ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ТОРТУРИ БУЛИ, Є І БУДУТЬ?
До Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України щороку надходить майже 1300 звернень від осіб, які зазнали тортур з боку співробітників міліції та установ виконання покарань. Про причини цього ганебного явища і шляхи його подолання у Міжнародний день на підтримку жертв катувань розповіли омбудсман і правозахисники.

КАТУВАННЯ В МІЛІЦІЙНІЙ І ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМАХ ПОРОДЖЕНО БЕЗКАРНІСТЮ ТА «СПАДЩИНОЮ ВИШИНСЬКОГО»
Суддям не вистачає мужності
Ще недавно українська влада не визнавала існування тортур у нашій державі. 2003 року, коли Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова згадала про катування в доповіді у Верховній Раді, один із заступників міністра внутрішніх справ заявив: омбудсман збрехала з парламентської трибуни. Довелося зробити ще одну доповідь на засіданні колегії МВС і, таким чином, розставити крапки над «і».
Два роки тому Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти тортур, а відповідний комітет цієї міжнародної організації навіть відзначив певний поступ, якого досягла наша держава за останній час в намаганні подолати цю практику.
Однак масштаби явища, котре шкодить іміджу України, робить наших громадян заручниками свавілля правоохоронців і працівників пенітенціарної системи, все ще залишаються загрозливими. Живильним середовищем для нього є безкарність. Із усієї кількості справ, порушених щодо правоохоронців за катування, до суду доходять одиниці. Кількість вироків можна полічити на пальцях. Служителям Феміди не вистачає мужності ухвалювати такі вердикти. Деякі громадяни шукають правди в Європейському суді з прав людини. І знаходять. Там за порушення ст. 3 Європейської конвенції з прав та основоположних свобод людини ухвалено чимало рішень проти України (за неналежні умови тримання в місцях позбавлення волі, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження і безпосередньо за катування).
Розслідування скарг про тортури залишається неефективним, а покарання винних — недостатнім, вважає посол Європейської Комісії в Україні Ієн Боуг.
Водночас простих громадян вітчизняна Феміда притягує до відповідальності за застосування тортур за ст. 127 Кримінального кодексу (по 1 і 2 частинах). 2005 року за нею було засуджено 33 особи, стільки ж — 2006-го, торік — 40 осіб. Порівняно з мізерною кількістю таких вироків щодо правоохоронців це виглядає парадоксально. До них зазвичай суд застосовує ст. 365 («Перевищення влади або службових повноважень»).

Кам’яний мішок із туберкульозною паличкою
Уповноважений з прав людини виокремила кілька причин, що служать підґрунтям для застосування тортур людьми в погонах. Розпочала з непрофесіоналізму працівників міліції. Кілька років тому в Академії внутрішніх справ було проведено опитування керівників підрозділів карного розшуку і слідства. Лише три відсотки представників цього контингенту засвідчили, що тортури в системі МВС не застосовують або це буває вкрай рідко. А 50 відсотків вважають, що катування має місце.
Застосуванню насильства і тортур сприяє відсутність доступу підозрюваного до адвоката від моменту затримання особи (як того вимагає чинне законодавство), а ще давня традиція не повідомляти родичам про затримання. Омбудсману та її колегам доводилося кілька разів виїжджати на розшук «маленьких українців» і навіть відомих громадян, на чиє зникнення скаржилася рідня і друзі. Багатьох із них знаходили в міліційних відділках.
Джерелом неабияких проблем є адміністративний арешт (його можуть застосувати до будь-кого). Правоохоронці зазвичай використовують такий арешт для проведення слідчих дій за кримінальною справою. При цьому застосовують незаконні методи слідства, тому що здебільшого й нині, як за часів Вишинського, визнання підозрюваного лишається царицею доказів.
Якою є роль інстанції, що має наглядати за дотриманням закону? Комітет ООН проти тортур засвідчив: органи прокуратури демонструють неефективність у подоланні катувань, беззастережному, своєчасному й оперативному розслідуванні таких фактів.
Щороку в Україні понад мільйон осіб проходять через кімнати для затриманих у райвідділах міліції та ізолятори тимчасового тримання. Саме там відбуваються ці ганебні явища. Найгірші умови — у севастопольському ізоляторі тимчасового тримання. У цьому закладі МВС переповнені камери, а повітря до підвального приміщення подають завдяки примусовій вентиляції. Ті, хто там перебуває, не мали навіть можливості виходити на прогулянку. Лише два роки тому там для цього було облаштовано спеціальний дворик за власним проектом Уповноваженого з прав людини. Щоправда, всі говорили, що це неможливо, тому що їй вдалося втиснути прогулянковий майданчик між управліннями міліції та СБУ. Нововведення особливо оцінив дехто з народних депутатів минулих скликань, котрим теж довелося відчути на собі підвищений «комфорт» севастопольського ізолятора. До слова, деяких осіб там тримають не десять діб, як належить за українським законодавством, а навіть півроку. Тим часом ООН вимагає закрити кімнати в райвідділах міліції як місця для затриманих осіб.
Окремої згадки заслуговує ізолятор тимчасового тримання в Алушті. То був кам’яний мішок. У його стіни в’їлася туберкульозна паличка, що спричинило хворобу начальника того закладу. Зараз там помітні позитивні зрушення. Те саме стосується кімнат, де перебувають затримані, в західній частині держави, а от у східних, центральних і південних регіонах змін майже немає.

Порятунок — у «візитах без попередження»
Досі існує насильство в системі виконання покарань, де влаштовують сумнозвісні маски-шоу. Це неодноразово визнавав Європейський суд з прав людини, інші міжнародні організації, однак постійно заперечує керівництво Департаменту з виконання покарань.
Людина, котра зазнала катувань, звертається до судово-медичної експертизи. Проте її висновки отримати вона не зможе, а без них неможливо шукати справедливості в суді. Такі документи за наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я надають або органу, який видав направлення, або тільки на запит суду. Останнім часом в Україні почали з’являтися приватні судмедекспертизи, але їхні висновки суттєво відрізняються від висновків державних фахівців. Омбудсман бачить вихід у тому, аби всі медичні установи, що перебувають у системі силових структур, були на першому етапі підпорядковані МОЗ. Надалі усіма експертними закладами має опікуватися спеціально створений незалежний державний департамент.
Українські правозахисники також стверджують: не минає дня, щоб до них не надходила нова інформація про тортури та нелюдське поводження у міліції й тюрмах. Катування продовжують існувати як системне явище в Україні. А випадків нелюдського поводження з в’язнями ніколи не розслідують. «Факти не підтвердилися, в порушенні кримінальної справи відмовлено» — такою є найпоширеніша відповідь прокуратури на звернення жертв чи правозахисних організацій.
Уповноважений з прав людини наголошує: потрібно створити національний превентивний механізм із запобігання тортурам у місцях позбавлення волі. Він передбачений Факультативним протоколом до Конвенції ООН проти катувань. Питання про цей державний орган зі спеціальним статусом перебуває на стадії дискусії. Яким йому бути, кожна країна вирішує самостійно, враховуючи особливості своєї правової системи. Ніна Карпачова вважає: така структура повинна мати достатні повноваження, аби безперешкодно робити «візити без попередження» до будь-яких місць позбавлення волі. Цей орган має співпрацювати з Європейським комітетом із запобігання тортурам, Комітетом ООН проти тортур, омбудсманом і неурядовими правозахисними організаціями.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ПОТРІБНІ ДИТЯЧИЙ І ВІЙСЬКОВИЙ ОМБУДСМАНИ
• БЕЗ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ ПІДПРИЄМЦЯМ КРАЩЕ?

назад »»»