ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ПАНАЦЕЯ — ПРОФІЛАКТИКА
Загрозливі тенденції
Здоров'я громадян України, особливо протягом останніх років, є набагато гіршим, ніж у більшості європейських держав (та й багато країн інших континентів випереджають нас за станом у цій сфері). Непокоїть показник народжуваності в Україні, який утричі нижчий, ніж було наприкінці 40-х — на початку 50-х років, і удвічі нижчий, ніж у другій половині минулого століття.

Значно скоротилась тривалість життя: нині цей показник становить у нас у середньому 68 років (у чоловіків — 63, у жінок — 74), тоді як у державах, що входять до Європейського Союзу,— 79 років (у чоловіків — 76, у жінок — 82). Не менш разючі контрасти спостерігаються під час порівняння параметрів тривалості здорового життя: в Україні цей показник становить лише 56 років, а у державах, які є членами ЄС, здорове життя триває в середньому до 70-річного віку (у чоловіків — до 68, у жінок — до 72), а подекуди й довше. Більшості європейських країн ми поступаємося і за показниками смертності й за параметрами дитячої смертності (яка у нас удвічі перевищує аналогічний показник у країнах — членах ЄС).
До того ж, у значної частини населення вже у 50–55-річному віці різко знижується життєздатність і життєстійкість, «навалюється» тягар хвороб. Усе це відбувається у багатьох наших громадян на 15–20 років раніше, ніж у розвинутих європейських країнах, де чимало людей до 75–80-літнього віку зберігають високий життєвий тонус, здатність плідно працювати.
— Загалом за період 1991–2007 років чисельність населення скоротилась приблизно на п'ять з половиною мільйонів. Головними причинами цього є не стільки наслідки Чорнобильської катастрофи, скільки, найперше, куріння, надмірне споживання алкогольних напоїв, малорухомий спосіб життя, неадекватне харчування, бездуховність, зазначає голова Національної ради з питань охорони здоров'я населення при Президентові України, доктор медичних наук, професор Микола Поліщук. — Економіка має працювати не «взагалі» на зростання валового національного продукту як такого, а для здоров'я людей — тих, хто своєю працею будує державу.
— Здоров'я,— веде далі Микола Єфремович,— це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Згідно із даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), вплив різних чинників на стан здоров'я населення має (у відсотках) такий вигляд: рівень розвитку лікувальної медицини і стан медичної допомоги — близько 10%, генетичні й інші спадкові особливості — 15%, стан довкілля — 20%, а спосіб життя та його умови — 50–55%. За такого співвідношення й за існуючої нині орієнтації вітчизняної системи охорони здоров'я переважно на лікувальну медицину випливає, що більшість кадрового потенціалу цієї галузі та фінансових коштів, матеріально-технічних ресурсів, які виділяє держава на цю сферу, витрачається на те, що становить лише 10% широкого й різноманітного спектра чинників, які впливають на здоров'я людей і тривалість їхнього життя.

Криве дзеркало
— Однією з причин, які породили нинішній кризовий стан зі здоров'ям українців, є те, що по суті всім комплексом питань, котрі належать до сфери самопочуття мешканців, опікується одне відомство — Міністерство охорони здоров'я,— говорить ректор Національного університету фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ), доктор педагогічних наук, професор Володимир Платонов.— Однак серед пріоритетів цього міністерства через його галузеву специфіку провідні позиції посідає лікувальна медицина. А ось контингент здорових і відносно здорових людей, проблеми забезпечення здорового способу життя і усунення чинників ризику виникнення хронічних неінфекційних захворювань (серцево-судинних, онкологічних, нервово-психічних, цукрового діабету, артриту, остеопорозу, хвороб органів дихання тощо) перебувають на периферії названого відомства.
До того ж, у вітчизняній системі охорони здоров'я переважає викривлене уявлення про ситуацію, в якій опинилося населення України щодо його здоров'я. Наприклад, значна увага з боку органів державного управління приділяється проблемам поширення туберкульозу та СНІДу. Та, на жаль, ми не бачимо такої ж активної діяльності державних структур щодо, скажімо, серцево-судинних захворювань, від яких передчасно помирають у 40 разів більше людей, ніж від названих хвороб разом узятих. Але ж за показниками передчасної смертності від серцево-судинних захворювань людей віком від 30 до 60 років Україна перебуває на малопочесному першому місці в Європі. Причому за цим параметром наша країна відчутно перевищує середні показники держав, які входять до ЄС: серед чоловіків — у сім разів, серед жінок — в чотири рази.
За час після здобуття Україною державної незалежності Міністерство охорони здоров'я ухвалило 26 різних програм, у яких переважають певні напрями лікувальної медицини. Як не прикро, у цих самих програмах мало уваги приділяється завданням профілактично-оздоровчої медицини, роботі зі здоровими людьми.
— Дослідники,— зазначає професор Платонов,— виявили таку картину в загальній сукупності чинників, які в Україні впливають на передчасну смертність населення: куріння — 20–25%, незбалансоване харчування — 20–25, недостатня рухова активність — 15–20, надмірне споживання алкогольних напоїв — 15–20, хронічні стреси — 5–7, токсичні речовини, необґрунтоване й надмірне застосування лікарських препаратів — 6–8%.
Україні у спадок від СРСР дісталася система фізичного виховання, яка спрямовувалася передовсім на підготовку до трудової й військової діяльності, а тому ґрунтувалась на складанні нормативів комплексу «Готовий до праці та оборони». Реалізація такої державної політики опинилася винятково у сферах двох відомств — військового (допризовна підготовка) та спортивного (змагальний спорт) і у відриві від завдань охорони здоров'я та формування здорового способу життя.
Після 1991 року політика нашої держави у згаданій сфері практично не змінилась. Ухвалені пізніше документи мали щодо оздоровлення суто декларативний характер, не підкріплювались реальною практичною діяльністю, яка потребує узгодженої комплексної роботи різних структур.
Тести і нормативи були визначені в Україні як програмно-нормативні засади вітчизняної системи фізичного виховання й практично узаконили віджилі цільові установлення, форми і методи роботи у цій сфері.
Наслідком такої хибної практики стала низька ефективність шкільних уроків фізкультури, які у більшості випадків не приносять користі здоров'ю школярів, а нерідко шкодять їм. Водночас упродовж останніх років усе помітнішим є неухильне зростання потягу дорослих і дітей до сучасних форм рухової активності — аеробіка, фітнес, спортивні танці тощо.

«Фізичний фітнес»
— У документах Всесвітньої організації охорони здоров'я та Європейського регіонального бюро ВООЗ зазначається, що рівень фізичної активності населення перебуває під впливом навколишнього (природного і штучного) середовища, в якому мешкають люди, і соціального оточення, а також таких індивідуальних чинників, як вік, стать, фізичні можливості, наявність мотивації та вільного часу,— розповідає президент Олімпійської академії України, проректор з міжнародних зв'язків НУФВСУ, доктор педагогічних наук, професор Марія Булатова.— Недарма у документах ВООЗ наголошується: фізично активний спосіб життя сприяє не лише поліпшенню індивідуального фізичного і психічного здоров'я, а й допомагає зміцненню соціальної згуртованості суспільства, підвищенню добробуту населення.
— Європейська стратегія профілактики та боротьби з хронічними неінфекційними захворюваннями і програмами, сформовані на засадах цієї стратегії,— веде далі Марія Булатова,— виникли не на порожньому місці, а є відображенням результатів багаторічних фундаментальних і прикладних наукових досліджень, початих у різних країнах ще у 60–70-ті роки ХХ ст. і спрямованих на зміцнення здоров'я населення, попередження захворювань, продовження тривалості життя та його здорової частини. Саме тоді з'явився і почав поширюватися у світі термін «фізичний фітнес», котрий розуміють як такий стан фізичного благополуччя людини, що дає змогу енергійно, без утоми виконувати завдання повсякденного життя і забезпечує мінімізацію чинників ризику для здоров'я, пов'язаних із недостатньою фізичною активністю. Виявлено пряму залежність згаданих хронічних неінфекційних захворювань не лише від матеріального благополуччя, психоемоційного стану, освіти і загальної культури, а й (що не менш важливо) від таких чинників здорового способу життя, як раціональне харчування, профілактика ожиріння, відмова від куріння, розумне ставлення до споживання алкогольних напоїв, обсяг рухової активності та її режим, чим забезпечується достатній рівень функціональних можливостей систем людського організму.
Відповідно до цього, у різних країнах сформовано системи знань і практичної діяльності, орієнтовані на досягнення людьми високого рівня фізичного фітнесу, а головним засобом його реалізації є науково обґрунтована рухова активність.

Як «у них»?
Тридцять років тому Фінляндія мала найвищий в Європі показник смертності від серцево-судинних захворювань серед людей допенсійного віку. Одначе тутешній уряд розпочав політику, спрямовану на усунення чинників ризику виникнення серцево-судинних захворювань, широке використання населенням різних форм рухової активності, інших складових здорового способу життя. Ця діяльність виявилася ефективною і дала змогу протягом 20 років знизити у країні на 80% передчасну смертність від ішемічної хвороби серця.
— Подібні проблеми,— розповідає професор Володимир Платонов,— довелося вирішувати й у Великій Британії. Як свідчить офіційна статистика цієї держави, економічні втрати, спричинені фізичною інертністю частини населення та відсутністю хворих людей на робочих місцях, становили близько 1,9 мільярда фунтів стерлінгів на рік. А збільшення (лише на 10%) рівня рухової активності британців допомогло істотно знизити захворюваність і зменшити смертність приблизно на шість тисяч осіб на рік.
— У багатьох країнах у містах створюються зони, призначені для найпростіших форм рухової активності населення,— із доріжками для бігу й ходьби, спортивними майданчиками, тренажерами,— додає професор Марія Булатова. — Розробляються і реалізуються спеціальні програми рухової активності для малозабезпечених громадян, дітей, людей поважного віку, інвалідів та деяких інших категорій, а також формуються парково-оздоровчі зони. Наприклад, в одному з найбільших італійських міст — Мілані — функціонує «зелений пояс», який об'єднує низку парків і відкритих просторів, де здійснюється інтенсивне озеленення й створюються умови для активного відпочинку і масового спорту.
Можна згадати й, скажімо, створені у Чеській Республіці спеціальні оздоровчі табори для дітей, котрі страждають від ожиріння. У норвезькому Норланді реалізується програма, якою охоплено кількасот шкіл і спрямована на щоденну фізичну активність школярів. У столиці Данії Копенгагені функціонує програма «Місто у русі», в якій виділено три напрями — інформаційно-просвітницький, створення умов, стимулювання дій. А у провінції Лімбург, розташованій на південному сході Нідерландів, у життя втілюється програма «Пульс Лімбурга», скерована на профілактику серцево-судинних захворювань (створення клубів любителів ходьби, плавання, велосипедного спорту), пропагування відмови від куріння, зниження споживання жирів.
Усілякі оздоровчі програми реалізуються й у багатьох країнах інших регіонів планети — у Китаї, Бразилії, Колумбії тощо.

А як у нас?
В Україні у цій сфері життєві реалії мають, на жаль, спрямованість, протилежну кращому світовому досвіду. Скажімо у Києві (як і у багатьох інших містах) повітря інтенсивно отруюється вихлопними газами величезної кількості автомобілів. Їхній негативний вплив посилюється неефективною інфраструктурою, що постійно породжує транспортні затори на столичних вулицях. До того ж, із тротуарів «витискуються» пішоходи, а їхнє місце, особливо у центральній частині Києва, зайняли припарковані автівки.
Прикро й те, що за останні 15-17 років у столиці закрито кілька стадіонів, понад десяток плавальних басейнів і чимало інших спортивних споруд, які використовувалися не лише для розвитку спорту найвищих досягнень, а й масового спорту і фізичної культури населення. Чимало спортивних об'єктів, які залишилися у Києві, перебувають у жалюгідному стані й, судячи з усього, можуть незабаром бути ліквідованими з подальшою комерційною забудовою земельних ділянок, на яких вони розташовані.
Не може не обурювати і неухильне, безпардонне знищення зон масового відпочинку, парків і скверів, на місцях яких часто-густо зводяться офісні та житлові комплекси, торговельні й розважальні заклади. Наприклад, в Оболонському районі Києва у прибережній зоні поблизу Наталки — дніпровської затоки, до якої виходять квартали одного з найбільших житлових масивів столиці,— замість парку і стадіону, що планувалися там, виросли корпуси житлових будинків, котеджі для заможної еліти і гольф-клуб.
Аналогічні негативні процеси антиекологічної й антиоздоровчої спрямованості відбуваються й у лісопаркових зонах, що оточують столицю, зокрема, у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці та у деяких інших популярних місцях, які завжди були зеленими зонами відпочинку та оздоровлення городян. Не припиняються і спроби «проштовхнути» проекти будівництва торговельних, офісних, житлових і розважальних комплексів у таких здавна улюблених киянами місцях масового відпочинку, як Труханів острів, Чорторий (район парку Дружби народів, що між Дніпром і Десенкою трохи вище від Московського мосту), Голосіївський парк, Жуків острів, ділянка дніпровських схилів уздовж Набережного шосе від Поштової площі до мосту імені Є. Патона тощо.
Сумним наслідком цієї хибної практики стало те, що Київ, який ще 20-25 років тому був одним із найзеленіших міст у світі, стрімко деградує й стає все більш небезпечним для життя і здоров'я, навколишнього природного середовища.
Схожа картина характерна й для інших регіонів країни.

Система пріоритетів
На всеукраїнському форумі «Здоров'я нації», що відбувся у Києві у вересні 2007 року, Президент України Віктор Ющенко сформулював низку ініціатив, реалізація яких покликана сприяти зміцненню здоров'я громадян нашої країни. Ці напрями стосуються, зокрема, реформування системи охорони здоров'я з метою забезпечення доступної медичної допомоги на засадах соціальної справедливості, зменшення шкідливого впливу куріння і вживання алкогольних напоїв, залучення людей до фізичної культури і масового спорту, сприяння раціональному харчуванню населення, широке впровадження соціальної реклами, яка б розповідала про здоровий спосіб життя, системи моніторингу дій органів виконавчої влади (з безпосередньою відповідальністю перших осіб регіонів, міністерств, відомств та інших структур за стан здоров'я населення).
У цій сфері мають чимало зробити засоби масової інформації. На жаль, нині на вітчизняних телевізійних каналах популяризації здорового способу життя приділяють обмаль уваги.
— Ми переконані,— підсумовує професор Володимир Платонов,— що Міністерство освіти і науки має активно взятися, співпрацюючи з Міністерством у справах сім'ї, молоді та спорту, за невідкладне вирішення актуальних завдань стосовно докорінної реорганізації вітчизняної системи фізичного виховання у школах, ВНЗ та інших навчальних закладах, гармонійно поєднуючи це з широкою і дохідливою популяризацією усіх складових здорового способу життя.

Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»