ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛІТЕРАТУРНІ ОБРІЇ
ЯК ПИШЕТЬСЯ, СЛОБОЖАНЦІ?
Харківська письменницька організація, що відзначає своє 75-річчя,— одна з найбільших і найпотужніших у творчому плані в Україні. В її складі — близько 90 літераторів.

— У чому їхня сила, животворність? — запитую голову Харківської обласної письменницької організації Івана Перепеляка.
— Передовсім — у традиціях, славній минувшині. У ХVІІІ ст. у наших краях творив козацький поет С. Климовський — автор відомої пісні «Їхав козак за Дунай», інших знаних творів. Геніальний Г. Сковорода другу половину свого життя провів у нас і похований у с. Сковородинівка. Заснування з ініціативи доброчинця-просвітителя В. Каразіна Харківського університету (1804) стало видатною подією. Сюди звідусіль почали прибувати таланти, видавати журнали «Харьковский демократ», «Украинский вестник», в яких активно співпрацювали Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський. Навіть після поразки декабристів, коли вільному слову і думці було дуже важко пробитись на шпальти видань, на Слобожанщині це вдавалося. Недарма в рецензії на альманах «Молодик» В. Бєлінський назвав Харків «столицею української літератури», а історик Д. Багалій вважав, що наше місто можна сміливо назвати «українськими Афінами».
— Спроби більшовиків закріпитись у 1918–1920 роках у Києві провалилась. Тоді вони вирішили зробити столицею Радянської України Харків. Якими були плюси й мінуси такого кроку?
— Позитиви насамперед у тому, що в Харкові гуртувалися найкращі культурницькі сили, відкривались видавництва, розвивалась преса, створювались літературні організації, передбачалось запровадження української мови в освітніх закладах, зокрема й вищих. У 1926 році з Києва до Харкова перебрався український театр «Березіль», яким тоді керував Лесь Курбас. У 1922 році в Харкові організувалась всеукраїнська спілка селянських письменників «Плуг», очолювана С. Пилипенком, куди ввійшли О. Копиленко, А. Головко, П. Панч та інші відомі літератори. А 1923 року В. Блакитний заснував спілку пролетарських письменників. У 1925 році розпочалась велика літературна дискусія, яка привела до перегрупування літературних сил. М. Хвильовий зі своїми спільниками утворив Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка проголосила талант, а не ідеологію головним мірилом творчості. Це владі не сподобалось. Як противагу організували Всеукраїнську спілку пролетарських письменників (ВУСПП), яку ще називали «чотири Івани», бо керівна роль в ній належала тезкам — Микитенкові, Куликові, Ле та Кириленкові, куди також входили — О. Корнійчук, П. Безпощадний, С. Голованівський, Л. Первомайський, Н. Забіла...
— Харків у ті роки відігравав чи не найголовнішу роль у політичному і культурному житті України, тому по ньому й пройшовся коток репресій...
— Розпочались вони 1930 року процесом над вигаданою ГПУ Спілкою визволення України, якої взагалі не було. У 1933-му покінчили життя самогубством М. Хвильовий і М. Скрипник. У Харкові почався розгул терору, спрямований на винищення еліти української культури. Містом ходив чорний жарт: з будинку письменників «Слово» можна нікого не вивозити в «чорних воронах» — ліпше поставити на його вікнах ґрати і перетворити на тюрму. Натомість ліквідованих літературних угруповань у Харкові створили Спілку письменників України. Першим головою слобожанської філії красного письменства був Ю. Смолич. Виходив «Літературний журнал», у якому співпрацювали П. Панч, Н. Забіла, М. Трублаїні, Ю. Шовкопляс, І. Муратов, інші майстри слова. Чотирнадцятеро письменників-харків’ян загинуло в боях з фашистами. Після звільнення міста від окупації відновила свою діяльність обласна організація СПУ, яку очолила Н. Забіла. Починає виходити літературно-художній альманах «Харків», згодом — журнал «Прапор» (з 1991 року — «Березіль». У роки незалежності України Спілка поповнилась новими талантами. Як і в давні часи, нині чітко простежується взаємодоповнення і взаємозбагачення української і російської літератур, тим більше, що Харківщина безпосередньо межує з Бєлгородщиною (РФ). Нині формується спільний інформаційний простір між двома сусідніми областями, планується випуск міжобласної газети та журналу українською та російською мовами. Правда, є й нюанси в стосунках з росіянами. Перебуваючи на нашій землі, декотрі заявляють безапеляційно: «Вам нужен русский язык как государственный». Ми самі у власному домі розберемось, без підказок, яка нам потрібна мова. Без сумніву, в нашій країні державною мовою є і повинна бути тільки українська. Люди, які прагнуть державності, самостійності країни, це розуміють. Дбаючи про писемність, мову, зміцнюємо морально підвалини життя. Але у владних структурах області така підтримка поки що лише на словах. Починаючи з 2005 року, жодної копійки не надійшло на реалізацію цієї програми.
— І останнє, Іване Михайловичу: як в ювілейний рік почувається слобожанське письменство?
— А могли б поставити легше запитання? Якось Остап Вишня записав у щоденнику: «Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!» Дещо перефразовуючи цей вислів, додам: «Не забувай, що там були Рильський, Тичина, Остап Вишня, Олесь Гончар, брати Тютюнники, котрі залишили помітний яскравий слід і на Слобожанській землі...» Пам’ятаючи і шануючи наших метрів, прагнемо бути попереду у виборюванні незалежності України, свого краю, відродженні і розвитку національної культури, духу, мови. Харківські письменники підготували до друку близько півсотні гарних творів. Але не так просто нині їх надрукувати. Є шанси надрукуватись з допомогою спонсора, нині держава чи не вперше виділила кошти для підтримки кількох видавничих програм, передбачено гроші на поповнення фондів вітчизняних бібліотек. Директор харківського видавництва «Фоліо» О. Красовицький здійснив давню мрію про власну друкарню і тепер наші літератори отримають більше шансів надрукуватись. Але вітчизняні видавці за рівнем підприємливості значно поступаються російським, які й надалі контролюють близько 80% нашого книжкового ринку. Частина молодих авторів віддають рукописи до російських видавництв, створюючи собі ім’я за кордоном, і в такий спосіб підвищують свої шанси і на батьківщині. Наші видавці охочіше беруться за друк рукописів, які вже апробовані на ринку. На жаль, у Харкові давно вже не торгують книгами два чудові магазини в центрі міста. Але надії не втрачаємо, Харків — талановите місто, врешті-решт і на нашій вулиці буде свято.

Розпитував Віталій СТЕГНІЙ
також у паперовій версії читайте:

• ОСТРІВЕЦЬ ДУМКИ У «ГЛЯНЦЕВОМУ» МОРІ

назад »»»