕСЛИЙ З РУЇН

назад »»»