ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
НАЛИЛИСЯ КОНСТИТУЦІЙНІ «КОЛОССЯ»
Не встигла українська Конституція до пуття відсвяткувати своє 12-річчя, як вітчизняні політики навперебій почали презентувати ідеї щодо внесення змін до чинного Основного закону чи ухвалення принципово нового документа. Ще б пак, адже нашим політикам дуже хочеться закріпитися у владі бодай ще на деякий час.

Найбільше вражає те, як наш владно-опозиційний бомонд виголошує різні сентенції про «блага для рядових громадян», які, буцімто, настануть відразу після ухвалення саме їхнього проекту змін. Що ж, спробуймо погортати деякі із запропонованих проектів й пересвідчитися, що насправді усе не так оптимістично. Отже...

Конституція — ніби «миг между прошлым и будущим»
Почнемо з напрацювань, які здійснює Національна конституційна рада, створена свого часу Президентом Віктором Ющенком. Узагалі, за задумкою глави держави, саме «дітище» цього органу мало стати єдиним і неповторним. Саме за нього, розчулені пошуками компромісу, народні депутати, зрештою, мали б проголосувати. Але поки що з цим складається дещо не так.
Офіційної презентації документа від Національної конституційної ради не було, але деякі «родзинки» озвучив міністр юстиції Микола Оніщук. Частина з них — відверто несподівана. Наприклад, проект пропонує відібрати у Президента право призначати міністрів оборони та закордонних справ. Пригадується, коли свого часу деякі норми попередньої редакції закону про Кабінет Міністрів «натякали» на фактичну ліквідацію цього президентського пріоритету, Віктор Ющенко та його правники сприйняли таку ідею «в багнети». Тепер, виходить, ось такий подарунок для Кабміну...
Чим він може бути зумовлений? За словами Миколи Оніщука, такі потенційні поступки для виконавчої влади пов'язані з необхідністю створювати більш монолітний уряд (себто урядовець апріорі визнає не монолітність нинішньої структури, в якій він має честь працювати?). Щоправда, за Президентом пропонується залишити право вето на призначення цих міністрів, аби забезпечити консультації з главою держави зі згадуваних кандидатур. Ось це вже, що називається, ближче до істини.
Ще одна пропонована поступка — ліквідація інституту призупинення Президентом урядових актів із одночасним спрямуванням їх до Конституційного Суду. Є ідея залишити за главою держави це право лише у питаннях національної безпеки, оборони та зовнішньої політики. Хоча під поняття «національна безпека» можна, за бажання, підігнати абсолютно все. От і виходить, що «поступки» лише декларативні.
Компенсація за такі «поступки пропонується значно солідніша. Так, у разі затвердження саме цього варіанта конституційної корекції, Президент отримає одноосібне право призначати керівників низки конституційних органів, а саме Ради Нацбанку, Нацкомісії з регулювання електроенергетики, Антимонопольного комітету. До речі, коли цей проект буде презентовано остаточно, варто подивитися: чи немає у цьому переліку посади керівника Верховного суду? Адже те, що останнім часом відбувається навколо судової системи, не можна описувати без валеріанки.
Запропонований проект повертається до ідеї двопалатності парламенту. Як відомо, ця ідея не нова. Ще за часів Леоніда Кучми її неодноразово порушували. Нині президентські конституціоналісти воліють, щоб нижню палату обирали за пропорційною системою, а верхню — за мажоритарною. При цьому саме нижня палата формуватиме уряд і братиме на себе усю повноту відповідальності за стан справ у державі.
Національна конституційна рада також продукує ідею ухвалення нової Конституції. Змінами до чинної цей орган обмежуватися відверто не хоче. Та й спосіб ухвалення нетиповий для нашої відносно молодої держави. Спершу пропонується ухвалити запропонований текст на сесії Верховної Ради, а потім «закріпити цей успіх» на всенародному референдумі.

Усе для «фронту», все для «перемоги»
Про те, як ставляться до конституційно-референдумної ідеї представники сучасної опозиції, добре відомо. Тож у своєму проекті Партія регіонів не обминула низки ще більших суперечностей, так, ніби змагаючись із Президентом: хто ж кого «роздраконить» сильніше. До речі, «регіональний» проект конституційних змін було презентовано саме цього тижня, а вже наступного вони мають намір зареєструвати документ у Верховній Раді.
Почнемо із найсуперечливіших моментів. Це, поза всякі сумніви, ідея надання російській мові статусу другої державної та конституційне закріплення позаблоковості. Щодо «двомовності», то тут «регіонали» навіть перевершили екс-президента Леоніда Кучму, зразка 1994 року. Тоді, будучи лише кандидатом на найвищу посаду, він виголошував ідею про надання російській мові статусу офіційної. Щоправда, до пуття пояснити відмінність «офіційної» від «державної» тоді не зміг ні Леонід Данилович, ні його прибічники.
Та все ж таки Кучма пробув біля державного керма понад десять років, а двомовності так і не запровадив. Більше того, при ньому було ухвалено чинну конституційну норму про єдину українську державну мову. Про що нині говорять «регіонали»? Їхня активістка Олена Лукаш, аргументуючи необхідність «двуязичія», заявила буквально таке: «Незважаючи на існуючу конституційну норму щодо заборони дискредитації громадян за мовною ознакою, ми вважаємо за необхідне надати російській мові статусу другої державної в Україні».
Вибачте, але що, власне, означає таке, з дозволу сказати, пояснення? Лише те, що «регіонали» вперто не бажають відходити від старих стереотипів і продовжують грати на одній з найболючіших струн. Причому тепер навіть не обтяжуючи себе надмірними поясненнями про людей «из восточных регионов, которым сложно разговаривать по-украински». А от цікаво, депутати-«регіонали» багато зробили для популяризації української мови на Сході? Але ж набагато зручніше йти шляхом найменшого спротиву, чи не так? Якщо українську у базових для Партії регіонів областях і так не надто шанують, то при «двуязичії» забудуть про неї остаточно.
До речі, авторові цих рядків пощастило нещодавно спілкуватися з представником Спілки журналістів Білорусі Славомиром Антоновичем. Виявляється, там рідну мову нині почути важко. Чимало громадян навіть не «переобтяжують» себе її вивченням. Мовляв, а навіщо, раз існують дві державні? Певно, немає потреби уточнювати, яка друга. Чи то пак, перша...
Щодо позаблоковості, то конституціоналісти з ПР пропонують змінити преамбулу Основного закону, фактично додавши до неї Декларацію про державний суверенітет 1990 року (саме там написано про позаблоковість). У проекті також передбачена неможливість розташування на території України будь-яких військових баз інших держав. Але при цьому на розташуванні Чорноморського флоту Російської Федерації (увага!) це положення не позначиться. Олена Лукаш говорить, що «базування ЧФ регулюється не декларацією про суверенітет, а міжнародними договорами». Як кажуть росіяни, «Вот тебе, бабушка, и Юрьев день!». Абсурднішого аргументу годі й пошукати. Бо що заважає, скажімо, ухвалити міжнародний договір із країнами НАТО на базування у територіальних водах нашої держави їхніх кораблів? Тоді це положення також регламентуватиметься не декларацією.
Ще одна новація від «регіоналів» полягає у тому, що вони пропонують узаконити положення, згідно з яким партія-переможець на виборах автоматично отримуватиме 226 голосів у парламенті. Навіть якщо за неї проголосувало менш ніж 50 відсотків виборців (разом із «призовими» бонусами за рахунок аутсайдерів). Екс-міністр юстиції Олександр Лавринович заявляє, що таким чином протистояння під час створення коаліції буде неможливим.
Може воно й так, але що ж це виходить? 226 голосів може отримати навіть партія, котра здобула, скажімо, 15, а то й 10 відсотків підтримки. Чому не може виникнути ситуація, коли відносний переможець на більше не спромігся? Цілком можливо. Та «регіонали» зараз дбають не про це. Станом на сьогоднішній день у такий спосіб найреальніше запустити двопартійну систему в Україні.
Це припущення підтверджує і той факт, що деякі представники БЮТ готові підтримати ідею про надання 226 голосів партії, котра отримала більше від інших. Одним із таких є Андрій Портнов — колишній претендент на крісло голови Фонду держмайна. За його словами, у проекті Конституції, що його готує блок Юлії Тимошенко, про таку новацію теж ідеться. Втім, БЮТ свого бестселера повністю ще не оприлюднював. На жаль, а чи на щастя...
Одначе повернемося до варіанта від Партії регіонів. Вона пропонує ліквідувати обласні держадміністрації. У змінах пропонується створити представництва Кабінету Міністрів у містах Києві та Севастополі, а функції влади в інших областях належатимуть спеціально створеним виконавчим комітетам. Так і пригадується початок 90-х років і посади представників президента, запроваджені тодішнім главою держави Леонідом Кравчуком. Ось тільки тепер «регіонали» орієнтуються не на Президента, а на уряд. Що його, вочевидь, сподіваються незабаром знову повернути до своїх рук. Зрозуміло, знову ж таки винятково для блага народу України.
Цікаво, що низка вітчизняних політологів, коментуючи проект змін до Основного закону від Партії регіонів, схиляються до думки, що норми про російську мову і позаблоковість можуть відпасти у процесі переговорів щодо ухвалення запропонованого бестселера. Так вважає, зокрема, політолог Володимир Фесенко. Цікаво, кого ПР шукатиме собі у потенційні союзники? Президента чи БЮТ? Віктор Ющенко нині «регіоналам» нібито зрозуміліший. Зате спільно з прем'єрською фракцією можна спокійно вершити будь-які конституційні справи.

* * *

Цікаво, що дізнавшись про щойно презентований проект «регіоналів», президентські правники дещо інакше подивилися на власну діяльність. Наприклад, заступник керівника Секретаріату глави держави Марина Ставнійчук заявила, що чергове засідання Національної конституційної комісії (треба так розуміти, те, на якому «дітище» буде представлено остаточно?) буде проведене «після стабілізації політичної ситуації в Україні».
Що ж, звучить обнадійливо. Пригадуєте епізод із політичного життя колишнього російського президента Бориса Єльцина? Борис Миколайович, перейнявшись у черговий раз ідеєю дружби з Україною, заявив буквально таке: «Наступний мій закордонний візит буде обов'язково до Києва». Оскільки цей вояж на той час Єльцин переносив разів із п'ять, то російські журналісти почали жартувати (тоді вони ще могли це собі дозволити), мовляв, їхній лідер відтепер ніколи не їздитиме за кордон.
Утім, нічого — приїжджав же до Києва Борис Єльцин. Так і політична криза в Україні, можливо, колись та й закінчиться...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ОСІНЬ БУДЕ ЦІКАВОЮ?

назад »»»