ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
КРАЩЕ ПОЗИЧИТИ, АНІЖ КУПИТИ?

Останніми роками в Україні популярність лізингу як альтернативного фінансового інструмента стрімко зростає. Про це свідчать дослідження Міжнародної фінансової корпорації (МФК) — за чотири роки обсяг ринку лізингу досяг майже 4 млрд дол., стає вагомішим у 44 рази.

Однак на фоні розвинених країн ці досягнення виглядають скромно, адже там переваги лізингу як ефективної форми інвестування використовуються вже більше століття. Нині в країнах з високорозвинутою економікою лізинг становить 30–35% інвестицій в основні засоби, а в державах з високими показниками зростання — 10–15% (в Україні — лише 1,5%).
Лізинг — це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення, він є способом фінансування інвестицій та активізації збуту. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, інші фонди і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди. Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкладень, альтернативою традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних фондів власних фінансових ресурсів. Завдяки цьому підприємства одержують необхідні виробничі фонди без значних одноразових витрат, а також уникають втрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.
У лізингових операціях, як правило, беруть участь три сторони: виробник (постачальник) майна і обладнання; організація, що фінансує угоду (орендодавець); організація, яка використовує орендоване майно (орендар). Фінансують лізингові операції комерційні банки.
Розрізняють дві форми лізингових операцій — фінансовий і оперативний лізинг. Фінансовий, якщо за час дії угоди орендар виплачує орендодавцеві всю суму майна. Після закінчення угоди він може повернути об'єкт оренди орендодавцю або викупити його за залишковою вартістю чи укласти нову угоду. Об'єкти фінансового лізингу — переважно виробничі будівлі.
За оперативного лізингу угода укладається на термін, менший ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2–5 років). Після закінчення терміну угоди вона може бути поновлена на нових умовах, в іншому разі — майно повертається власникові чи викуповується орендарем за договірною ціною.
Нині набирає обертів банківський лізинг — лізинговою компанією виступає банк, який на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.
Статистика свідчить, що середньорічний обсяг світового ринку лізингу перевищує 50 млрд дол., а співвідношення річних обсягів цього ринку та ВВП — 1,55%. За обсягом лізингових операцій лідирує Північна Америка (понад 224 млрд дол.), потім — ринок Європи (понад 190 млрд. дол.). Найвищі темпи зростання ринку лізингу демонструють країни Південної Америки (17% річних), Африки (69%), Австралії та Океанії (32%).
Щодо окремих країн, перше місце за річним обсягом ринку лізингу посідає США (210 млрд дол.), з великим відривом Японія (69 млрд дол.) та Німеччина (49 млрд дол.), Франція (27 млрд. дол.), Італія (24 млрд. дол.), Велика Британія (19 млрд дол). Упродовж останніх 15 років лізингова галузь за обсягами щорічних профінансованих угод зростає в Європі на 15–20% завдяки податковим стимулам лізингоодержувачів для оновлення основних засобів виробництва.
Аналіз співвідношення обсягів лізингових операцій та ВВП свідчить, що найбільша величина цього показника (біля п'яти й більше відсотків) у тих країнах колишнього соцтабору, що демонструють високі темпи технічного і економічного зростання — Естонія (5,15%), Угорщина (4,7%), Чехія (4,4%), Словаччина (4,2%).
Кількість компаній, що надають лізингові послуги в різних країнах Європи, коливається від 22 (Швеція) до 215 (Німеччина). Оскільки лізинг є надзвичайно цікавим фінансовим механізмом для багатьох учасників економічних відносин, лізингові послуги можуть надаватися як спеціально створеними лізинговими компаніями, так і іншими фінустановами, для яких лізинг не є основною діяльністю. Спеціалізованими лізинговими можуть бути ті компанії, що засновані виробничими та торговельними компаніями, а також банками й іншими інвесторами.
В європейських країнах понад 60% компаній, що надають лізингові послуги, належать до категорії спеціалізованих; вони належать банкам та іншим інвесторам. Виробничими й торговельними компаніями створено 1/5 таких компаній. Решта припадає на компанії, для яких лізинг не є основним видом діяльності (страхові, пенсійні, трастові компанії, інвестиційні фонди, банки).
Лізинговий ринок є привабливим і для внутрішніх, і для іноземних інвесторів. Операції тут здійснюють і компанії-резиденти певної країни, і нерезиденти. А лізингові компанії-резиденти можуть бути створені і за рахунок національних інвестицій, і за рахунок залучення іноземного капіталу.
Експансія фінансового капіталу інвестиціями в банківський сектор країн-реципієнтів, як правило, супроводжується паралельним створенням лізингових компаній. Це дозволяє інвестору оптимізувати свої ризики, максимально ефективно працювати з клієнтами і, як наслідок, досягати бажаного фінансово-економічного результату. Чимало іноземних інвестицій спрямовуються в лізинговий сектор країни-реципієнта безпосередньо, без прив'язки до створення в ній власного банку.
Багато лізингових компаній є результатом спільних інвестицій національних та іноземних інвесторів. У країнах Європи мало не 70% усіх лізингових компаній створено за рахунок національних інвестицій; компанії-нерезиденти становлять чверть; решта — результат спільних інвестицій національних та іноземних інвесторів.
Надзвичайно актуальним є лізинг і для України, адже рівень зносу основних засобів виробництва в цілому в економіці становить 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері та сфері зв'язку — понад 60%. Згідно з розрахунками, що базуються на офіційній статистиці, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів виробництва в Україні, становить мінімум 172 млрд дол. За експертними оцінками ця сума значно більша — біля 300 млрд дол. Поки що інвестиції в основні засоби — більш ніж 130 млн грн, фактичний обсяг портфеля угод небанківських лізингових компаній — понад 4 млрд грн.
І все ж, як свідчать дослідження МФК, упродовж останніх років популярність лізингу в нашій країні значно зросла. За 2006–2007 рр. кількість лізингових компаній збільшилась на 38% (з 65 до 90). Цьому сприяло зростання зацікавленості в лізингу з боку іноземних банків, що увійшли на наш ринок; зростання обізнаності щодо лізингу серед населення та держслужбовців; швидкий розвиток фінансових ринків; кращий доступ до кредитних ресурсів.
Загальна вартість портфеля лізингових угод зросла приблизно на 432%, з 716 млн дол. до 3 792 млн дол. Кількість працівників у лізинговій галузі також збільшилась на 34% й сягнула майже двох тисяч, але серед них лише 67 сертифікованих фахівців, у тому числі й за допомогою МФК. Деякі компанії вже започаткували спеціальні навчальні програми для підвищення кваліфікації своїх працівників.
Лізингові компанії частіше стали відкривати офіси в регіонах, адже саме там особливо гостро відчувається потреба в придбанні нової техніки та оновленні технологій. Торік нові компанії з'явились у Харкові, Кременчуці, Хмельницькому, Одесі, Дніпропетровську, але найбільше в Києві — 72%.
Незважаючи на те, що і цього року залізничний транспорт обійняв перше місце за вартістю в портфелі лізингових угод, найпопулярнішим активом продовжують залишатися легкові автомобілі. Водночас відбувається значне зростання обсягу угод щодо телекомунікаційного та комп'ютерного обладнання, а також пов'язаних із сільськогосподарською технікою, проте ці показники ще низькі.
Експерти відзначають, що джерела фінансування для лізингових компаній стали різноманітнішими. Середній авансовий платіж зменшився з 20% до 18,9%, а отже частка фінансування угод за рахунок лізингоодержувача зменшується, при цьому невпинно зростає фінансування за рахунок власного капіталу.
Продовжують виходити на наш ринок і зарубіжні лізингові компанії (торік він поповнився вісьмома міжнародними банками), у результаті чого зростає конкуренція, знижується вартість лізингу. Вагомішає і частка банківського фінансування лізингових угод (торік — 70%); зростає кількість банків і небанківських фінзакладів серед власників лізингових компаній. Нині фінустановам належить 19% лізингових компаній, підприємствам та організаціям нефінансового сектора — 44%, фізичним особам —35%, державі — 2%. Чимало компаній почали серйозно цікавитись ринком цінних паперів та залучати кошти через випуск корпоративних облігацій.
Ринок лізингу, за словами експертів, набуває стабільності. Це підтверджується й збільшенням довгострокових угод (3–5 років) та скороченням короткотермінових. До речі, в західноєвропейських країнах угоди на 2–5 років становлять 82,5%, від 5 до 10 років — 7%. Експерти відзначають досить високу платіжну дисципліну на ринку лізингу, затримки платежів зменшились удвічі, а співвідношення «лізинг—ВВП» збільшилось з 0,63% у 2006 до 2,6% — у 2007 р., «лізинг-капітальні інвестиції» — з 2,7% до 8,8%.
У рамках дослідження було складено рейтинг тих лізингових компаній, які надали дані про розмір лізингового портфеля. Це свідчить про те, що компанії прагнуть бути прозорими і хочуть оцінити себе на фоні інших. Найбільший портфель мала компанія «ВТБ Лізинг Україна» (6,869 млрд грн), але її не включили до рейтингу, бо там домінував залізничний транспорт.
Значна частина лізингових компаній торік надавала лізингові послуги малим підприємствам, клієнтами були також середні підприємства. До речі, в Англії більш ніж 40% основних засобів отримують малі й середні підприємства саме за рахунок лізингу.
Як зазначають експерти МФК, в Україні є великі можливості для розвитку лізингової індустрії, та, на жаль, є й чимало перешкод: недосконала законодавча база; протиріччя між деякими законодавчими актами, що регулюють цивільно-правові та фінансові відносини у сфері лізингу; неузгодженість окремих складових лізингової діяльності; несприятливий податковий клімат, зокрема невідповідність строків податкової амортизації предметів лізингу тривалості строків їх корисного використання; різниця між режимами оподаткуваня ПДВ вартості отриманих процентів і комісій у складі лізингових платежів лізингодавців-банків і небанківських структур; суттєві обмеження щодо віднесення на валові витрати коштів, що витрачаються на страхування лізингових активів; обмежені можливості залучення коштів для фінансування лізингових операцій. Недостатньою є фінансова стійкість лізингодавців, незадовільним — розвиток інфраструктури ринку лізингу. Відсутні й кредитні бюро, які б інформували лізингодавців про платіжні звички лізингоотримувачів, а також — добре розвинутий вторинний ринок для усіх активів, окрім легкових автомобілів. Дається взнаки й нестача кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низька інформованість з питань лізингу представників малого та середнього бізнесу.
Заважає розвитку лізингу, як не дивно, психологічний аспект. Ще морально не готові до сприйняття лізингу лізингодавці і лізингоотримувачі. Через брак достатньої інформації лізингові компанії сприймаються багатьма господарниками як посередницькі структури, що нібито тільки те й роблять, що свідомо «накручують» вартість операцій, пов'язаних із кредитуванням.
Останнім часом Україна докладає чимало зусиль для залучення іноземних інвестицій, удосконалюючи Податковий кодекс, зокрема щодо кращої відповідності стандартам бухгалтерського обліку, особливо у контексті прискореної амортизації. Як говорять експерти МФК, якщо Податковий кодекс буде прийнято, лізинг стане дешевшим для лізингоотримувача, і попит на лізингові послуги зросте.
Експерти прогнозують, що українські лізингові компанії активно залучатимуть сучасні технології, конкуренція між ними посилюватиметься, розширюватиметься вторинний ринок. Це збільшить ліквідність, портфелі лізингових компаній стануть диверсифікованішими, банківське кредитування — суттєвішим, зменшиться вартість лізингових послуг; активно залучатимуться до лізингу малі й середні підприємства. Експерти радять потурбуватись про системи мінімізації ризиків та підвищення кваліфікації ризик-управлінців. На жаль, компанії відчуватимуть дефіцит кваліфікованих кадрів.
До речі, активну участь у розвитку ринку лізингу бере асоціація «Українське об'єднання лізингодавців». Уже наприкінці 2005 р. вона відповідала критеріям членства Федерації Європейських Асоціацій LEASEUROPEU та була прийнята до її лав, а члени Асоціації беруть участь у робочих групах з питань лізингу Центральної і Східної Європи. Члени Асоціації розробили законопроекти про внесення змін та доповнень до Цивільного та Господарського кодексів, законів про фінансовий лізинг, про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, фінансові послуги, банки і банківську діяльність, про запобігання та протидію відмиванню коштів, податок на додану вартість, оподаткування прибутку підприємств.
Консолідація 80% потужності лізингового ринку створить ефективний лобістський ресурс, що прискорить і удосконалить розвиток лізингу в Україні, вважають в Асоціації.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

назад »»»