ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
НООСФЕРА: ОПТИМІЗМ, ПІДКРІПЛЕНИЙ РОЗУМОМ
Багатогранність і глибину особистості Володимира Вернадського (1863–1945) не відобразити звичайним переліком створених ним наукових напрямів, широким колом інтересів, назвами заснованих унікальним організатором науки академічних установ (найпершими стали Українська академія наук — нині Національна академія наук України і Національна бібліотека, що нині носить його ім'я).

Він — природознавець-філософ, який першим зумів довести взаємозв'язок усіх складових Всесвіту: земної кори, мінералів і ґрунтів, рослинного й тваринного світу, гідросфери, повітряного та космічного простору.

145 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ
Академік Вернадський з'ясував місце і роль людини як елемента цієї надскладної системи. Автор сотень оригінальних наукових праць, унікальних досліджень з історії науки, гострих, дотепер актуальних публіцистичних статей Володимир Вернадський передовсім відомий широкому загалу як автор учення про біосферу та ноосферу. Ці терміни на слуху, а от сутність нерідко перекручується, різні автори вкладають у них свій зміст. Натомість вчений чітко і зрозуміло сформулював власну теорію. В наш час екологічної небезпеки встановлені дослідником природні закономірності особливо потребують вдумливого аналітичного осмислення і використання запропонованих ним підходів до вирішення екологічних проблем сучасного життя.

З історії
Учення про біосферу Землі й неминучість її еволюційного переходу у сферу людського розуму — ноосферу в наукових колах вважають вершиною творчості В. Вернадського. Чимало видатних учених дотримуються думки, що зараз не існує іншої природно-історичної концепції, яку б людство могло використати для правильної організації власних відносин із навколишньою Природою. Щоб зрозуміти, якими мають бути ці багатоступінчасті відносини, академік упродовж життя спостерігав, вивчав, аналізував різні природні явища і процеси, прагнучи знайти відповідь на запитання: «Яке значення має весь організований світ загалом у загальній схемі хімічних реакцій Землі?»
Проблема зв'язків живої й неживої природи зацікавила його з 1891 р., коли молодий дослідник почав читати у Московському університеті курс із мінералогії. «Мінералогія і близька до неї геохімія являють собою в своїй суцільності хімію земної кори»,— писав Вернадський. Згодом дослідження Володимира Івановича з геохімії стали основою для заснування ним двох нових наукових напрямів: радіогеології та біогеохімії. До розуміння проблеми, що об'єднала всю його наукову діяльність, академік наблизився напередодні революційного перевороту: «З літа 1916 р. я почав систематично знайомитись з біологічною літературою на хімічній та хіміко-геологічній основі й виробив головні принципи біогеохімії». Метою вченого було з'ясування сутності життя. В. Вернадський вважав методологічною помилкою вивчення живого організму відокремлено від середовища його існування: «Вивчаючи живі організми, біологи у більшості своїх робіт залишають поза увагою нерозривний зв'язок, надзвичайно тісну функціональну залежність, що існує між оточуючим середовищем і живим організмом....Складні явища природи заміняють спрощеними моделями». Володимир Вернадський характеризував біогеохімію як нову велику галузь геохімії, що по-своєму поєднує науки про життя з геологією та науками про атоми: «Біогеохімія, так само як геохімія, може вивчатися у трьох аспектах: по-перше, з боку біології — її значення для пізнання явищ життя, по-друге, з боку геології — її значення для пізнання середовища життя, тобто перед усім біосфери, і, по-третє, у зв'язку з її прикладним значенням, яке може бути науково зведене до біогеохімічної ролі людства». Володимир Іванович вважав біогеохімічні дослідження основним методом пізнання живої природи. В роки громадянської війни, перебуваючи в Полтаві, Києві, Сімферополі, вчений, крім науково-організаційної та викладацької роботи, не припиняв свої досліди, занотовував спостереження, дивуючись, «яким чином триває ця творча робота серед жахливої розрухи». Надалі за будь-яких умов академік ні на день не припиняв наукової роботи. Його інтереси охоплюють все ширше коло питань, до них входять і зв'язки між геологічними процесами та історією людства: «Проте якось дивно розглянути себе і весь розвиток історії людства з усіма її трагедіями та особистими переживаннями з точки зору безстрасного хімічного процесу природи. І вона в нього чудово входить подібно до того, як у великій кількості людей ми помічаємо закони, в які укладаються, як належне і закономірне, результати найтонших і невловимих коливань людської душі...» Розмежувати праці вченого з біогеохімії, живої речовини, біосфери можна умовно: «Я ввів в геохімію поняття «жива речовина» в значенні сукупності живих організмів, нерозривно пов'язаних із біосферою, і таких, що є її невід'ємною частиною або функцією».

Дещо про терміни
Уявлення про зовнішню оболонку Землі, як про особливий світ, де тільки можуть жити рослини, тварини і людина — все живе, почало формуватися у ХVІІІ ст. Термін для цієї сфери життя — «біосфера» запропонований 1875 р. австрійським геологом Едуардом Зюссом і почав використовуватися вченими. Автор численних оригінальних ідей, Володимир Вернадський не любив вигадувати нові терміни. Чудово знаючи вітчизняну й іноземну літературу, він легко знаходив і застосовував потрібний термін. Згодом, розробляючи відповідну наукову проблему, надавав цьому термінові нового фундаментального змісту. Так сталося і з поняттям «біосфера». Спочатку він увійшов до наукових праць Володимира Івановича разом із терміном «жива речовина». А 1926 р. у Ленінграді вийшла книга В. Вернадського «Біосфера», де, за словами автора, він «на підставі точних фактів намагається описати геологічні прояви життя, зобразити картину планетарного процесу, який відбувається навколо нас». Поняття «біосфера» вже не просто термін, а складне природне явище. До написання монографії вченого-природознавця спонукало те, що закономірність існування біосфери, котру Вернадський також називав «обличчям Землі», залишалась поза увагою науковців: «Життя розглядається як випадкове явище на Землі, а в зв'язку з цим, зникає з нашого наукового кругозору вплив живого на хід земних процесів, який виявляється на кожному кроці». У цій науковій праці вперше було сформоване уявлення про біосферу як сферу поширення життя, що включає не лише живі організми, а й середовище їхнього проживання. Досліджуючи живу речовину, Вернадський довів, що різнобічні функції біосфери можуть здійснюватись сукупністю різних видів організмів. Лише за таких умов біосфера може діяти як цілісна система, забезпечувати кругообіг органічних речовин на земній поверхні.
У середині 1930-х років, ураховуючи нові наукові факти, академік вносить до свого вчення про біосферу еволюційний підхід і окреслює можливості та межу її еволюційного розвитку. Це дало змогу Володимирові Івановичу згодом узяти рекомендований французьким ученим Едуардом Леруа термін «ноосфера» для назви майбутнього етапу розвитку біосфери.

Розвиток передбачає прогрес
Термін «ноосфера» (від гр. «ноос» — розум) був запропонований 1927 р. шанувальником поглядів В. Вернадського французьким математиком і філософом Е. Ларуа, який слухав його лекції в Парижі про новий стан біосфери, пов'язаний з реформуючим впливом на неї наукової думки і діяльності людства. Сам Вернадський застосував новий термін 1936 року: «Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу. Людська думка охопила біосферу і змінює всі процеси по-новому». 1939 р. учений пише: «Ми живемо в неймовірно нову, геологічно яскраву епоху. Людина своєю працею і своїм свідомим ставленням до життя переробляє земну оболонку — геологічну сферу життя — біосферу. Вона переводить її в новий геологічний стан: її працею і свідомістю біосфера переходить у ноосферу». Різнопланова діяльність людини веде до появи нових біогеохімічних процесів, відбувається різка зміна хімічних елементів: «На нашій планеті утворюються, наприклад, величезна маса нових вільних металів та їхніх сплавів, які ніколи раніше не існували, такі, як алюміній, магній, кальцій. Кардинальним чином змінюється і порушується життя рослин і тварин. Суттєво змінюється зовнішній вигляд планети». «Земна поверхня перетворюється в міста і культурну землю, докорінно змінює свої хімічні властивості».
Геніальний мислитель, філософ Володимир Вернадський не сумнівався в тому, що подальша діяльність людини на Землі має ставати все продуманішою, керуватися науковим прогресом і здоровим глуздом. Підставами для цього він вважав те, що, з одного боку, у ХХ ст. людина вперше за історію свого існування заселила всю планету, створила повну географічну карту Землі, а з іншого — досягла таких умов, за яких практично всюди може жити з комфортом. Типовим для ноосфери вчений вважав те, що людина стала головним фактором перебудови планети, а людство загалом стало потужною геологічною силою. Водночас він пояснює, що сила людства пов'язана не з його масою, а з розумом і свідомою працею. Саме розум відкриває перед людиною необмежені творчі можливості. Чимало з них академік Вернадський передбачав ще в 1940-х роках: «Людина прагне вийти за межі своєї планети в космічний простір. І, мабуть, вийде». Мрія вченого-провидця збулась. «Використовуючи радіохвилі, людина може говорити, чути і невдовзі зможе бачити, що відбувається за тисячі кілометрів від її місцезнаходження». Телебачення зароджувалось ще за життя Вернадського. Нині за допомогою супутникового зв'язку ми спостерігаємо те, що відбувається за тисячі кілометрів.
Академіка Вернадського не можна назвати ідеалістом, радше розумним оптимістом. Дотримуючись принципів високої моралі Володимир Іванович не раз акцентував на відповідальності людини, зокрема вченого, перед Природою. Він наголошував, що людина— не господар Всесвіту, а елемент складної системи, яка живе і розвивається за певними законами. Зневага до них може призвести до загибелі людства: «Зазвичай про людину говорять як про індивідуум, котрий незалежно будує власну історію. Насправді жоден живий організм у незалежному стані на Землі не перебуває. Всі організми нерозривно і безперервно пов'язані — найперше харчуванням і диханням — з навколишнім середовищем. Поза ним у природних умовах вони існувати не можуть».
Замислюватись над проблемою глобального впливу людської діяльності на природні процеси Вернадський почав ще 1908 р. Понад усе його хвилювали негативні наслідки: зростання з кожним роком видобутку металів та інших корисних копалин, створення незліченної кількості штучних хімічних сполук, мінералів, стратегічної сировини. Все це і тепер погіршує стан повітряного і космічного простору, змінює гідросферу Землі: «Вся біосфера змінюється діяльністю цивілізованого людства. Річка змінюється з використанням її для іригації, а також розміщеними на ній поселеннями людини. В густонаселених, культурних місцях кожний ручей, джерело, маленька річечка змінюють свій режим під впливом людської праці. Таким шляхом відбуваються значно більші зміни, ніж ті, що пов'язані з регулюванням русел великих річок, використанням їхньої енергії, проте всі ці води підтримуються волею людини в потрібному для неї напрямку, часто протилежному природному процесу. Людиною змінюється фізично і хімічно повітряна оболонка суші, всі її природні води. Ця робота часто непомітна, але потребує постійної уваги, поправок, змін. Робота за своїми наслідками величезна, стихійна».
У середині 1930-х років у Вернадського склалось тверде, підкріплене числами і фактами переконання, що діяльність людини є потужнішою силою, яка докорінно змінює всі геологічні та геохімічні процеси, що відбуваються в біосфері. Причому антропогенні чинники шкодять природі через відсутність культури землеробства, тваринництва, виробництва. Вчений змальовує два аспекти проблеми: розум — творить, бездумність знищує. Зрештою в статті «Кілька слів про ноосферу» (1944), яку певною мірою можна розглядати як заповіт людству, Володимир Іванович пише: «Перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати власний розум і свою працю на самознищення».

У якій сфері життя нині перебуваємо?
Час від часу доводиться чути: «Вернадський помилився, ноосфера — приваблива фантазія, яка реально не існує». Зустрічається і протилежна думка: «Ноосферна теорія Вернадського вимагає від людини відмовитися від комфорту, жити в умовах дикої природи. Саме про таке мріяв Володимир Іванович».
Розглядаючи перехід людства від біосфери до ноосфери, академік мислив інакше. Як реаліст, він не пропонував людям відмовитись від автомобіля, літака, комфортної квартири, дачі із садочком, відключити газ, електрику і всім разом оселитися на лісовій галявині біля вогнища. Водночас був переконаний у реальності переходу від біосфери до ноосфери. Проблему спілкування людини з природою Володимир Іванович розглядав під іншим кутом зору, зі своїми виваженими, науково обґрунтованими висновками щодо ноосфери. Вернадський-учений звертався до homo sapiens: «Розум усе змінює; керуючись ним, людина використовує все, що її оточує, не лише для побудови свого тіла, а також для потреб свого громадського життя. Розум вводить у такий спосіб до механізму земної кори нові потужні процеси, аналогічних яким до появи людини не було». Вернадський-мислитель вірив у те, що науково-технічний прогрес не лише створює для людини нові блага, а й піднімає її саму на вищий рівень свідомості, інтелекту, духовності. Тільки за таких умов можливе формування цілісної особистості: «Таке складається як з розумового та художнього кругозору, так і з матеріальної забезпеченості; розумовий кругозір — наука; художній — образотворчі мистецтва, поезія, музика, живопис, скульптура і навіть релігія; матеріальна забезпеченість необхідна меншою мірою».
Вернадський-громадянин вірив, що найціннішим у природі людини є моральність та духовність: «Сили народу визначаються його здатністю до роботи, його чесністю, моральними та розумовими якостями, його знаннями і талановитістю». «Народ, який стоїть у цьому відношенні дуже високо, може досягти надзвичайно багато — я навіть думаю усього. Духовні сили людства — його думка, його воля і його моральна сила,— безперечно, є основною, визначальною умовою національного багатства. Володіючи ними, народ за складних умов історичного життя набуде і здобуде собі необхідні для їх прояву сили природи».
То чи існує ноосфера академіка Вернадського? Мабуть, висновок у кожного буде власний, залежно від життєвих цінностей. Щодо людства загалом, то попри усі катаклізми життя, сфера Розуму існує, хоча інколи її прошарок у всесвітньому просторі надзвичайно тонкий. Ігнорувати це не маємо права. Прислухаємось до Володимира Вернадського: «Нагально потрібно спрямувати наукову роботу в напрямах біогеохімії не тільки в зв'язку з їхнім великим теоретичним значенням, а й тому, що це, без сумніву, важливо для завдань державного життя. Необхідно свідомо підходити до цієї роботи і до стихійного процесу переходу біосфери в ноосферу, який зараз відбувається» (1939).

Віра ШМИГОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»