ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
УЛЮБЛЕНЕЦЬ АМЕРИКИ
У 2004 році Барака Обаму обрали в сенат Сполучених Штатів. Після переїзду до Вашингтона він вирішив стати зразковим сенатором, зосередившись на рутинній законодавчій роботі. Але таких політиків у Вашингтоні є немало, тож важко вирізнитись з-поміж них працездатністю.

Уже на першому засіданні сенатської комісії в закордонних справах Обама був змушений слухати самовдоволений виступ одного з колег. «Застрель мене, бо не витримаю», — написав він на клаптику паперу помічникові. На відміну від типових політиків, Обама воліє уважно слухати, а не говорити. «Типовий політик нав’язує себе людям, щоб заволодіти їхньою увагою. Обама стриманий, він привертає до себе людей спокійною відвертістю. Це дуже рідкісна риса як для політика»,— зауважує Френк Лутц, стратег виборчих кампаній республіканців.

«Рятівник»
Прорив Обами з позиції сенатора-початківця в кандидати на посаду президента — одна з несподіваних подій найновішої американської політичної історії. Навіть його оточення до кінця не розуміє, як це сталось. Обама каже, що прийняв це як виклик від людей, які всюди чекають на нього. Спочатку був ураган «Катрина» — телестанції запрошували його до себе, сподіваючись, що він має що сказати з цього приводу. Потім він бачив натовпи людей під час своєї подорожі до Африки влітку 2006 року.
«Зрозумів, що не можу стояти осторонь, коли люди покладають на мене стільки сподівань і довіри. Важко було змінити ставлення до мене як до сенатора з останніх лавок»,— пояснював Обама свою позицію. Таким чином працьовитий законодавець став людиною, яка розповідає про себе, оперуючи високими історичними категоріями. «Стати президентом — це не надто амбітне прагнення. Треба стати великим президентом»,— вважає нині Обама.
Більшість політиків досягали вершин, дотримуючись певних ідеологічних засад: Білл Клінтон сповідував неолібералізм, Джордж Буш — консерватизм, Рейган — монетаризм. Барак Обама намагається здійснити небачене: утворити ідеологічний рух навколо своєї особи. «Мене не дивує, що журналісти мають труднощі з ідеологічним визначенням Обами. У нього все своє: молодість, привабливість, расова належність. Він закликає виборців довіряти його вродженій інтелігентності і чіткості мислення. «Немає «обамізму», є тільки Обама»,— коментує один з працівників його виборчого штабу.
«Люди приходять до Обами не з огляду на його досягнення в сенаті, а через надії, які пов’язують з ним»,— зауважує Брюс Рід, політичний консультант.
Не зовсім зрозуміло, яких цінностей дотримується Барак Обама. Його всюди вітають захоплені натовпи і всюди за ним встигає журналіст «Чикаго трибюн» який пише біографічну книгу з амбітною назвою «Рятівник». Імовірно, що засліплене любов’ю суспільство вчинило політичний гріх, висунувши Обаму на загальнонаціональну політичну сцену, не переконавшись, чи готовий він до цього. Кандидат, якого вони бачать, є плодом їхньої власної уяви. «Обама ніби тест Роршаха: кожен вбачає в ньому те, що хоче побачити»,— каже Кассандра Баттс, знайома сенатора ще від часів навчання на факультеті права, а нині керівник Центру прогресу Америки.

Жага боротьби
Обама народився в 1961 році в Гонолулу, напіввійськовій базі і наполовину тихоокеанському форпості. Родинне коріння Обами є ще більш нетиповим. Його батько, мусульманин з Кенії, син селянина, замолоду пас кіз, а потім йому неймовірно пощастило — він здобув диплом Гавайського університету. Мати Обами, Енн Дунхам, з робітничої сім’ї в Канзасі, мала тоді вісімнадцять років і навчалась у тому самому університеті. Коли Бараку було два роки, батько кинув сім’ю і повернувся до Кенії. Мати знову вийшла заміж, цього разу за індонезійця, і переїхала з ним на його батьківщину.
Після чотирьох років у Джакарті Обама повернувся до Гонолулу, де жив у бабусі і дідуся. Він отримав стипендію приватної академії Пунау, коледжу, у якому навчалась вся гавайська молодь, яка прагнула здобути освіту в найпрестижнішому тамтешньому навчальному закладі «Ive League». Барак зізнається, що в студентські роки «експериментував», тобто курив травку і «трохи затягувався».
Після закінчення Колумбійського університету Барак Обама протягом чотирьох років керував у Чикаго неурядовою організацією. Потім склав іспит на право вивчати юриспруденцію в Гарварді, де став першим чорношкірим керівником «Law Review», університетської студентської газетки. Аби отримати цю посаду, знадобилася політична спритність. «Барак умів домовлятись і з лібералами, і з консерваторами»,— згадує його колега Майкл Ромен, тепер фінансист «Сіті-груп». Лоуренс Трайб, відомий конституціоналіст, вважає Обаму одним з двох найкращих студентів за всю викладацьку кар’єру: «Він має неперевершену здатність синтезувати інформацію з різних джерел».
Після повернення до Чикаго молодий юрист відкинув пропозиції великих корпорацій і влаштувався у невеликій адвокатській конторі, яка спеціалізувалась на захисті прав людини, а після роботи викладав конституційне право. Ще до правничих студій він прагнув стати політиком і нарешті реалізував свій намір, отримавши у 37-річному віці мандат сенатора штату.

Фаворит жінок
Аналізуючи результати опитувань, радники Обами зауважили цікаве явище: жінки реагували на нього позитивніше, ніж чоловіки. Переконавшись, що значний відсоток голосів афроамериканців гарантовано, політтехнологи зосередились на іншій цільовій групі — білих жінках.
Барак Обама зазначає в автобіографії, що його матір вабили чорношкірі чоловіки. Дослідження у фокус-групах засвідчило необхідність формування більш «пригладженої версії» іміджу харизматичного Обами. «Ми опитували людей з околиць Чикаго, — згадує співпрацівник Обами Пауль Гарштад.— Сімдесятирічна жінка, яка здавалася ще старшою, вислухала історію життя Обами, притисла долоні до грудей і сказала: «Мовчи, серце». За чверть століття, беручи участь у подібних дослідженнях, Гарштад ніколи не стикався з такою реакцією. Найдивніше, що бабуся не встигла навіть проглянути записи промов Обами і не мала уявлення, який він на вигляд. Досить було того, що їй розповіли його історію.
Будь-хто з американських політиків грає міфологізовану версію свого життя. Деяким вдається це краще (Джон Едвардс, Білл Клінтон), іншим — важче (Джордж Буш, Алл Гор). В Обами найліпший матеріал і фактура для ілюстрації типової американської мрії про те, як змінити свою долю на краще. А на цьому ґрунтується надія виборців, що він, ставши президентом, змінить долю всієї країни. Харизма і чуйність Обами викликають численні порівняння з Робертом Кеннеді, якого під час кампанії 1968 року сприймали як рок-зірку.
Обама належить до покоління, яке вступило в доросле життя після завершення «холодної» війни. Його представники переймаються проблемами, що виникли внаслідок глобалізації, а найбільшими загрозами, яким США протистоятимуть у майбутньому, вважають тероризм, пташиний грип, глобальне потепління, біологічну зброю, епідемії і нігілізм, породжені, на їхню думку, бідністю. Чимало проблем спричинятимуть такі держави, як Афганістан, Конго, С’єрра Леоне. Сьюзен Райс, неформальний радник Обами з дослідницького Брукінгського інституту, підґрунтя подібних поглядів вбачає у «глибокому переконанні, що світ є системною взаємних зобов’язань, а бідність, конфлікти, проблеми із здоров’ям, деспотія і руйнування навколишнього середовища в далеких країнах можуть обернутись проти нас, тому ігнорувати ці явища — дуже небезпечно».

Формування світогляду
Останні два роки Обама працював над власним світоглядом. «Інвестуючи тепер, уникаємо Афганістану чи Іраку в майбутньому»,— заявив він після поїздки до Ефіопії, де американці допомагали жертвам повені. Закордонні ініціативи, які він пропонував і підтримував, узгоджуються з його філософією: він знайшов гроші на боротьбу з пташиним грипом, на поліпшення становища в Конго і на заходи, спрямовані на убезпечення російської атомної зброї від викрадення. «На мою думку, Обама цікавиться дуже важливими для країни і світу проблемами»,— зазначає сенатор Лугар.
Аналіз проблем, пов’язаних із закордонною політикою США, поглибив віру Обами в надзвичайно позитивну роль американської держави у світі. «В Африці часто як на долоні видно, що є визначальним, коли в одному селі люди мають їжу, а в другому голодують: одні мають ефективну владу, а інші — ні. Тому мене непокоїть, коли хтось вважає державу ворогом, не розуміючи її фундаментальної ролі».
Обама завжди притягує натовпи. У грудні, коли він приїхав у Манчестер біля Нью-Хемпшира, вісімдесятирічні діди, спираючись на ціпки, прийшли за три години до зустрічі, щоб зайняти місця біля входу і побачити сенатора зблизька. Політичні ветерани сперечались, коли було більше людей: тепер чи тоді, коли до міста навідався Джон Кеннеді.
Барак Обама ще не ухвалив був рішення змагатися за посаду президента, коли втретє в житті приїхав у кенійське село Когело, де зростав його батько і досі живе його бабуся. Це було сюрреалістичне зіткнення двох світів, елемент міфу Обами: десятки мікрофонів біля обличчя 85-річної жінки, яка все життя прожила в цьому забутому Богом селі і майже не знає свого внука. У Когело на нього чекали тисячі людей, величезний дисциплінований натовп стояв довгими, мовчазними рядами. Вони сподівалися почути натхненні й оптимістичні слова про Африку, про американсько-кенійські відносини, про близький історичний перелом. Але їх спіткало розчарування.
«Я приїхав сюди не як онук, а як сенатор США. Я не маю багато вільного часу, тому не надійтеся на мої часті візити», — сказав Обама рішучим голосом. А потім лунала стара пісня про бажання допомогти кенійцям, але так, щоб вони могли самі собі допомогти. Це міг сказати будь-хто з політиків. Неозброєним оком було видно, як люди втрачають ентузіазм.
Під час тої поїздки стало зрозумілим, який відгук у світі може мати обрання Барака Обами президентом Сполучених Штатів. Одного ранку супровід сенатора прибув до передмістя Найробі — Кіберу. Кібера стала обов’язковим місцем зупинки американських можновладців, які відвідують африканські зони бідності, тому візити відомих людей вже не справляють на жителів жодного враження.
Однак з Обамою було інакше. Сенатор не планував виголошувати жодних промов, прибувши на зустріч з приводу мікрокредитування, але тисячі людей заповнили вулиці гетто. «З дороги, Обама їде!» — у місцевих ритмах це звучало як ритуальна пісня. Після завершення зустрічі сенатор вийшов до людей і взяв у руки мегафон, але навіть за його допомогою не зміг перекричати натовп і з усмішкою дивився на людей. І раптом у ньому щось переломилось: вроджена спонтанність перемогла завчену стриманість. Обама знову бере в руки мегафон, вітає людей на місцевому діалекті і, підбадьорений їхнім ентузіазмом, звертається до них: «Тут усі мої — брати! Усі тут — мої сестри! Люблю Кіберу!». Навіть через багато місяців Обама згадує про цей епізод зі сльозами на очах.
Жителі Кібери мало що знають про Обаму: він мулат, а його батько походить з Кенії, лише дехто міг прочитати про нього в кенійських газетах. Але сенатор репрезентує молоде і співчутливе обличчя Америки — і цього досить.

За матеріалами закордонної преси Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• США: ПОЛІТИЧНІ МАНЕВРИ

назад »»»