ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
УКРАЇНСЬКІ МОРЯКИ — НАДІЙНІ ПАРТНЕРИ

— Рівень завантаження арсеналів, баз, складів становить 150 відсотків нормативної місткості,— повідомив міністр оборони Юрій Єхануров, виступаючи на засіданні Кабінету Міністрів.— У Збройних силах зберігається понад 760 тисяч тонн непотрібних боєприпасів.
Зважаючи на наведені цифри, виникає закономірне запитання: з чиєї вини їх стільки нагромадилось? Чому не були використані військами під час проведення військових навчань? Хто перетворив одну з найбільш густо населених держав Європи на порохову бочку?
Запитання складні. Та, забігаючи наперед, скажу: в цьому разі до нагромадження такої кількості смертоносних скарбів Україна не причетна. Щоб читач краще зрозумів, звідкіля взялася ця напасть, зроблю невеликий екскурс у недалеке минуле. Нагадаю, що до 1991 року в УРСР дислокувалися три загальновійськові, дві танкові, чотири військово-повітряні, один протиповітряної оборони, один армійський корпус і Чорноморський флот. Це було наймогутніше на теренах всієї Європи військове угруповання, якому на випадок переростання холодної війни в «гарячу» відводилася важлива роль на Західному театрі бойових дій. Звісно, що і боєприпасів для цього було накопичено більш ніж достатньо.
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття Радянський Союз виводив свої війська з країн Східної й Центральної Європи. Сотні тисяч тонн боєприпасів — за розпорядженням тодішнього союзного міністра оборони Дмитра Язова осіли в Україні на і так перевантажених складах й арсеналах. Коли «єдиний і могутній» наказав довго жити, увесь цей скарб залишився на українській землі.

І арсенали «салютують»...
Упевнений: до травня 2004-го про село Новобогданівку, що в Запорізькій області, мало хто знав навіть у цьому славному козацькому краю, не кажучи про Україну. Але після того, як на 275-й базі зберігання ракет і артилерійських снарядів Південного оперативного командування сталася пожежа, про існування цього села дізнався весь світ. Повідомлення про те, що в результаті вибухів у радіусі кількох кілометрів порозлітались тисячі снарядів, спровокувавши евакуацію близько 10 тисяч жителів навколишніх сіл, передали інформагентства багатьох держав світу.
Після ліквідації її наслідків поважні державні чиновники, пам'ятаю, запевняли нас із телеекранів про те, що подібна «НП» ніколи не станеться, мовляв, держава зробить для цього все можливе і неможливе. Ми охоче вірили. Принаймні хотіли вірити. І що? Минуло трохи більше року, як на цій базі знову прогриміли вибухи. Як на мене, то це село варто внести до Книги рекордів Гіннесса. Бо хто назве мені хоч один населений пункт у світі, над яким у мирний час протягом трьох років літали снаряди, а мешканців евакуювали, як перед нальотом ворожої авіації? Отож...
Новобогданівській «НП» передувала дещо менша за масштабами, але теж гучна надзвичайна подія, що сталася на складі боєприпасів 6-го армійського корпусу того ж Південного оперативного командування, що в місті Артемівськ Донецької області: там вибухнуло близько двох тисяч тонн боєприпасів.
Гадаю, що після цих ситуацій свої переконання змінили навіть затяті атеїсти. Наприклад, поблизу Новобогданівки зберігалося близько 4,5 тисячі умовних вагонів артилерійських снарядів. Хоча вибухи лунали впродовж кількох тижнів, провокуючи розліт снарядів, загинула лише одна особа: мабуть, сам Всевишній втрутився, відвівши біду від тисяч людей — жителів навколишніх сіл.

Снаряди — не дрова
Дбайливий господар усіляко оберігає дрова від потрапляння їх під сніг чи дощ: сухими вони значно краще палають. Що вже казати про боєприпаси? Навіть людина, яка ніколи не носила військового однострою, добре розуміє: їх треба зберігати в спеціально призначених для цього арсеналах, убезпечивши як мінімум від потрапляння на них атмосферних опадів. Проте на складах, де зберігаються сотні тисяч тонн страшного скарбу, не дотримуються елементарних правил безпеки: дивлячись на знімки, на яких зображено снаряди й міни, думаєш, що то дрова. Та ще й у не надто хазяйновитого господаря: вони лежать просто неба. Принаймні так було донедавна. Якщо їх перенесли у сховища, дуже добре. Проте за той час, що вони «дихали повітрям», потрапляючи не лише під сніг й дощ, а й сонячні промені, могло будь-що статись.

Програма є. А грошей...
Після того, як під Новобогданівкою пролунали перші вибухи, Міністерство оборони України почали звинувачувати в усіх смертних гріхах, мовляв, військові не здатні навіть зберігати власне майно. Так, деякі зі звинувачень були заслуженими, що змушений був визнати і тодішній міністр оборони Євген Марчук, зокрема, стосовно недбалості деяких військовослужбовців під час проведення робіт з утилізації боєприпасів. За рішенням суду було засуджено офіцера і чотирьох прапорщиків, котрі, як з'ясували служителі Феміди, при роботі з боєприпасами в Новобогданівці, грубо порушували правила техніки безпеки: вони різали автогеном залізничні рейки на брухт у сховищі, де зберігалися боєприпаси.
Переважна більшість громадян охоче вірила різним «експертам», які всіляко намагалися зробити з українського війська цапа відбувайла. Лише фахівці МО знали, що витоки вибухів слід шукати ще в минулому столітті, коли, як я зазначав, на і без того перевантажені склади й арсенали звозили ешелонами нові «скарби».
Утім, перенесімось у день сьогоднішній, бо хай там як, а констатацією проблем, що дісталися нам у спадок, справі не зарадиш.
Практично всі боєприпаси, які зберігаються у згаданих арсеналах, потребують негайної утилізації. Лише так можна позбутись головного болю, яким вони є для нашого суспільства. Це добре розуміють і на владному Олімпі: зважаючи на гостроту проблеми, в січні 1995 року Кабінет Міністрів ухвалив Державну програму утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого зберігання і використання. Нею передбачалась реалізація «комплексу заходів, спрямованих на вирішення проблеми цих боєприпасів».
Та, на жаль, від перших днів свого існування вона почала «пробуксовувати». Причина банальна — брак коштів. Приміром, у 1995-му — в рік її ухвалення — вона була профінансована лише на 55 відсотків. У 1996-1999 рр. держава не виділила жодної копійки на реалізацію зазначеної програми. Надалі, після вибухів, що сталися на складах, кошти виділяли. Та, зважаючи на кількість боєприпасів, які підлягають утилізації, мізерні. У 2005-му вдалося позбутися двох тисяч тонн застарілих снарядів, а це — крапля в морі!
До речі, Україна спроможна впоратись із цією проблемою самотужки: для цього у неї є всі технічні можливості. Боєприпаси можна утилізувати на вітчизняних підприємствах, зокрема, на Донецькому та Шосткинському, інших казенних заводах. Їхніх потужностей, за різними оцінками, достатньо для того, аби утилізувати щороку від 50 до 200 тисяч тонн боєприпасів. Але, як завжди, все впирається в кошти, точніше, їхню відсутність. До того ж, вирішення зазначеної проблеми покладено на кількох виконавців: міністерства оборони і промислової політики, Національне космічне агентство, що, звичайно, не сприяє узгодженості в їхній роботі.
Проте вистачає й інших проблем, що гальмують вирішення головної — утилізацію застарілих боєприпасів. Готуючи цей матеріал, я розмовляв із багатьма офіцерами МО України, під юрисдикцією якого перебувають склади та арсенали. Були серед них і високопоставлені чиновники. Одначе жоден із них не ризикнув прогнозувати стосовно майбутнього складів зі смертоносними скарбами.
— Усе залежить від фінансування необхідних робіт,— так або приблизно так відповідали вони.
Утилізація — справа не з дешевих. Та чи варто заощаджувати на безпеці людей, свідомо закриваючи очі на загрозу, яку приховують в собі десятки складів і арсеналів? Чи не аморально «не помічати» цих загроз, коли в пам'яті ще свіжі вибухи, що пролунали під Новобогданівкою і Артемівськом?
Нагадаю: в результаті вибухів під Новобогданівкою збитки військового відомства перевищили два мільярди гривень, а ті, що пролунали в Новоартемівську, завдали державі збитків на 45 мільйонів гривень. Це — прямі втрати. Хто підрахував, у яку копійку обходиться робота фахівців Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, котрі тривалий час працюють у Новобогданівці, очищаючи прилеглу до складів територію від боєприпасів, що порозлітались? Звідси закономірне запитання: чи не дешевше попереджати подібні «НП», ніж ліквідовувати їхні наслідки?

також у паперовій версії читайте:

• ЛІЦЕЮ В БАТУРИНІ — БУТИ!

назад »»»