ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ЗАРАДИ ОПЕРАТИВНОГО, ВИСОКОЯКІСНОГО Й ДОСТУПНОГО ПРАВОСУДДЯ
НЕОБХІДНО ПОЗБУТИСЬ РОЗ’ЄДНАНОСТІ СУДОВОЇ СИСТЕМИ І ЗАПРОВАДИТИ ПРЕЦЕДЕНТНЕ ПРАВО

Судова система України є роз’єднаною, в ній діють різні принципи побудови загальних та спеціалізованих судів, процедури оскарження рішень судів різної юрисдикції характеризуються безсистемністю, наявною є диспропорція у навантаженні на суддів судів різних рівнів. Такий діагноз поставив голова Верховного Суду України Василь Онопенко.

Жодна з інстанцій не виконує функцій повноцінно
Перші кроки на шляху до створення незалежного та безстороннього суду в нашій державі вже зроблені, наголосив керівник найвищої судової інстанції під час робочої зустрічі членів президії Верховного Суду і Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації зі служителями Феміди з усіх регіонів. Більшість справ розглядається в розумні терміни. Вдалося вберегти судову систему від руйнації, спроб приватизації та забезпечити її функціонування як реальної влади, а не маріонетки. Не допущено ухвалення необґрунтованих, абстрагованих від практики законопроектів, які часто базуються на механічному копіюванні ненайкращих зразків закордонного досвіду. Власне, ці проекти спрямовані на боротьбу за контроль над судовою владою, а не на запровадження справедливого правосуддя в державі.
Основний потенціал підвищення ефективності судового захисту — всередині самої судової системи, зазначив Василь Онопенко. Аналіз стану судочинства свідчить, що в результаті малої судової реформи 2001 року в країні запроваджено три судові інстанції: розгляд справи по суті, апеляція та касація. Проте жодна з цих ланок повноцінно не виконує покладених на неї функцій. Отож реформа не змінила суті системи, а лише запровадила нові назви судових інстанцій.
Нинішня система судоустрою в Україні є невиправдано громіздкою та складною, тому вдосконалення процесуального законодавства не зможе повною мірою розв’язати окреслених проблем. Основний акцент має бути перенесений на забезпечення доступу громадян до правосуддя. Часто складні процедури унеможливлюють звернення до суду попри його формальну доступність.

Судді вишукують причини, щоб відмовити в розгляді справ
Кількість справ у судах щороку, починаючи з 2000-го, збільшується на мільйон. А кількість суддів — майже вісім тисяч — залишилася незмінною. Деякі судді місцевого суду торік щомісяця розглядали близько 300 справ і матеріалів. Судді апеляційного суду в 10 разів менше —16 справ (така величезна диспропорція), судді Верховного Суду — 56 справ, а судді його цивільної палати — 150.
Завантаженість судів першої інстанції призводить до поверховості, зниження оперативності та якості розгляду справ, а в багатьох випадках спонукає суддів вишукувати різні причини для відмови в розгляді. Це неприпустима тенденція, порушення конституційного права громадян на судовий захист. Місцеві суди торік залишили без розгляду майже кожну десяту справу. В апеляційному порядку скасовано більш як половину ухвал про залишення справи без розгляду.
Наслідком надмірного навантаження суддів місцевих судів є неналежне вивчення матеріалів справи, несвоєчасне повідомлення учасників процесу. Отже, проблему перевантаження місцевих судів слід вирішити радикально.
Необхідно виробити механізми, які б давали змогу уникати непотрібного внесення великої кількості справ, що надходять на розгляд, особливо з уже вирішених судами питань, адже це призводить до взаємозаперечних рішень. Таким механізмом могло б стати опрацювання Верховним Судом правової позиції, яка б сприяла одночасному вирішенню численних однотипних справ, і всі суди застосовували б її однаково. Тоді можна було б уникнути ситуації, що виникла, наприклад, з розглядом справ про соціальні виплати чорнобильцям, шахтарям, військовослужбовцям.
Нашому процесуальному законодавству притаманна надлишковість. Це стосується, зокрема, судових справ про стягнення обов’язкових платежів та санкцій, які не оспорюються відповідною особою. Спрощення процедури розгляду окремих категорій справ, ширше використання процедури примирення, ефективна боротьба із зловживанням учасниками судового процесу процесуальними правами — це далеко не повний перелік законодавчих змін, за допомогою яких можна буде розвантажити суди.
Кардинальних змін потребує апеляційний перегляд судових рішень. Це є основним внутрішнім резервом підвищення рівня здійснення правосуддя. В Україні не утвердився інститут апеляції в тому вигляді, у якому він функціонує в європейській судовій системі. Перешкоджає цьому небажання суддів апеляційної інстанції ухвалювати рішення по суті. Натомість поширена практика спрямування справ до місцевих судів. Апеляційні суди мусять стати основною інстанцією у виправленні правових помилок, яких припустилися суди першої інстанції, а не проміжною ланкою між першою та касаційною інстанцією, як це є нині. Його рішення набирає законної сили від моменту проголошення. Судді апеляційного суду мають дотримуватися тієї позиції, що воно є остаточним, а не сподіватися на те, що касаційний суд у разі потреби виправить помилку. Наше правосуддя не стане ефективнішим і оперативнішим доти, доки апеляційні суди не почнуть повною мірою виконувати функцію виправлення помилок судів першої інстанції.

Не кожну помилку може виправити Верховний Суд
Є також величезна проблема процедури. Одні процедури застосовують у процесі розгляду скарг, заяв у господарських та адміністративних судах, інші — в загальних судах різного рівня. Це теж утруднює доступ громадян до правосуддя. Досі не схвалено законопроекти, підготовлені Верховним Судом, щодо подолання роз’єднаності судової системи. В Україні окремою є система господарських судів, окремою — адміністративних. У них панує відмінна кадрова політика, окремими є кваліфікаційні комісії, які визначають рівень підготовки суддів, різна дисциплінарна практика, окреме фінансування, різні ради суддів. Роз’яснення, які дають пленуми Верховного Суду, спеціалізованих судів часто принципово відрізняються. Це призводить до того, що немає єдиної практики, однакового застосування законодавства, за що, за Конституцією, відповідальним є Верховний Суд. Але це право відібрали малою судовою реформою 2002 року. Усі вважають, що Верховний Суд як найвищий судовий орган може поправити будь-яку судову помилку чи владнати ситуацію з неоднаковим застосуванням законів. На жаль, це не так. Він може відреагувати лише тоді, коли за рік чи за два та або інша справа надійде до нього і та чи інша палата оголосить вердикт.
До Верховного Суду надходить приблизно 5–6% справ, з них скасовуються рішення судів попередніх інстанцій лише в 2,5–3% випадків. Звісно, помилки є і, очевидно, будуть. Однак їх не можна ставити в один ряд з умисним порушенням присяги, Конституції і чинного законодавства деякими служителями Феміди.
Василь Онопенко схвально оцінив ініціативу Президента України про фінансування судів лише з державного бюджету, адже судова влада не повинна залежати від місцевої чи якихось економічно-бізнесових груп. Але водночас слід покласти край хибній практиці фінансування судів на 50% від їхніх потреб, як це відбувається рік у рік. На будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт приміщень судів торік виділено 44,9 мільйона гривень (дев’ять відсотків від потреби).
Під загрозою зриву виконання державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006–2010 роки, оскільки обсяг асигнувань на її реалізацію протягом 2006–2007 років становив лише 5,5% від загальної суми. Де взяти кошти? Судова система повертає державі мільярди гривень, свідченням того є останнє рішення в сфері «Дніпроенерго». Отже, держава зобов’язана знайти невеликі кошти, щоб належно фінансувати суди.
Серед підготовлених Верховним Судом законопроектів є й такий, що унеможливить зловживання з боку третейських судів. У світовій практиці вони є засобом зменшення навантаження на суди загальної юрисдикції. А в Україні третейські суди визнають право власності на заводи, фабрики, на будь-що, хоча це преференція тільки загальних судів.
Щоб виконати таке незаконне, «рейдерське» рішення, звертаються до судів загальної юрисдикції з проханням виписати виконавчий лист. Без будь-яких заперечень недобросовісний голова суду чи суддя видає документ. Зловживання з боку третейських судів в Україні дискредитують цю інституцію.
На жаль, в Україні є голови судів, які вказують служителям Феміди, яким має бути рішення в тій чи іншій справі. Василь Онопенко пообіцяв боротися з цим явищем у найбільш жорстокий спосіб. Він закликав відмовитися від «ручного» розподілу справ, назвавши це можливим джерелом корупції, і запровадити автоматизовану систему. Це не абсолютна панацея, але значно зменшить залежність судді від голови суду. Верховний Суд започаткував таку практику цього року, і його голова закликав наслідувати цей приклад.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ОСОБАМ З ГРУПИ РИЗИКУ ДОПОМОЖУТЬ ЗБЕРЕГТИ ЖИТЛО
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО

назад »»»