ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПОВЕРНЕННЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ
Його ім'я в тридцятих роках минулого століття було викреслене з української літератури, з історії України взагалі. Михайло Драй-Хмара став жертвою сталінських репресій. Тільки в 1967-му одне з республіканських видавництв насмілилось видати збірку вибраних творів, а повністю поета реабілітовано в роки незалежності України.

Виходець з козацької родини Михайло Драй-Хмара — уродженець Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині його рідне село Малі Канівці належить до Чорнобаївського району на Черкащині). Батько не шкодував грошей на навчання сина. Хлопець закінчив славнозвісну колегію Павла Ґалаґана, вступив на філологічний факультет Київського університету. Помітивши його успіхи на ниві філології, юнака направили на навчання за кордон — студіював славістику, вивчав мови у Львові, Загребі, Белграді та інших містах слов'янського світу.
Здобувши освіту, став викладачем Петроградського університету, а після подій 1917 року повернувся в Україну, щоб, як сам пізніше наголошував, ділом дбати про становлення держави. Працював спочатку в Кам'янець-Подільському університеті, потім у Київському медичному інституті, у науково-дослідному інституті мовознавства при Академії наук. У 1926 році побачила світ його збірка поезій під назвою «Проростень» і наукова монографія «Леся Українка», що засвідчила появу в особі Драй-Хмари поважного літературознавця. Співпрацюючи з А. Кримським в Академії наук, він брав активну участь у редагуванні «Збірника комісії для дослідження української мови». Михайло Опанасович блискуче перекладав грецьких та римських класиків, Данте, Бодлера, Маларме, Леконта де Ліля, Вармана та інших. Вийшла друком збірка його перекладів творів білоруського поета Максима Богдановича. Перекладав твори Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, чеських, німецьких поетів. Виходило в нього справді доладно, адже прекрасно знав кілька іноземних мов. А ще Драй-Хмара відомий читачеві як блискучий перекладач карело-фінського епосу «Калевала».
У 1920-х роках разом з Максимом Рильським, Миколою Зеровим Драй-Хмара належав до літературного угруповання так званих неокласиків. Запопадливі партійні критики того часу щосили намагалися охаювати неокласиків, називаючи їх прихильниками «мистецтва для мистецтва». Пізніше Максим Рильський зауважив: «Хоч і пишеться в наших довідкових виданнях, ніби українські неокласики проголосили культ «чистого мистецтва», заявляю, що ніхто з учасників групи ніде й ніколи такого гасла не підносив — ні Зеров, ні Филипович, ні Драй-Хмара, ні тодішній Рильський...».
Уперше Михайла Драй-Хмару заарештували 1933 року, але через брак доказів відпустили на підписку про невиїзд. А восени 1935-го йому все ж «навісили» націоналістичну контрреволюційну діяльність. Спочатку Москва «виписала» п'ять років виправно-трудових робіт, і поет опинився на Колимі, а потім йому «добавили» ще десять років «за участь у антирадянській організації і антирадянській пропаганді в таборі». Його звинуватили за агітацію серед в'язнів тікати на Аляску. Серце Михайла Опанасовича не витримало... Похований він «на правом берегу реки Паутовой, могила № 30 в 300 метрах от реки, а от л/п Г. Ларюковая до 1 км», як зазначено в документах.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• БУВ ВИШГОРОД ГОРОДОМ ОЛЬЖИНИМ...

назад »»»