ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«СМЕРТИ НЕТ — ЭТО ВСЕМ ИЗВЕСТНО, ПОВТОРЯТЬ ЭТО СТАЛО ПРЕСНО»
Такі прості й водночас філософські рядки написала одна з найяскравіших поетів Срібного століття Анна Ахматова у своїй поемі «Без героя».

Пересвідчитися в тому, що вони є правдивими, принаймні щодо самої поетеси, можна на виставці «Київський зошит Анни Ахматової», що впродовж літа триватиме в столичному Музеї однієї вулиці.
Більшість експонатів розповідає (прямо чи опосередковано) про зв’язки письменниці з Києвом та Україною, а також початок її літературного шляху. Проте організатори виставки цим не обмежуються й висвітлюють інші, не менш цікаві етапи її життя.
Власне, київський період Анни Ахматової був нетривалим, але багатим на пам’ятні події. Приїхала вона до нашого міста 1905 року з матір’ю після розлучення батьків. Тут закінчила Фундуклеївську гімназію, а потім два роки навчалася на юридичному факультеті Вищих жіночих курсів. Хоча згодом дійшла висновку, що юридичного покликання в собі не відчуває. Про те, якою ученицею й студенткою була майбутня поетеса, розповідають атестат гімназистки Анни Горенко, дочки статського радника та її реєстраційна картка слухачки юридичного відділення Вищих жіночих курсів. Зокрема, судячи з атестату, найбільше Аню приваблювали два предмети — Закон Божий та географія, адже саме з них у неї відмінні оцінки, з інших дисциплін показники успішності «дуже добрі», «вельми добрі» та «добрі». А ось бачимо на фото будинок на вулиці Мерингівській (нині — Заньковецької, 7), де у квартирі № 4 у своєї двоюрідної сестри Марії Змунчилло жила Ахматова.
Особливою сторінкою є знайомство і шлюб юної Анни зі студентом Санкт-Петербурзького університету Миколою Гумільовим. Офіційні рядки свідоцтва про шлюб Анни Горенко та Миколи Гумільова, датованого 25 квітня 1910 року, доповнює цитата зі спогадів колишньої нареченої: «Вінчалися ми за Дніпром у дерев’яній церкві. Того ж дня Уточкін летів над Києвом, і я вперше побачила літак».
На виставці презентовано кілька прижиттєвих, переважно ранніх видань творів Анни Ахматової. Маємо нагоду прочитати деякі вірші з них. До найпершої поетичної книги «Вечер» увійшли й твори, написані в Києві. Серед них — «Читая Гамлета», «Сжала руки под темной вуалью...» А от улюблений багатьма вірш «Сероглазый король» народився в Царському Селі. Він невдовзі став піснею й увійшов до репертуару іншого видатного киянина — Олександра Вертинського. Речовим доказом є платівка російського шансоньє «Печальные песни Александра Вертинского».
Психологічна наука твердить, що людина має три іпостасі: перша — те, що вона сама про себе думає, друга — що про неї думають інші, й третя — що вона являє собою насправді. Організатори виставки спробували проілюструвати цитатами зі щоденникових записів поетеси, а також мемуарів тих, хто був знайомий з нею, якщо не всі три, то принаймні перших два виміри особистості. Напрочуд образно змальовує Анну Ахматову український поет Микола Бажан: «Я милувався її манерою триматися, її неспішними величавими жестами, її поставою... Дочка України, вона в своїх рисах зберегла задумливу вроду темно-русявих красунь півдня. І разом з тим, проживши мало не все життя на півночі, в суворому, величавому Ленінграді, вона своєю зовнішністю несла відбиток цієї суворості і величі».
Кожен із процитованих у експозиції фрагментів спогадів — письменників Корнія Чуковського, Георгія Іванова, літературознавця Емми Герштейн, актриси Фаїни Раневської, подруги поетеси з гімназії Віри Беєр та інших висвітлює певну грань незбагненної Анни Ахматової. Читаючи, дізнаємося про її дивовижну гнучкість тіла й здатність навіть до акробатичних трюків, про величезну непрактичність і безпорадність у побуті, про драматичні стосунки з сином і хвилини розпачу від самотності...
«До кінця життя вона залишалася бездомною, безпритульною, самотньою бродягою,— пише Надія Мандельштам, дружина відомого письменника.— Мабуть, такою є доля поетів. І вона не припиняла дивуватися своїй долі: «В усіх є бодай щось — чоловік, діти, робота. Чому у мене нічого немає?»
Сама ж Анна Андріївна характеризує себе так: «Я все життя робила з собою все, що було модним. І все життя вміла виглядати як хотіла — красунею чи потворою».
Тим, хто завітав до Музею однієї вулиці на відкриття виставки «Київський зошит Анни Ахматової», пощастило почути усні спогади людини, яку називають духовним сином Анни Ахматової. Це протоієрей Михайло Ардов, зведений брат актора Олексія Баталова. Він на один день спеціально прилетів з Москви. На виставці є подаровані ним музеєві видання з дарчими написами Анни Ахматової та Йосипа Бродського.
— Анна Андріївна, приїжджаючи до Москви, постійно жила в домі моїх батьків з 1934-го до 1966 року,— каже Михайло Ардов.— Узагалі, у 1950–60-ті роки вона більше жила в Москві, ніж у Пітері. Мій батько був письменником-гумористом, приятелював з Ільфом і Петровим, Зощенком, а мати — актрисою: спочатку працювала у МХАТі, потім перейшла до Театру Радянської Армії, де прослужила до пенсії. Вона була надзвичайно доброю, сердечною людиною і стала близькою подругою Ахматової. За три дні до смерті Анна Андріївна підписала їй свою останню прижиттєву книгу «Бег времени»: «Моей Нине, которая все обо мне знает». Для мене Ахматова є першою інтелігентною, свідомо віруючою людиною, яку я знав, і представницею великої російської культури. Саме вона навчила мене любити й по-справжньому цінувати Гоголя, Пушкіна, Достоєвського. Під її духовним впливом я прийняв хрещення, став християнином і священиком. Останнім часом з’являються антибіографії (приміром, книжка Тамари Катаєвої), які ставлять за мету скинути Ахматову з п’єдесталу, але це спроби моськи гавкати на слона. Вона гідно пронесла всі негаразди життя, залишаючись інтелігентом у найвищому розумінні цього слова.
також у паперовій версії читайте:

• ЄВГЕНА ЄВТУШЕНКА НЕПОКОЇТЬ АНТИІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ
• НОВИЙ «БАЛ-МАСКАРАД» У НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ

назад »»»